«Більше я його не чула», — дружина зниклого військового з Хмельниччини

Анастасія БЕВЗ

Фото колаж - vsim.ua

Сім’я з Хмельниччини розшукує військового, який безвісти зник під Куп’янськом.
Про мобілізацію, «нуль» та останню розмову розповіла його дружина.

«Саша казав, що не виживе…», – Оксана Шаманська пригадує той день, коли говорила з чоловіком востаннє. 54-річний Олександр розповідав про постійні обстріли, відсутність теплих речей і води. Того дня з бліндажа він заспокоїв дружину: «Не хвилюйся, я поки дзвонити не буду». Мав з побратимами евакуювати важкопораненого. А потім перестав виходити на зв’язок.

Розповідаємо історію зниклого на Харківщині Олександра Шаманського з Хмельниччини.

Мобілізували з вадами зору

Олександр родом із селища Дунаївці. Понад 30 років життя пропрацював на комбінаті хлібопродуктів. З дружиною мали двох синів.

Відео дня

До повномасштабної війни чоловік був оператором на заправці. У 2022-му пройшов ВЛК, де його визнали «обмежено придатним».

Як розповідає дружина Оксана, чоловік мав вади зору, носив окуляри. Мали й надали всі відповідні документи про захворювання.

– Нас запевняли, що його ніхто не відправить на передову через проблеми з очима. Але обманули і забрали, – каже Оксана Шаманська.

54-річного Олександра мобілізували у лютому цього року. Він пройшов навчання й підготовку, після чого його направили на Харківщину.

Він охороняв, розвантажував боєприпаси. Зі слів дружини, займався не бойовою роботою. А пізніше опинився на фронті.

Відправили «копати окопи»

У серпні Олександр Шаманський вирушив на фронт. Служив у складі 2-ої окремої механізованої бригади.

Оксана пригадує, як чоловікові обіцяли «не бойові посади» через проблеми зі здоров’ям, але наприкінці серпня відправили на фронт «копати окопи».

– Йому сказали нічого з собою не брати – лише необхідне. Навіть теплі речі не поклав. Говорив мені: «Везуть мене, навіть не знаю куди…». А потім привезли в Куп’янськ і кинули на позиції, де він пробув місяць. Кожного дня командир обіцяв, що дасть йому заміну. Пізніше жалівся, що не дають теплі речі. Воду дроном скидали. Вони ділили її на шість людей. Тоді Саша казав, що не виживе…, – пригадує жінка.

А 4 жовтня вони говорили востаннє. Тоді чоловік сказав, що на позиції є важко поранений, який кричав від болю. Разом з побратимами від командира вони отримали завдання віднести його в село, аби йому надали допомогу.

– Вони його тягнули три кілометри. Чоловік сказав: «Не переживай, я буду зайнятий і дзвонити не зможу». Більше я його не чула, – каже Оксана Шаманська.

«Позиції накрили…»

З військовим сім’я не спілкувалась майже два тижні. Дружина зізнається: найгірше – це жити у невідомості. З того часу вона намагалась зв’язатись з командирами і дізнатись, що трапилось і чи живий Олександр Шаманський. Але від них не почула жодної конкретної відповіді. Та і сама майже перестала вірити у диво.

Також Оксана говорила з хлопцями із навчального центру, де залишились речі її чоловіка. Від них дізналась про обстріл.

– Мені повідомили лиш, що командири збирали речі мого чоловіка і між собою говорили про обстріл і те, що окупанти «накрили» чотири позиції. Ми підключали знайомих. Запускали дрони – тіл немає або присипані. Думаю, що ніхто і не шукав, – каже жінка.

Згодом родині принесли з ТЦК звістку про «безвісти зниклого». Та рідні не знають, що думати. В голові – найгірший сценарій.

Олександр Шаманський вважається зниклим з 5 жовтня 2025. Сталося це в районі населеного пункту Бологівка, Куп’янського району на Харківщині.

– З окопів вони вилізти не могли, бо дронами їх постійно обстрілювали. Чоловік говорив зі мною під обстрілами постійно, – каже дружина.

Наразі рідні сподіваються на диво, що Олександр живий і вийде на зв’язок.