Атомник з Нетішина Василь Марчук тримає оборону Бахмуту

Олена Кошарська

Тут і далі фото зі сторінки Енергоатому. Колаж vsim.ua

Василь пішов до військкомату добровольцем навіть не роздумуючи.
Спершу пройшов навчання, а тоді відправився в одну з найгарячіших точок.
Після побаченого там зізнається, що його цінності кардинально змінилися.

Фортеця, сіль, шампанське – саме такий асоціативний ряд виникав у кожного з нас, коли ми чули слово Бахмут чи Артемівськ. А багато хто й взагалі не знав назви цих населених пунктів.

Але так було до початку російсько-української війни, а вже після сполучення слів «битва за Бахмут», «фортеця Бахмут» стали краяти серце кожного.

Назва багатостраждального містечка на Донеччині вмить перетворилася на величезну рану в серці кожного українця, а саме місто – на руїни. Проте, битва за Бахмут триває й нині, а ЗСУ титанічними зусиллями тримають оборону міста вже понад рік.

Відео дня

У цьому протистоянні беруть участь чимало вихідців з Хмельниччини. Один із таких — працівник атомної електростанції, що знаходиться в Нетішині, Василь Марчук. Його історію розповіли в Енергоатомі.

Василь зізнається, роздумів про те йти воювати чи ні у нього навіть не було. Рішення захищати свою країну прийняв відразу, бо розумів, що хтось має це робити. Його рідні навпаки — такий вибір сприйняли важко, але підтримали.

Василь мав певний військовий досвід та все одно перед відправкою на фронт пройшов навчання на полігоні.

— Потрібно було поновлювати старі навички та багато чого опановувати з нуля. Насправді, я дізнався чимало нового, бо до цього взагалі не мав жодного відношення до десантних військ. Довелося й під танком бути, і з гелікоптера спускатися… багато веселого було, — сміючись розповідає військовий.

Після навчань підрозділ Василя відправили у район Бахмута, де наші він з побратимами й досі тримає оборону.

— Тут ми побачили і пережили багато такого, після чого на все дивимося інакше. Тепер у нас інші цінності. Найголовніше, що живий ти і побратими теж, а решта – не так важливо. А тим, хто в тилу, бажаю просто жити і цінувати свій час! — зізнається атомник.

І більше нічого не розповідає, бо триває контрнаступ, але дякує за допомогу від колег та друзів.

— Щоб забезпечити зв'язок на передовій мусимо постійно купувати кабелі та різні засоби передачі інформації. Буває так, що тільки відремонтуємо, а його знову посіче чи спалить вщент і швидко відновлюємо під обстрілами у будь-який час дня чи ночі, — додає Василь Марчук.

Нині він знаходиться на нулі та разом з побратимами тримає Бахмут. А вдома на нього чекають рідні, близькі та знайомі з Перемогою.