10 історій жінок з Хмельниччини, чиї життя забрала війна

• Наймолодшим жінкам з Хмельниччини, які загинули через війну - 20 і 22 роки.
• Зібрали історії військових та цивільних.

Із 2014 року через російську агресію Хмельниччина втрачає мужніх та сміливих військових, які боронили країну на передових позиціях. З-поміж них і жінки, які працювали у ЗСУ. 

Своїми обстрілами ворог забирає життя і цивільних, які перебувають далеко від лінії фронту. Серед жінок, які родом з Хмельниччини, жертвами стали Оксана Музика, Тетяна Шутяк та Юлія Петрова.

У цьому матеріалі зібрали історії жінок, яких більше немає серед живих через російсько-українську війну. Детальніше про них дізнавайтеся далі. 

Військові

47-річна Алла Вовк

Це було у 2015 році, на Луганщині. Медик Алла Вовк допомагала вивозити поранених з поля бою. Їхали до шпиталю. Дорогою сталася смертельна аварія. 

18 листопада на автодорозі “Сєвєродонецьк – Новоайдар” автомобіль ”Камаз” виїхав на смугу зустрічного руху та влетів в “КРАЗ-6622-02”. За кермом останнього знаходився  військовослужбовець Збройних Сил України, який перевозив військових у кузові автомобіля. Серед них була й Алла Вовк. Автомобіль рухався у напрямку міста Сєвєродонецька.

Внаслідок ДТП тілесні ушкодження отримали вісім осіб. Пасажир “Камазу” та пасажирка військовослужбовець-санінструктор з Хмельниччини, яка була у салоні автомобіля “КРАЗ”, загинули на місці аварії. 

Алла Вовк - родом з села Виноградівка, що в Хмельницькому районі. У вересні 2014 року вона добровольцем пішла на фронт, і з того часу витягнула з поля бою не одного пораненого. Про це на своїй сторінці в Facebook писала громадська активістка Наталія Беренда.

Аллі Вовк назавжди 47 років. У неї залишилася донька й онук. Жінку поховали на кладовищі в селі Жилинці, Хмельницького району. 

27-річна Ольга Тимошенко

Ольга Тимошенко була родом з Шепетівки. Навчалася у Військовому інституті КНУ імені Тараса Шевченка та в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі. Служила, маючи звання старшого лейтенанта й спеціалізацію офіцера-психолога. Була призвана на військову службу у березні 2022 року. Про це повідомляють на сайті Шепетівської міської ради. 

- Світла, завжди привітна, щира, справжня патріотка нашої України! Слава Героям!!! Світла та вічна пам'ять тобі, Олю! Щирі співчуття родині…” - говорить директор школи Валентина Гарбарець. 

Ольга Тимошенко померла 5 квітня 2022 року від опіків, які виникли внаслідок обстрілу. За життя Ольги боролися медики госпіталя в Запоріжжі. Дівчині назавжди 27 років. Прощання із захисницею відбулося 8 квітня, у Шепетівці.

- У лікарні Оля зустріла своє 27-річчя, а дома на неї чекала мати, батько та молодша сестра. Ольга Юріївна ще зі шкільної парти хотіла продовжити військову династію, вступила і закінчила університет Григорія Сковороди в Переяславі, паралельно навчалась у військовому інституті КНУ ім. Тараса Шевченка. Присвятила себе військовій службі, стала професійним військовим психологом. На військову службу була призвана у березні 2019 року. А з початку відкритого широкомасштабного вторгнення російських військ в Україну, разом з побратимами 19 ракетної бригади Ольга Юріївна була однією із перших, хто став на збройний захист України. Її підрозділ неодноразово героїчно завдавав вогневого ураження ворожим військам, уміло виконував бойові завдання, - йдеться на сторінці 19-ракетної бригади у Facebook.

29-річна Ксенія Грицина

Ксенія Грицина. Ця 29-річна дівчина була бойовим медиком. Вона народилася в селі Вишнівчик, Кам’янець-Подільського району. З дитинства Ксенія жила у Львові, де й навчалася у школі. Згодом вступила до Міжрегіонального центру професійно-технічної освіти художнього моделювання і дизайну міста Львова. Там здобула спеціальність “кухар-кондитер”. У мирні часи вона працювала у сфері торгівлі. Про це пише Укрінформ. 

У 2021 році Ксенія Грицина підписала контракт на військову службу. Пройшовши навчання, стала медиком. Вже під час служби вона отримала звання “молодший сержант”. Під час повномасштабної війни вона несла службу в лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Медик рятувала військових на передових позиціях.

Саме під час порятунку одного з побратимів, Ксенія Грицина загинула. Сталося це 11 вересня 2022 року, під Попасною, на Луганщині. Їй було 29 років. Без мами залишився маленький син, якому на момент загибелі Ксенії було 4 роки. 

- Моя, дорога Оксанка, наша захисниця. Ми мало спілкувались останнім часом, наші життєві дороги розійшлися, але в нас були плани, було життя. Я не вірю, що тебе більше не має серед нас. Ми мали відсвяткувати перемогу України, але сьогодні я проводжала тебе в твою останню путь. Ти наша зіронька, світла та вічно усміхнена, життєрадісна Оксана, Ксюха...більше тебе немає, а ми не віримо що це справді так. Спочивай з миром. Захищай з небес свого синочка, - написала у Facebook подруга дівчини, Катя Чайковська. 

Ксенію Грицину поховали на Личаківському кладовищі у Львові.

22-річна Лілія Шулик

У червні цього року стало відомо про загибель 22-річної Лілії Шулик -  уродженки села Зарічанка. Вона закінчила Чемеровецький фаховий медичний коледж. Медицина була її мрією, вона бачила себе членом бригади екстренної медичної допомоги.

Після закінчення коледжу вступила до лав ЗСУ, стала бойовим медиком у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого. В складі свого підрозділу звільняла північ Харківщини від росіян.

- Вона хотіла рятувати людей у мирний час, а довелось виносити поранених із поля бою, довелося шептати слова молитви і закривати очі тим, кого не вдалось вирвати із лап смерті, довелося надавати допомогу побратимам прямо в окопах і вивозити їх під обстрілами в евакомобілях, і навіть прикривати своїх вогнем з гранатомета, тому що війна - це війна, - пишуть на сторінці коледжу. 

 На сторінці медичного коледжу, в якому навчалась дівчина, йдеться, що на фронті Лілія зустріла свого коханого. Зустріла... і поховала два місяці тому у Львові. 

Друзі вказують, що в неї залишилась донечка, яка цьогоріч закінчила перший клас. 

- Ліля, Лілечка... Ти б мала заплести восени кіски маленькій донечці, коли та піде у другий клас, нарізати їй різнобарвних айстр, стиснути в руці маленьку долоньку...ти б мала колись віддавати заміж сестричок, пекти їм весільний коровай... ти б мала бути успішною, красивою, щасливою жінкою, - зазначають у коледжі. 

- Ти віддала найдорожче, що у тебе було - життя… Дякуємо, що боронила, за допомогу побратимам у нелегких боях, за те що рятувала їм життя, - пише подруга загиблої Ірина Марчак. 

На сторінці військового підрозділу, в якому служила Лілія Шуляк, розповідають, що дівчина навіть не сказала рідним, що пішла на війну. Аби не хвилювалися. 

- Звісно, рідні не знали, що і де я роблю, головне, щоб вони не хвилювалися. А я, як і кожен із нас, чітко знала, як діяти, аби вибити наволоч із займаних позицій, - говорила вона. 

В одному із боїв на Харківщині, крім допомоги пораненим побратимам, Лілія прикривала наступ наших воїнів з гранатомета. А згодом сама ж казала, що нічого особливого в її вчинку немає.

- На той момент треба було прикрити хлопців. Я вмію і можу це зробити. Тож зробила. І зроблю все, що в моїх силах, для нашої Перемоги! - казала дівчина. 

Побратими свого бойового медика любили та хвалили за фахові навики, за бойовий, але погідний характер та за веселу вдачу. Вони пообіцяли помститися ворогові за Лілію.

- Всі, хто знав її у мирному житті, захоплювалися її оптимізмом, розумом, людяністю, силою волі. Та Лілія обрала шлях воїна. На службі вона проявила себе людиною сильних вчинків, максимальної відповідальності при виконанні бойових завдань, без будь-яких послаблень, вражала усіх. Віддана та хоробра захисниця Шулик Лілія Миколаївна загинула як українська Героїня, - додають у тергромаді. 

20-річна Інна Нявкевич

Захищаючи Україну, загинула 20-річна військова Інна Нявкевич з Хмельниччини. Вона була військовослужбовицею за контрактом. Молодшим сержантом ЗСУ.

Дівчина мешкала у Летичеві. 15 серпня бойові побратими вітали Інну з 20-річчям, а 17-го війна зупинила навіки її життєвий шлях. 

- Війна забрала у батьків найдорожче – молодшу доньку, в якій вони плекали надію і світлі сподівання. Інна змалечку росла цілеспрямованою і наполегливою, гарно навчалася і активно займалася спортом, планувала пов’язати своє життя з військовою службою. Мріяла про кохання, майбутню сім’ю, щасливе материнство. Але, на жаль, цим мріям не судилося збутися. Їй назавжди буде 20. Світлий образ Інни Нявкевич назавжди залишиться у пам’яті тих, з ким перетиналися її життєві дороги, - додавали раніше в громаді. 

Інна Нявкевич навчалася у Летичівському ліцеї №2. В освітньому закладі висловили співчуття:

- Уся шкільна родина Летичівського ліцею #2 висловлює щирі співчуття з приводу загибелі випускниці 2020 року Нявкевич Інни. Завжди будемо пам'ятати тебе, Іннусю, щирою, доброю, відкритою, усміхненою, із своїм тонким та своєрідним почуттям гумору. Ти була активною, життєрадісною, впевненою у досягненні своєї мети - стати військовою. Мрія здійснилася, але занадто дорогою ціною - ціною твого життя. Ти стала ще одним Світлим Янголом Добра!

41-річна Оксана Дементьєва

26 серпня в одній зі столичних лікарень зупинилося серце військовослужбовиці Оксани Дементьєвої. Їй навіки 41 рік. 

Народилася жінка 8 жовтня 1982 року. Навчалася у Новоушицькій школі, а згодом - Хмельницькому національному університеті «Поділля» на факультеті психології.

Оксана розпочала трудову діяльність у школі, згодом працювала методистом із психології у відділі освіти, молоді та спорту.

З початком воєнних дій на Донбасі жінка уклала контракт зі Збройними силами України як військовий психолог. Працювала в Яворові Львівської області, Дунаєвецькому та Новоушицькому військкоматах.

Згодом пройшла конкурс на посаду психолога в КУ «Інклюзивно-ресурсний центр» Новоушицької селищної ради. Після повномасштабного вторгнення проходила військову службу по мобілізації у військовій частині А 4456.

— Усі, хто знав Оксану Анатоліївну, назавжди запам’ятають її як сильну духом, трудолюбиву, сміливу та мудру жінку, яка була професіоналом своєї справи, - зазначали в громаді. 

В Оксани Дементьєвої залишилися батьки, син Даніїл. 

40-річна Ірина Казьміна

12 вересня в міській клінічній лікарні міста Дніпра перестало битися серце військової медикині Ірини Казьміної. 

Захисниця народилася 22 липня 1983 року. Вона була старшим лейтенантом медичної служби. На військову службу вона потрапила за мобілізацією. Служила в одній із комендатур охорони та обслуговування повітряного командування «Схід». 

- Бойовий медик, хірург, рятувала життя військовослужбовців, надавала кваліфіковану медичну допомогу тим, хто її найбільше потребував у ці тяжкі для нашої країни часи. Мужня, відважна, доброзичлива, чуйна, уважна Ірина Сергіївна понад усе любила рідну Україну та життя, - писали у громаді. 

Захисницю поховали у Судилкові, Шепетівського району, звідки родом мама Ірини Сергіївни.

Цивільні

22-річна Оксана Музика

31 грудня минулого року Хмельницький зазнав ракетного удару. Звуки вибухів було чутно в багатьох мікрорайонах міста. Найбільше постраждали будівлі та інші цивільні об’єкти неподалік ринку “Дубово”. 

На жаль, не обійшлося без постраждалих того дня. Однією з них стала 22-річна Оксана Музика. Після удару дівчина втратила свідомість. Її госпіталізували. 

31 грудня в соцмережах стали ширитися дописи про необхідність крові для хмельничанки. Вже вранці, 1 січня, Хмельницький сколихнула жахлива новина про смерть дівчини. Медики боролися за її життя, проте серце потерпілої не витримало. Історію Оксани Музики та її трьох друзів, які були з нею в момент удару, дізнавайтеся тут. 

22-річну Оксану поховали в селі Грим’ячка, що в Хмельницькому районі. 

Подруга говорить: Оксана з чоловіком мали щасливе життя. Цього літа планували весілля. Марина та її хлопець Діма були б свідками. “Я не вірю, що її немає. Відчуваю, що вона поруч”, - додає дівчина, розповідаючи все це. 

 - Оксана була дуже світла дитина. У неї були найкращі батьки, які забезпечили її щасливим життям, дали їй маленьке авто та квартиру у Хмельницькому. Вона жила щасливе життя разом зі своїм чоловіком. Цього літа мало бути весілля, але вони його перенесли через війну. Оксана працювала з дому, була аналітиком. Вона дуже гарно знала англійську мову, адже її робота пов’язана з іноземною. 

 - Нещодавно вони з чоловіком взяли собі котика Персика. Після весілля планували діток. Вона завжди допомагала своїм батькам по роботі. В неї був свій невеличкий бізнес разом із кумою. Вони займались інтернет-магазином дитячого одягу. Їй не приносило це прибуток, але вона вклала туди всю свою душу. Оксана завжди приходила на допомогу. Я часто залишалась в них, бо у моєму мікрорайоні не було світла. Вона була щира, з великим серцем та душею дитина. Про цей злочин мають кричати, адже вона проста дівчина, яка жила своїм щасливим життям, - розповідала подруга Марина. 

26-річна Тетяна Шутяк

Тетяна Шутяк була заступницею керівника Патронатної служби МВС. Дівчина працювала з міністром Денисом Монастирським. Вона загинула 18 січня під час виконання службових обов’язків. Тетяна була в гелікоптері надзвичайників, який розбився в авіакатастрофі у Броварах. 

Тетяні навіки залишилось 26 років. Вона була родом з Хмельницької області. У невеличкому селі Соколівка живуть її батьки. 

Тетяна Шутяк закінчила Одеську юридичну академію, вивчала кримінальну юстицію. У 2018 стажувалися в апараті Верховної Ради. А згодом стала помічником тоді ще народного депутата Дениса Монастирського. Коли ж його призначили міністром, Тетяна почала працювати разом з ним в МВС. 

Дівчина не дожила буквально тиждень до свого наступного дня народження. 24 січня їй мало б виповнитися 27 років. 21 січня, з нею попрощалися в Українському домі в Києві. Траурну церемонію відвідали Президент України Володимир Зеленський із дружиною, голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук, голова Уряду України Денис Шмигаль, керівник Офісу президента України Андрій Єрмак, секретар РНБОУ Олексій Данілов та інші державні діячі. 

Юлія Петрова

В ніч на 24 червня росіяни вчергове атакували Київ крилатими ракетами. Частина ракети влучила в багатоповерхівку у Солом'янському районі. Три поверхи посеред 24-поверхового будинку було зруйновано вщент. Той удар відібрав життя п’яти людей, одна з яких була хмельничанкою. 

Тіла Юлії Петрової та її чоловіка Даніїла Куриленка вдалося ідентифікувати через 2 дні. 26 червня про загибель пари повідомили на сторінці клубу історичної реконструкції "Рарог". 

- Моїх друзів більше немає серед живих. Ще ввечері ви кидаєте один одному мемасики, плануєте спільну поїздку та святкування дня народження. А за кілька годин їх просто не стало. Загинули від російської ракети. Отак моторошно обірвалися життя. А в серці утворилася дірка завбільшки з кратер, – написала подруга сім'ї Ірина Литвиненко.

Юлія Петрова була родом із Хмельниччини. Працювала менеджеркою з туризму. У 2016 році закінчила ХНУ, кафедру екології та біологічної освіти. Із чоловіком вони познайомилися в Кам’янці-Подільському. У квартиру в Солом’янському районі переїхали за кілька років до трагедії.

Юлія захоплювалася фотографією, у мирний час приїздила до Хмельницького, аби зробити світлини. Вони з чоловіком були учасниками клубу історичної реконструкції «Рарог». Разом їздили на лицарські турніри, цікавилися подорожами та історією. 

Підтримували Збройні сили України, пишуть на сторінці платформи пам’яті “Меморіал”. 

- Юля була чарівною дружиною Даніїла та справжньою подругою. Вірною супутницею в усіх його пригодах. Була талановитою фотографкою і палкою вболівальницею наших турнірів... Біль переповнює серце, ми завжди будемо вас пам'ятати! Спочивайте з миром, дорогі друзі, – написав друг сім’ї Артем Береговий.

У Юлії залишилися батьки, а в Даниїла – батьки та брат.

Читайте також: У Хмельницькому попрощалися з сапером Вячеславом Шухаревим

Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.