«Провела чоловіка на фронт у свій день народження»: історія воїна Олександра Пасічника

Анастасія БЕВЗ

«Ми прожили з ним два роки і майже чотири я не знаю, де він…».
У березні 2023-го під Червонопопівкою 37-річний Олександр Пасічник пішов на завдання й не повернувся.
Понад три роки Катерина живе надією та чекає на повернення коханого. Розповідаємо історію.

«Ваш чоловік залишиться Героєм…», – такі слова Катерина почула від його побратима. Єдиного, який тоді, в березні 2023-го, вийшов з позицій. Дружина не хотіла вірити у його загибель. Олександр Пасічник майже 3,5 роки вважається зниклим безвісти. Його статус замінили на «полонений», однак офіційного підтвердження цього рідні не мають.

Минуло понад три роки надії та пошуків. Скільки ще попереду – невідомо. Сповідь дружини зниклого 37-річного воїна – далі.

«Він мріяв про донечку»

Олександр Пасічник родом з Вінничини, Катерина - з Хмельниччини. З дружиною вони познайомились в «коронавірусні» часи. Їх звела робота за кордоном. Катерина розповідає, що вони разом були на заробітках у Польщі, разом сиділи на карантині й спочатку це було просто дружнє спілкування. Через три місяці їхні шляхи мали розійтись. Катерина мала повертатись додому. Жінка родом з села Русанівці, що в Меджибізькій громаді. А Олександр мав їхати до себе у Вінницьку область.

– Ми продовжили спілкуватись. Я мала їхати додому, але замовила і йому квиток на той самий автобус і так вийшло, що ми поїхали разом, – пригадує Катерина.

Певний час пара була в Україні і потім знову разом повертались на заробітки. Коли почалось повномасштабне вторгнення, закохані чекали на дитину.

– Чоловік повернувся з-за кордону в лютому, незадовго до війни, він дуже радів вагітності. Ми разом провели День закоханих, слухали, як штовхається наше дитятко. А 24 вранці дізнались, що почалась війна. Паніка і повне нерозуміння, що робити далі. Одразу всі згуртувались і почали допомагати, хто чим міг…хтось матерію збирав, хтось робив маскувальні сітки. А чоловік приєднався до територіальної оборони, – розповідає дружина.

Дружина поділилась страшною втратою в той період. За кілька місяців пара втратила малюка. Зізнається, що це було великим емоційним потрясінням, адже чоловік мріяв про спільну дитину.
А восени 2022-го Олександру потрібно було оновити дані в ТЦК. Йому сказали готуватись до служби. А 1 грудня потрібно було з’явитись до збірного пункту з речами. Саме в день народження дружини.

– Так у свій день народження я провела чоловіка на війну, – згадує Катерина Юрченко.

«Ваш чоловік залишиться Героєм…»

Чоловік пройшов навчання, а згодом опинився у десантно-штурмових військах, в складі 25-ої Січеславської бригади. Військових відправили в Луганську область, населений пункт Червонопопівка, який на той час був майже повністю окупований. У березні 2023-го там тривали важкі бої. Про це знала Катерина зі слів чоловіка.

Вона пригадує, коли востаннє чула його голос. Того дня він вирушив на завдання і зв’язок з Олександром зник.

– Саша завжди казав, скільки його не буде на зв’язку. А крайній раз не знав. Вони виїжджали на завдання 8 березня, я дуже чекала, щоб він привітав нас зі святом. Вранці отримала від нього повідомлення і наступного дня ми ще говорили з ним по відеозв’язку. Чоловік був дуже сумний. Ми молились за нього. З 10 по 15 березня в районі населеного пункту точились важкі бої. Дуже мало вийшли звідти живими, – розповідає Катерина.

13 березня 2023 року матері захисника повідомили, що її син вважається безвісти зниклим. З того часу рідні намагались зв’язатись з побратимами. Дружина пригадує, як Олександр якось скидав світлину з побратимом. Коли він зник, хлопець з фото сам вийшов з нею на зв’язок. Через місяць.

– Він побачив, що я шукаю чоловіка і зв’язався зі мною. Сказав: «Ваш чоловік залишиться Героєм…». З його слів, в тому місці були прильоти і вижити було майже неможливо. Я перепитала тоді, чи він переконався, що Саша живий чи загинув. Він не переконався. В той момент хлопці виходили через поле, несли поранених. Як розповів побратим, з десяти людей один залишився живим. Доля дев’ятих невідома, – розповів дружину військового побратим.

Жінка додає, що незабаром буде та дата…її день народження і чотири роки, як вона відправила чоловіка на війну.

– Ми прожили з ним два роки і майже чотири, я не знаю, де він…

Він мені наснився і сказав: «Сонечко, я вже вдома…»

Олександр Пасічник офіційно вважається зниклим безвісти з 13 березня 2023-го. Це сталося в районі Червонопопівки. Наприкінці того ж року Координаційний штаб змінив статус на полоненого.

За словами дружини, після того, як мати військового надала відео. Тоді ворожа сторона опублікувала ролик, на якому видно, як вони беруть в полон схожого хлопця, теж із Вінницької області. Рідні кажуть: велика ймовірність, що то був Олександр. Але поки ця інформація залишається не підтвердженою.

З того часу – тиша. Жодних відео, джерел та інформації. Близькі шукали побратимів, спілкувались з колишніми військовополоненими і однофамільцями. Ніяких відомостей.

На запитання, що допомагає триматись тривалий час, Катерина відповідає: «Зараз нічого, лише – надія».

– Я відвідую всі акції на підтримку полонених і безвісти зниклих. Тут такі самі люди, як є. Вони мене розуміють, як ніхто. Також відвідую групові терапії, від чого легшає ненадовго. Мене тримає надія, що він повернеться. Навіть, коли побратим сказав, що мій чоловіка залишиться Героєм, я вірила, що він помиляється і Саша все одно повернеться. Він мені приходить у сни часто. Наснився нещодавно….щасливий, веселий і сказав, тримаючи за руки: «Сонечко, я вже вдома…».