Був у полоні дев’ять місяців. Історія звільненого парамедика Ореста Грицюка з Хмельниччини

Анастасія БЕВЗ

У мирному житті Орест працював у патрульній поліції, був психологом і виховував сина.
Він захищав країну на Донеччині і пережив жахіття російського полону.
Розповідаємо зворушливу історію воїна-парамедика, який повертається додому.

Новина про черговий обмін полоненими і тисячі радісних коментарів від українців: “вітаємо вдома, рідненькі”, “дякуємо, Герої”. 26 квітня Україна обміняла ще 44 своїх захисників. Дізнаємось, що серед них двоє - з Хмельниччини. 34-річний Орест Грицюк - один з них.

Він військовий і парамедик родом з Нетішина. У мирному житті ніс був патрульним і виховував сина. У перші дні повномасштабної війни пішов захищати країну й воював на “нулі”. А далі були жахи російського полону для Ореста. Для дружини і сина - майже рік очікувань, надії, сліз і внутрішньої боротьби. Розповідаємо історію захисника.

На ремені написав номер дружини і батька

До повномасштабної війни сім’я Ореста проживала на Київщині. Впродовж чотирьох років чоловік служив в управлінні патрульної поліції у столиці. Згодом пішов працювати психологом до компанії “Нова пошта”. Дружина розповідає, коли почалось повномасштабне вторгнення, з чоловіком прийняли рішення вивезти сина до батьків у Нетішин. Руслана додає, що сам Орест тоді одразу став на облік до військкомату, розказав про місце колишньої роботи і свій досвід, зокрема й з тактичної медицини.

Відео дня

Після навчання захисник відправився воювати. Брав участь у бойових діях на “нулі” й був парамедиком на одному з найпекельніших напрямків фронту - на Донеччині.

14 серпня Руслана дізналась, що коханий потрапив у полон до окупантів. Це був короткий дзвінок з голосом чоловіка, а далі довгі місяці очікування.

Ми дізнались, що Орест потрапив у полон. Так сталось, що задовго до того, він про всяк випадок записав номер телефона мій і свого тата на ремені. Одного дня пролунав дзвінок і чоловік повідомив, що він у полоні. Я майже нічого не пам’ятаю про ту розмову, вона тривала може 3 секунди. Сказав: “я живий, в полоні” і зв’язок обірвався, - розповідає Руслана Грицюк.

Це був єдиний раз за дев’ять місяців, коли вдалось почути голос чоловіка.

“Син став опорою для мене”

Дев’ять місяців Орест перебував у російському полоні. Сім’я жила очікуваннями. Пригадують, близько трьох місяців вдалось витримати “інформаційну тишу”. А далі дружина почала стукати у всі двері й звертатись до різних організацій, починаючи від координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими до “Червоного хреста” та ООН.

Впродовж цього часу опорою і підтримкою для Руслани був їхній 12-річний син. Вони домовились - будуть командою. Мама своєю чергою пообіцяла, що повідомлятиме все, про що дізнається. Якими б ці новини не були…

Син у нас достатньо доросла і свідома людина. Він дуже емпатійний - він співчуває собі, рідним, країні, людям - усім. Звісно, є питання, на які дорослі не мають відповіді. Дитині складно пояснити, чому зараз відбувається війна. Чому замість того, щоб жити нормальним життям підлітка, знайомитись і спілкуватись з однолітками, він повинен це все переживати і мати внутрішній стержень, щоб підтримувати маму. Мені пощастило - ми з Орестом виховали достойного чоловіка. Ми з ним домовились, що діємо, як одна команда. Звичайно, будь-які мої сльози викликали в нього бурхливу реакцію. Він одразу думав, що сталось щось погане. Але я пояснювала, що просто відбувся черговий обмін полоненими, але нашого тата в ньому немає. Він все стійко витримав, - каже дружина військового і додає:

“Вже потім я зрозуміла, що чоловік готував сина до того, що якщо щось станеться - він повинен бути опорою для мене. Він дотримав слова”.

“Я вдома”

Рідні розповідають, не знали нічого про обмін. Адже вся інформація трималась в таємниці, аби процес не зірвався. Орест зателефонував батькові будучи на Сумщині. На запитання, які емоції переповнювали, дружина відповідає:

Це шок, щастя і радість одночасно. Водночас було усвідомлення, що там в полоні знаходяться тисячі наших людей, які так само чекають на цей щасливий білет на волю. Були надзвичайно щасливі, що твоїй рідній людині випала така можливість повернутись додому, - каже Руслана.

Близькі кажуть, про жахи полону Орест не розповідає. Попри всі випробування і жахи він залишається позитивною і світлою людиною і не втратив свого почуття гумору.

Він дуже світла і добра людина. Він не заслуговує на те, що пережив. Але не дивлячись на це, я можу сказати, що він витримав все дуже гідно. Орест продовжує сміятись, жартувати, він радо спілкується з усіма і вже рветься до людей, хочемо з усіма побачитись, - каже дружина.

Наразі на військового чекає повне обстеження, лікування і реабілітація. Лише після того, Герой зможе зустрітись зі своєю сім’єю.