Успішна жінка. Інтерв’ю з директоркою Хмельницької дитячої лікарні

Вони талановиті, працьовиті, хазяйновиті та привабливі. Чимало хмельничанок можуть похизуватися своїми досягненнями. Чи то вдалий бізнес, посада керівника, реалізація таланту або виховання дітей - зробити жінку успішною може будь-що. 

Наталія Зимак-Закутня вже 4 роки очолює Хмельницьку міську дитячу лікарню. Заклад об’єднує стаціонар, поліклініку, молочну кухню. Загалом жінка відповідальна за понад 750 працівників. “Це не просто”, - зізнається директорка.

Ставши героїнею проєкту “Успішна жінка”, пані Наталія розповіла про свою лікарську кар’єру та особисте життя більше. Директорка зізналася, що її рецепт успіху полягає в любові до роботи, сім’ї та життя. Саме це й допомагає їй почуватися натхненною та, безумовно, успішною.

Наталіє Олегівно, які маєте спогади зі свого дитинства?

— Найкращі! Щасливе галицьке дитинство, романтична буковинська юність і от подільське доросле життя. Я хмельничанка вже понад 30 років. Почуваюся тут щасливо і комфортно. Мені імпонує молодий та «задерикуватий» дух нашого міста.

— Оскільки батьки проводили у лікарні дні й ночі, то й мені часом доводилось там залишатись під дбайливим наглядом медсестер. А ще там був «магніт» – велика, зараз сказали б, вінтажна, книжкова шафа. До речі, в дитячих іграх я часто виконувала роль медсестри. Якось ми грали у війну. Звісно, я була медсестрою. Щоб вжитися в роль, взяла мамину новісіньку білу лаковану сумку й намалювала на ній червоний хрест. Одягнула її через плече, поклала туди зеленку й інші реквізити. Вже після гри я спробувала витерти намальований хрест, та це не виходило. Тож мамину сумку я сховала в шафу. Якось батьки збиралися в гості, і мама, поспішаючи, взяла сумочку й не помітила мого шедевру. Ото сміху було в гостях з нового «модного тренду»!  

 Як пов’язали своє життя з медициною?

— У дитинстві було багато ідей і бажань, ким стати. Але згодом природним чином все злилось у медицину. Бо де ще так органічно може злитись наука і мистецтво? Медицина  – це і є наукове мистецтво. А якщо це все помножене на дитячу щирість, енергію та безпосередність – це просто «гримуча суміш». Іншими словами – її величність Педіатрія!

Перший досвід роботи лікарем. Де і ким ви працювали?

— Першим моїм місцем роботи був кабінет медичної генетики у Хмельницькому міському пологовому будинку, згодом перинатальному центрі. Там я влилась у маленький, але надзвичайно дружний колектив ентузіастів. Медична генетика щойно починала входити в практичну медицину, виглядала дещо екзотично.

З якими питаннями до вас звертались перші пацієнти?

— «Чому мене скерували до генетика? Чим займається цей лікар?» Мене дуже тішить, коли зараз до генетика звертаються молоді, добре обізнані люди з усвідомленими запитами. 

— Це і питання діагностики та профілактики спадкових хвороб, як у дітей, так і у дорослих, репродуктивних втрат, шкідливих впливів під час вагітності, виявлення вроджених вад розвитку.

 Вам, як жінці, чи психологічно не було важко ставити вагітним не завжди позитивні діагнози?

— Звісно, важко. Адже в будь-якому разі ти пропускаєш це крізь себе. Було не можливо не перейматися. Досить часто пацієнти запитували, як би я вчинила на їхньому місці. Я завжди намагалася дати максимально щиру відповідь. Зазвичай, людям пропонувалися різні варіанти, щоб могли зробити вибір.

 Ставши директором КП “Хмельницька міська дитяча лікарня”, генетику довелося залишити?

— Ні, я продовжую приймати пацієнтів, як лікар-генетик. Але вже не в перинатальному центрі, а в міській дитячій лікарні.

 Обіймати керівну посаду входило до ваших життєвих планів?

— Я не будувала таких планів. Але, сподіваюсь, що мій багаторічний досвід в медицині знадобиться для реалізації нових ідей. 

З чого розпочали роботу на новій посаді?

— Пам’ятаю, коли я тільки прийшла на роботу, в нас тут була така традиційна  реєстратура, з перегородкою та маленьким віконечком внизу. Тобто, коли людина підходила, вона мала нахилитися. Це вже незручно. Щоб запитати що-небудь, потрібно було підвищити тон, бо через ту перегородку мало що чути. Отож люди голосно говорили й ледь не кричали одне до одного. Перегородку ми знесли та маємо нині відкриту, в прямому та переносному сенсі рецепцію. І таких перешкод, від яких потрібно позбуватися, є чимало. 

Що входить до ваших обов’язків, як директора?

 — Основні функції директора - кадри та фінанси. До КП “Хмельницька міська дитяча лікарня” міськради входить дитяча поліклініка, лікарня та дитяча молочна кухня. Бути керівником - це складно. Адже я відповідальна більш як за 750 працівників. Та моя тактика завжди була такою, щоб згуртувати людей в єдину дружну, мотивовану на розвиток команду.

Якими основними принципами в роботі керуєтеся?

— При підборі персоналу, основний принцип - це їхня любов до дітей. Безумовно, без цього в нашій роботі не можна обійтися. По-друге, необхідно любити свій колектив. Навіть якщо це хороший професіонал, та він не командний гравець - навряд чи такий лікар зможе працювати в колективі. Результат у роботі досягається тільки тоді, коли є команда. Ми створюємо зіркову команду, а не команду зірок.

Наталіє Олегівно, ви дуже позитивна жінка. Чи можете бути категоричною чи різкою в роботі?

— Звісно, можу. Мені здається варто проявляти колегіальність на етапі обговорення. У нас з колегами є традиційні мозкові штурми. Під час них ми можемо сперечатися, часом досить гостро. Але для мене це прояв насамперед  небайдужості до справи та один до одного. Таким чином нам вдається приймати зважені рішення. Кожен повинен усвідомлювати свою важливість у такому складному організмі, як лікарня. Але на етапі реалізації рішення потрібна чіткість, категоричність, часом і різкість.

 Крім директора, ви маєте іншу посаду - мами. Як вдається все поєднувати?

— Скажу відверто, тиску на них не було. Це їхній вибір. Я дуже ціную свою сім’ю. Це найкраще, що в мене є. Мої хлопці дуже позитивні, постійно працюють над собою і розвиваються. Коли я на них дивлюся - то надихаюся. Таким чином я краще розумію молодь, з якої складається більша частина нашого медперсоналу.

Ви з тих керівників, які залишають роботу на роботі чи забираєте її додому?

— Чесно? Часом забираю роботу додому й тоді чую нарікання від близьких. Так відбувається, бо я занадто в ці речі заглиблена. У будь-якому разі треба дуже чітко обмежувати роботу й дім. Інакше швидко наступає вигорання.

Що вас виснажує і як із цим боретеся?

— Мене виснажує одноманітність. Знаєте, коли є відчуття, що рухаєшся, наче “білка в колесі”. Ніби ти рухаєшся по колу і при цьому не досягаєш результату. Виснажуюся, коли заїдає рутина. Тоді я намагаюся перемкнути увагу на щось інше. Скажімо, спорт, читання або подорожі.

Як проводите відпустки?

— Ми із сім’єю любимо подорожувати. Робимо це спонтанно і нестандартно, часто відпочиваємо в тих місцях, де обмаль туристів. Любимо мандрувати Україною, світом. Пам’ятаю, як на Шрі-Ланці мене дуже здивувало, що місцеві посміхаються перехожим. Це було трішки дивно, адже в Україні такого не можна побачити. Дуже сподобалося в Італії, а також любимо Балкани.

Успіх для вас - це...

— Я почуваюся успішною, бо в мене прекрасна сім’я і робота, яку я люблю. Вважаю, що обов’язкова умова успіху - це робити те, що любиш. Хтось міряє успіх в грошах і посадах. Для мене головне - внутрішня гармонія. Якщо ти в конфлікті з собою чи навколишнім світом, тоді нічого не матиме сенс.

Наталіє Олегівно, про що ви мрієте?

— Стосовно особистого - мрію про внуків. Стосовно роботи - мені б дуже хотілося, щоб наша лікарня була сучасною і європейською. Щоб в цих стінах панував високий професійний та людський дух.

Читайте також: “Успішна жінка”. Марина Круть розповіла про шлях від “гаражів” до Євробачення