37 Героїв України пов’язані з Хмельниччиною. Що про них відомо

37 Героїв України пов’язані з Хмельниччиною. Що про них відомо
Ігор Гордійчук, Дмитрій Пагор, Артем Мазур, Анатолій Паламаренко, Іван Зубков та Людмила Шеремет
  • Розповідаємо про людей, яких відзначили найвищою державною нагородою.

Звання «Герой України» є найвищою державною нагородою, яку вручають громадянам України. Як виключення, ним нагороджували загиблих громадян інших держав, які вже отримали Орден Героїв Небесної Сотні. Всім Героям України вручають ордени — «Золоту зірку» або Держави. Першим нагороджують за вчинення геройського вчинку, другим — за видатні трудові досягнення. Кожен із цих двох орденів громадянин України може отримати лише один раз, таким чином званням «Герой України» відзначають максимум двічі.

Основні факти про звання «Герой України»:

  • Відео дня
    /li>

Звання «Герой України» призначається указом Президента України за поданням органів державної та місцевих органів влади, правоохоронних органів.

Серед Героїв України ми знайшли 37 людей, життя яких так чи інакше пов’язане з Хмельниччиною. Серед них є 35 чоловіків та 2 жінки. Нагороджених орденом Держави налічується 11, орденом «Золота зірка» — 26. Крім того зазначимо, що серед нагороджених є 10 учасників Євромайдану, 7 учасників війни на Сході (до лютого 2022 року) та 8 учасників опору повномасштабному вторгненню (від 2022 року).

1999 рік

Петринюк Василь Андрійович. Народився 20 липня 1952 року у Лановецькому районі Тернопільської області. Навчався у Шепетівському технікумі бухгалтерського обліку та Тернопільському фінансово-економічному інституті, після чого служив в армії. Надалі працював у колгоспі «Світанок» Лановецького району, Білогірському райсільгоспуправлінні та колгоспі «Червона зірка» Білогірського району. Від лютого до серпня 1991 року був першим секретарем Теофіпольського райкому партії. 1992 року став головою колгоспу «Труд» в Теофіпольському районі, а потім реформував його у ТОВ «Полква». Нагороджений орденом Держави 21 серпня 1999 року за визначний особистий внесок в організацію та забезпечення одержання найвищих показників з виробництва сільськогосподарської продукції, розвиток соціальної сфери.

Сушко Лука Григорович. Народився 16 жовтня 1919 року у Летичівському районі. Пішов до армії в жовтні 1939 року. Навчався у піхотному та танковому училищах. Від жовтня 1941 року брав участь у Другій світовій війні в складі радянських танкових формувань. За цей період тричі горів у танку та двічі був контужений. У серпні-вересні 1945 року брав участь у радянсько-японській війні. Після цього працював на військових посадах у різних містах СРСР та займався викладанням. 1975 року пішов у відставку. До 1999 року працював у видавництві «Радянська школа» та Державному архіві України. Помер 11 вересня 2011 року. Нагороджений орденом «Золота зірка» 27 жовтня 1999 року за особисту мужність і героїзм, виявлені в боях з фашистськими загарбниками під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

2000 рік

Богуслаєв В'ячеслав Олександрович. Народився 28 жовтня 1938 року у місті Уральськ (Казахстан). Закінчив Запорізький машинобудівний інститут, працював помічником машиніста заводу імені Ворошилова в Уральську. Пізніше відслужив в армії, після чого працював слюсарем в Уральську та Запоріжжі. Навчався у Запорізькому машинобудівному інституті, працював інженером-конструктором та начальником відділу в Запорізькому моторобудівному заводі. 1973 року став директором Волочиського машинобудівний завод, де працював до 1988 року. Згодом очолив «Мотор-Січ» у Запоріжжі. Нагороджений орденом Держави 19 січня 2000 року за визначні заслуги перед Українською державою в розвитку вітчизняного машинобудування.

2001 рік

Бялик Микола Іванович. Народився 24 травня 1952 року у Віньковецькому районі. Закінчив Новоушицький технікум механізації сільського господарства та Одеський сільськогосподарський інститут. Працював у Горівському СПТУ на Хмельниччині. Згодом відслужив в армії та пішов працювати у Мирівське відділення «Сільгосптехніки» в Київській області, а пізніше — у Смілянське відділення «Сільгосптехніки» в Черкаській області. Від 1977 року працював у радгоспі «Радсад» Миколаївської області, зрештою ставши головою правління відкритого акціонерного товариства. Був депутатом Миколаївської обласної ради. Помер 8 червня 2013 року у Миколаївській області. Нагороджений орденом Держави 13 листопада 2001 року за визначний особистий внесок в організацію та забезпечення одержання найвищих показників з виробництва сільськогосподарської продукції, розвиток соціальної сфери голові правління акціонерного товариства «Радсад» Миколаївської області.

2002 рік

Кірпа Георгій Миколайович. Народився 20 липня 1946 року в Ізяславському районі. Навчався у Харківському інституті інженерів залізничного транспорту. 1970 року нетривалий час працював на залізничній станції «Чоп» (Закарпатська область), того ж року пішов до армії. Від 1971 до 1993 року працював на різних посадах на залізниці — від інженера станції «Чоп» до начальника Львівської залізниці. Протягом 2000-2002 років працював генеральним директором Державної адміністрації залізничного транспорту. Від 2002 року працював міністром транспорту. Загинув 27 грудня 2004 року від вогнепального поранення у власному маєтку в Києві — за офіційною версією, скоївши самогубство. Нагороджений орденом Держави 23 квітня 2002 року за визначні заслуги перед Україною у розвитку залізничного транспорту, забезпечення ефективного функціонування транспортної системи держави.

2004 рік

Іващук Петро Володимирович. Народився 1 липня 1951 року у Білогірському районі. Закінчив Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут, відслужив в армії, працював у колгоспах «Зоря комунізму», «Україна» та імені Кутузова. Протягом 1988-1998 років був головою правління колгоспу «Україна». Від 1998 до 2003 року був генеральним директором ТОВ «Племзавод „Квітневе“». Від 2003 року є директором ТОВ «НВА „Перлина Поділля“». Нагороджений орденом Держави 21 серпня 2004 року за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку агропромислового комплексу, досягнення стабільних високих показників у виробництві сільськогосподарської продукції, багаторічну самовіддану працю.

2007 рік

Івчук Василь Якович. Народився 21 листопада 1902 року у Славутському районі. Закінчив гімназію в Славуті, а потім — вчительські курси. 1932 року був призначений директором школи у селі Дударків Бориспільського району Київської області. Під час Голодомору 1933 року врятував від смерті понад 200 школярів. Спершу організував для них одноразове харчування, потім домовився з керівництвом місцевого комбінату, аби діти виходили на прополювання та отримували за це обід. 17 травня 1938 року був заарештований за підозрою в агітації, спрямованій на поразку радянського ладу і партії. Зрештою був звинувачений у польській диверсійній шпигунській контрреволюційно-повстанській організації. 28 вересня «трійка» НКВС засудила його та ще дев’ятьох мешканців Бориспільського району до розстрілу. Страчений 2 жовтня 1938 року, реабілітований за відсутністю складу злочину 18 серпня 1958 року. Нагороджений орденом Держави 21 листопада 2007 року за героїзм і самовідданість, виявлені у врятуванні життя школярів під час Голодомору 1932-1933 років.

2009 рік

Зінкевич Василь Іванович. Народився 1 травня 1945 року в Ярмолинецькому районі. Закінчив Вижницьке училище декоративно-прикладного мистецтва (Чернівецька область) та Рівненський інститут культури. 1968 року став вокалістом ВІА «Смерічка». За два роки після того залишив професійну сцену, але потім повернувся, ставши солістом ВІА «Світязь». Зараз живе у Луцьку та працює у Волинській обласній філармонії. Нагороджений орденом Держави 19 серпня 2009 року за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку музичної культури, багаторічну творчу діяльність на ниві збагачення національної пісенної скарбниці.

Паламаренко Анатолій Нестерович. Народився 12 липня 1939 року у селищі Макарів Київської області. Після закінчення середньої школи намагався вступити до Київського театрального інституту, але перша спроба була невдалою, і він вже вдало повторив її за рік. 1961 року закінчив навчання та почав працювати в театрі імені Петровського в Хмельницькому (зараз — театр Старицького). Наступного року переїхав до Києва та почав працювати у Національній філармонії. Виступав у спектаклях та з художніми читаннями гумористичних творів. Створив власний цикл лекцій, які читав в університетах Шевченка та Драгоманова, а також у музичній академії Чайковського. Нагороджений орденом Держави 12 липня 2009 року за визначні особисті заслуги перед Україною на ниві збереження і примноження національної культурної скарбниці, послідовну громадянську позицію у відстоюванні засад високої моралі і духовності, багаторічну плідну творчу діяльність.

2010 рік

Басистюк-Гаптар Ольга Іванівна. Народилася 19 серпня 1950 року у Волочиському районі. Закінчила Львівську консерваторію, була солісткою Львівської філармонії та Республіканського будинку органної й камерної музики у Києві. Виступала у країнах Європи та Америки, перемагала у музичних конкурсах. Нагороджена орденом Держави 21 серпня 2010 року за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку музичної культури, піднесення міжнародного престижу вітчизняного пісенного мистецтва, багаторічну творчу діяльність і високу виконавську майстерність.

Шаповал Михайло Васильович. Народився 8 лютого 1946 року у Чемерівцях. Після смерті батьків потрапив до дитячого будинку на Вінниччині. Закінчив Іллінецький зоологічний технікум. Працював на Антонінському цукровому комбінаті в Красилівському районі та в колгоспі імені Петровського Старосинявського району. Згодом отримав вищу освіту в Білоцерківському сільськогосподарському інституті. Надалі працював у колгоспах Чемеровецького району. 1980 року став головою колгоспу імені Леніна в Чемеровецькому районі, який згодом був реформований у сільськогосподарський кооператив. Нагороджений орденом Держави 21 серпня 2010 року за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку сільського господарства, впровадження прогресивних технологій та передових форм господарювання, багаторічну самовіддану працю.

2011 рік

Митрополит Володимир (Сабодан Віктор Маркіянович). Народився 23 листопада 1935 року у Летичівському районі. Навчався в Одеській духовній семінарії та Ленінградській духовній академії. 1962 року був висвячений у сан диякона, пізніше — у сан ієрея в Одеській єпархії. Згодом був пострижений у чернецтво. Працював в Одеській духовній семінарії та Одеському єпархіальному управлінні. Після закінчення аспірантури Московської духовної академії став ректором Одеської духовної семінарії. Згодом став єпископом Звенигородським та вікарієм Московської єпархії, а пізніше — вікарієм Переяслав-Хмельницького вікаріатства Київської єпархії. Від 1969 року був єпископом Чернігівським і Ніжинським, а відтак — єпископом Дмитрівським, вікарієм Московської єпархії та ректором Московської духовної академії та семінарії. 1984 року був призначений Патріаршим Екзархом Західної Європи, а пізніше був керуючим справами Московського Патріархату та постійним членом Священного Синоду. 2009 року мав можливість стати Московським патріархом, однак відмовився від цього. Помер 5 липня 2014 року у Києві. Нагороджений орденом Держави 9 липня 2011 року за видатні особисті заслуги в утвердженні духовності, гуманізму та милосердя в суспільстві, багатолітнє сумлінне служіння Українському народові.

2014 рік

Бондарчук Сергій Михайлович. Народився 9 вересня 1961 року в Старокостянтинівському районі. Навчався у Ладигівській ЗОШ та Кам’янець-Подільському педагогічному інституті. Працював у восьмирічній школі, акціонерному товаристві «Україна» та Старокостянтинівській гімназії. Був вчителем вищої категорії, переміг у конкурсі «Вчитель року — 2013» в Старокостянтинові (номінація «Фізика»). Займався громадською діяльністю, був членом виконкому Старокостянтинівської міської ради. Брав участь у Революції гідності, загинув 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у Києві. Нагороджений орденом «Золота зірка» 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Васільцов Віталій Валерійович. Народився 16 листопада 1977 року у Кам'янець-Подільському районі. Навчався в Уманському аграрному університеті. Стажувався за кордоном, займався декоративним садівництвом. Був учасником Революції гідності, отримав поранення 18 лютого 2014 року на розі Володимирської та Великої Житомирської у Києві, помер у лікарні. Нагороджений орденом «Золота зірка» 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Гордійчук Ігор Володимирович. Народився 12 листопада 1972 року у Корецькому районі Рівненської області. Навчався в Омському вищому танковому інженерному училищі, Київському інституті Сухопутних військ та коледжі сухопутних військ США у Карлайлі. Почав військову службу в механізованому взводі, продовжив у танковому полку. Домігся переведення на посаду заступника командира бригади спеціального призначення міста Ізяслав. Пізніше став командиром 8-го полку спеціального призначення у Хмельницькому. 2010 року служив в Афганістані у складі міжнародного контингенту, після повернення працював у Національній академії оборони України та Генеральному штабі. На початку війни з Росією був призначений у Головний командний центр Міністерства оборони України. Брав участь у багатьох операціях на Сході. У серпні 2014 року група розвідників під командуванням Гордійчука зайняла Савур-Могилу в Донецькій області. Під його командуванням у повному оточенні висоту утримували протягом 12 днів. Після цього Гордійчук разом з солдатами відійшов у напрямку лінії фронту. Поблизу неї він приєднався до інших оточених загонів. Зрештою військових взяли у полон, а Гордійчука залишили. Згодом його забрали працівники «Червоного хреста» та перевезли в лікарню на підконтрольній території. Гордійчук отримав важкі поранення, лікування та реабілітація після яких затягнулася на роки. Нагороджений орденом «Золота зірка» 21 жовтня 2014 року за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Дзявульський Микола Степанович. Народився 1 вересня 1958 року в Красноярському краї (Росія). 1960 року разом з батьками переїхав у Дубенський район Рівненської області. Працював на Шепетівському деревообробному комбінаті, служив в армії, закінчив Луцький державний педагогічний інститут. Надалі працював у Городнявській ЗОШ Шепетівського району та у Шепетівському НВК №1. Протягом 1994-1998 років був депутатом Шепетівської міської ради, у 2004-2006 працював у виконавчому комітеті. Брав участь у Євромайдані, загинув 20 лютого 2014 року від кульового поранення. Нагороджений орденом «Золота зірка» 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Зеленський Євгеній Олександрович. Народився 28 січня 1991 року у Потсдамі (Німеччина). Навчався у Львові в Академії сухопутних військ. 2012 року був направлений на службу у 8-й полк спеціального призначення в Хмельницькому. Брав участь в антитерористичній операції на Сході з весни 2014 року. 17 червня 2014 року його загону було поставлене завдання звільнити з полону іншу групу військових. Загін під командуванням Зеленського потрапив у засідку. Військовий прикривав бійців, давши таким чином можливість перегрупуватися, а сам отримав важкі поранення. Помер у Києві 24 червня 2014 року. Нагороджений орденом «Золота зірка» 23 серпня 2014 року за героїзм і самопожертву, виявлені у захисті територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі.

Клітинський Олександр Іванович. Народився 15 травня 1988 року в Деражнянському районі. Закінчив школу в селі Чернелівка, після чого поїхав на заробітки до Києва. Був учасником Революції гідності. Загинув у ніч на 19 лютого 2014 року під час пожежі у Будинку профспілок, перед цим допомагаючи гасити полум’я та виносячи поранених. Тіло сильно обгоріло, тому його поховали як безіменного 5 травня. Особу загиблого встановили 8 липня з допомогою генетичної експертизи. Нагороджений орденом «Золота зірка» 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Корнєєв Анатолій Петрович. Народився 23 січня 1961 року у Кам'янець-Подільському районі. Навчався у Кам'янець-Подільському вищому військово-інженерному командному училищі, після чого служив у Німеччині та на Далекому Сході. Протягом 1991-2003 років працював на Кам'янець-Подільському хлібокомбінаті. Від 2003 до 2007 років був безробітним, а на життя заробляв городництвом. Протягом 2007-2010 років працював у ТОВ «Стіомі-Холдинг», після цього був головою сільради в селі Руда Кам'янець-Подільського району. Був учасником Революції гідності, допомагав майданівцям продуктами. Загинув 20 лютого 2014 року від вогнепального поранення на вулиці Інститутській у Києві. Нагороджений орденом «Золота зірка» 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Мазур Артем Анатолійович. Народився 6 серпня 1987 року у Хмельницькому. Закінчив Хмельницький ТБЛ №4, потім — училище. Відслужив в армії, після неї працював логістом та охоронцем. Брав участь у Революції гідності. 18 лютого 2014 року був поранений осколками гранати та побитий бійцями «Беркуту». В результаті отримав відкриту черепно-мозкову травму. Помер 3 березня, не виходячи з коми. Нагороджений орденом «Золота зірка» 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Пагор Дмитрій Олексійович. Народився 10 квітня 1992 року у Чемеровецькому районі. Закінчив школу, після чого працював у Хмельницькому на автомийці. Заочно навчався у Подільському державному аграрно-технічному університеті. Був учасником Євромайдану в Хмельницькому. 19 лютого 2014 року брав участь у мітингу перед будівлею СБУ, з якої по майданівцях відкрили вогонь. Отримав поранення у голову, прикриваючи собою дівчину, та помер у лікарні. Нагороджений орденом «Золота зірка» 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Петраківський Олександр Петрович. Народився 4 червня 1988 року у місті Житомирі. Закінчив факультет аеромобільних військ Академії сухопутних військ у Львові. Після направлений на посаду командира групи спеціального призначення 8-го полку спеціального призначення у Хмельницькому. Брав участь в операціях у зоні АТО від весни 2014 року. 20 липня 2014 року група військових під його керівництвом забезпечувала проходження колони ЗСУ та батальйону «Айдар» до Луганського аеропорту. Під Щастям загін потрапив у засідку. Олександр Петраківський помітив, його підлеглий загубив шолом, і віддав йому свій, врятувавши таким чином бійцю життя. За кілька хвилин потому Петраківський отримав осколкове поранення у голову, але попри це продовжив керувати підлеглими та виносити поранених. Після бою його доставили до госпіталю у Києві, а згодом — у клініку в Ізраїлі для подальшого. Нагороджений орденом «Золота зірка» 4 грудня 2014 року за виняткову мужність, героїзм і незламність духу, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Подригун Олександр Володимирович. Народився 23 січня 1972 року у Білогірському районі. Закінчив Волочиське столярне училище, потім працював у Білогір’ї. Після банкрутства фірми служив у ЗСУ, згодом поїхав на заробітки до Києва. Брав участь у Революції гідності. 21 лютого 2014 року був жорстоко побитий, отримав черепно-мозкову травму. 23 лютого помер у лікарні. Нагороджений орденом «Золота зірка» 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Чаплінський Володимир Володимирович. Народився 13 січня 1970 року у Сєвєроморську Мурманської області (Росія). Після закінчення школи в 1986 році переїхав до України. Закінчив Нетішинське професійно-технічне училище, відслужив в армії та пішов працювати на Київський картонно-паперовий комбінат в Обухові. Був учасником Євромайдану, загинув 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у Києві від кульового поранення. Нагороджений орденом «Золота зірка» 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

Шеремет Людмила Олександрівна. Народилася 21 листопада 1942 року у Макіївці Донецької області. Працювала санітаркою в Макіївці, закінчила медичний інститут та отримала посаду лікаря-анестезіолога в Краснодоні. 1969 року переїхала до Хмельницького. До 1977 року працювала лікарем-анестезіологом у міській лікарні, а відтоді й до 2009 року — в міському перинатальному центрі. 19 лютого 2014 року брала участь у мітингу перед хмельницьким управлінням СБУ. З будівлі відкрили вогонь, в результаті чого Людмила Шеремет отримала поранення у голову та померла в лікарні 22 лютого. Нагороджена орденом «Золота зірка» 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності.

2015 рік

Зубков Іван Іванович. Народився 1 листопада 1973 року у Деражні. Навчався у Львівському вищому військово-політичному училищі та Київському вищому військово-морському училищі. Протягом 1995-1998 років проходив службу в 19-й ракетній дивізії в Хмельницькому. 1998 року був звільнений у запас, після чого займався бізнесом. Був у Києві під час Євромайдану. Наприкінці літа 2014 року пішов на службу в зону АТО. Від 18 січня 2015 року брав участь в операціях з деблокування підрозділів, які обороняли Донецький аеропорт. Був поранений 19 січня, але залишився в новому терміналі разом зі своїм загоном. 20 січня прикрив відхід свого підрозділу та загинув внаслідок підриву другого поверху термінала окупантами. Нагороджений орденом «Золота зірка» 9 червня 2015 року за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, вірність військовій присязі.

2018 рік

Пікус Євгеній Михайлович. Народився 14 вересня 1979 року у Вінниці. Навчався у хмельницькій прикордонній академії, а після цього працював на різних посадах у Державній прикордонній службі, зокрема на Сході від літа 2014 року. 28 липня машина прикордонників, у якій був і Євгеній Пікус, потрапила у засідку. Спершу вибухнула фугасна міна, потім почався мінометний обстріл. Пікус підігнав інше авто, затягнув туди поранених та поїхав до лікарні. При цьому він ризикував бути обстріляним з ворожих мінометів та власних блок-постів, але зрештою врятував усіх поранених. 25 серпня 2014 року прикордонники вступили в бій з російськими диверсантами, які залучили БТРи, броньовані машини піхоти та гелікоптери. Євгеній Пікус загинув від кулі снайпера. Нагороджений орденом «Золота зірка» 26 квітня 2018 року за виняткову особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

2019 рік

Жук Андрій Сергійович. Народився 3 травня 1984 року у Запоріжжі. Разом із сім’єю переїхав у Городоцький район. 2005 року закінчив прикордонну академію в Хмельницькому. Служив у Західному регіональному управлінні прикордонної служби на Закарпатті. 2010 року звільнився, переїхав до Одеси та пішов на цивільну роботу. 2013 року повернувся до війська — служив у Сухопутних військах на Одещині. Влітку 2014 року вирішив піти добровольцем у зону АТО. Тоді його направили у 72-гу окрему механізовану бригаду в Білій Церкві. Від серпня 2014 року брав участь в операціях на Сході. 27 травня 2016 року вирушив на розвідку місцевості, де з’явилися російські диверсанти. Окупанти заздалегідь влаштували засідку, в результаті чого військовий отримав шість кульових поранень та помер дорогою до госпіталю. Нагороджений орденом «Золота зірка» 4 грудня 2019 року за виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Матвієць Роман Михайлович. Народився 13 червня 1989 року у Білогірському районі. Навчався у Хмельницькому національному університеті. Від 2008 року служив у ЗСУ. Від 2014 року служив у зоні АТО як боєць 8-го полку спеціального призначення. Брав участь в обороні Краматорського аеродрому, а також у боях за Дебальцеве. 23 липня 2016 року група Романа Матвійця вирушила перевірити опорний пункт, з яким до того був втрачений зв’язок. До нього ж наблизилася штурмова група окупантів. Після цього зав’язався бій, в якому Роман Матвієць та кілька інших військових були поранені. Солдат вів вогонь по лісосмузі, де засів ворожий кулеметник, а потім вступив з ним у рукопашний бій. Це дало можливість пораненим українським військовим відповзти до окопів. Сам боєць помер на місці від отриманих поранень. Нагороджений орденом «Золота зірка» 5 грудня 2019 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.

2022 рік

Зеленюк Вадим Сергійович. Народився 10 червня 1988 року у Красилові. 2010 року закінчив Київський національний університет внутрішніх справ. Займався дзюдо, самбо та універсальним боєм, перемагав у чемпіонатах. Служив у Національній гвардії, від 2014 року виконував бойові завдання у зоні АТО. Брав участь у боях у Київській, Харківській та Донецькій областях. Загинув 22 серпня 2022 року під час відбиття одного з наступів росіян на Донеччині. При цьому він власноруч знищив дві одиниці техніки та піхоту. Нагороджений орденом «Золота зірка» 6 жовтня 2022 року за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Чавалах Дмитро Петрович. Народився у Соколівці Ярмолинецької ОТГ. Навчався у військовому коледжі сержантського складу у Львові, потім перевівся до Національної академії сухопутних військ, яку закінчив 2019 року. 2014 року розпочав службу у понтонно-мостовому полку в Білгороді-Дністровському, після цього переведений до Ніжина, потім у зону АТО. Служив у батальйоні «Київська Русь», потім — у 59 окремій мотопіхотній бригаді. 24 лютого 2022 року вступив у бій з росіянами на Херсонщині, ціною власного поранення допоміг побратимам вийти з оточення. Сам переховувався на окупованій території у місцевого мешканця протягом трьох місяців, після чого його евакуювали на підконтрольну територію. Нагороджений орденом «Золота зірка» 2 березня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Слісарчук Артем Олександрович. Народився у Шепетівці 2 квітня 1990 року. Закінчив школу-гімназію та технікум. 2013 року пішов на військову службу за контрактом у сили протиповітряної оборони. Згодом вступив до Харківського національного університету повітряних сил. Від початку повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання на Харківщині. Загинув 24 березня поблизу міста Ізюм. Нагороджений орденом «Золота зірка» 2 квітня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Круглов Андрій Миколайович. Народився у Шепетівці. Під час повномасштабного вторгнення вивів з-під ударів ворога зенітно-ракетний комплекс «Бук», а також знищив два російських гелікоптери та літак. Нагороджений орденом «Золота зірка» 28 лютого 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Васіч Сергій Вікторович. Народився 1971 року в Батумі, Грузія. Батько служив у танкових військах, тому родина часто переїжджала. Зрештою вони оселилися у Грицеві на Шепетівщині. Там Сергій Васіч працював у місцевому відділенні зв’язку. Від 2015 року служив у Збройних силах, від 2018 року — у танковому батальйоні 14-ї окремої механізованої бригади. Під час повномасштабного вторгнення захищав Київщину. Загинув 8 березня 2022 року під час звільнення селища Макарів. Нагороджений орденом «Золота зірка» 12 березня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Коломієць Дмитро Валерійович. Народився 5 грудня 1973 року в Білій Церкві. Майже усі в родині були військовими, тому він вирішив піти тією ж стежкою. Навчався у школі у селищі Озерне Житомирської області. 1990 року вступив до Чернігівського вищого військового авіаційного училища. Після випуски його направили на службу на аеродром в тому ж таки селищі. Загинув у повітряному бою 24 лютого 2022 року в районі села Кринцілів Сатанівської ОТГ. Нагороджений орденом «Золота зірка» 28 лютого 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Васильєв Дмитро Миколайович. Народився 20 лютого 1978 року в Первомайську Миколаївської області. Навчався на артилериста-ракетника, після розподілу потрапив у 19 ракетну бригаду у Хмельницький. Під час повномасштабного вторгнення дивізіон Дмитра Васильєва завдавав ураження ворогу у Херсонській та Запорізькій областях. 18 березня 2022 року військовий потрапив під обстріл, помер 19 березня від отриманих поранень. Нагороджений орденом «Золота зірка» 13 квітня 2022 року за особисту мужність, вагомий внесок у захист державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Пономаренко Сергій Іванович. Мобілізований у серпні 2014 року у Яготині Київської області. Під час повномасштабного вторгнення служив у 3-й танковій бригаді, що дислокується на Хмельниччині. У березні 2022 року рота Сергія Пономаренка знищила танки, БМП та живу силу ворога на Харківщині. При цьому не втратили жодної одиниці своєї техніки. Нагороджений орденом «Золота зірка» 2 квітня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.

Коментарі (9)
  • Svetik Svetlana

    Артем Мазур пам'ятаємо, незабудемо. Вічна пам'ять Героям.
  • Татка Римар

    Шеремет лікар гинеколог як шкода що життя обірвалось від ворожої кулі
  • Олена Федик

    🙏🙏🙏🙏🇺🇦🇺🇦🇺🇦🇺🇦
  • Барс f

    Васи́ль Іва́нович Зінке́вич (нар. 1 травня 1945, Васьківці Ізяславського району Кам'янець-Подільської області (нині Хмельницька)

    Перевіряйте що пишете.

keyboard_arrow_up