Династія водіїв в «Електротрансі»: історія батька й сина Юрія та Сергія Сороки

Юлія ВАСІЛЬЄВА

Батько працює на підприємстві 29 років, син – 7 років.
Обох на роботу привела любов до кермування.
Ми поспілкувалися із чоловіками й розповідаємо вам їхню історію.

55-річний Юрій Сорока працює в Хмельницькому комунальному підприємстві «Електротранс» уже 29 років. Сюди потрапив за рекомендацією тітки. Часто брав на роботу свого сина Сергія, який, спостерігаючи за батьком, й сам прикипів душею до тролейбусного керма. Уже 7 років чоловіки працюють разом.

Про забуту ковбасу, пенсіонерів в час пік, підвищення вартості проїзду в тролейбусах – про все це ми поспілкувалися із сім’єю Сороки – водіїв з «Електротрансу».

Відео дня

– Пане Юрію, скільки працюєте на підприємстві?

– 6 березня минуло 29 років, як я сів за кермо тролейбуса. До цього я працював в колгоспі, за спеціальністю – трактористом, потім шофером. Колгоспи почали розвалюватися, працювати десь потрібно було і прийшов сюди на навчання, в 1995 році, 1 вересня. Вивчився, пройшов курси й 6 березня виїхав на лінію сам за кермом. Три місяці за партою, потім навчальні виїзди, стажування, а там далі вже робота.

– Мені навіть не так зарплата була в голові, головне – робота.

– Чи пам’ятаєте ви свій перший робочий день? Яким він був?

– 11А, 167 тролейбус, 1 зміна. Тоді 11 маршрут ходив Катіон-Юність. 11 обертів відкрутив ніби проробив багато років. З задоволенням.

– Ну тролейбус сам такий був, салатовий. Їздив. Але потім тролейбуси стали краще ремонтувати, віддавати тролейбуси на капітальні ремонти в Білу Церкву, в Білорусь, в Старокостянтинів, потім рухомий склад покращився. Ось зараз нових тролейбусів чекаємо, вже два є.

– Тобто вам у вашій роботі подобався саме процес? Робота за кермом?

– Тут і подобався, і не подобався. Бо що працювати шофером, де ти захотів там і їздиш, а що бути прив’язаним до лінії – це бентежило дуже. Я три місяці пробув і хотів тікати, але жінка зупинила, каже: «Зачекай, все встане на свої місця». І слава Богу так і сталося.

– Як зараз виглядає ваш робочий день?

– В нас є дві групи маршрутів. Мій відноситься до вул. Рибалка (зараз – вул. Бандери, – прим.автора). Це 11, 11А, 12, 8А. Туди їжджу. От зараз напарник у відпустці. Я працюю у дві зміни. З 06:40 до 11:40 закінчується перша зміна. Далі о 15:20 виїжджаю і 20:35 заїжджаю. А так – як поставлять в графіку.

– Ви зазначили, що ваш напарник зараз у відпустці. А якщо говорити загалом: чи вистачає водіїв на підприємстві?

– Не вистачає. Навіть якщо взяти всіх, хто зараз у відпустці, всіх, хто на лікарняному, тих, хто вихідний – ми не перекриємо.

– Чи пов’язано це із війною?

– Так. Багато загинуло, багато пропало безвісти.

– Наскільки необхідне оновлення тролейбусного автопарку?

– Це дуже потрібно. Нове – є нове. 44 тролейбуси – це є дуже багато. Це буде відновлений рухомий склад майже на 100%. Це велика сила буде на підприємстві та в місті. І для водіїв буде комфортно їздити, для пасажирів, для міста – для всіх буде краса.

– Перші два вже отримали, яка різниця між ними й наявними сучасними на підприємстві?

– Вони осучаснені, компресор працює тихіше, не такий, як тут стоїть. Підсилювач керма тихенько працює – кермо легесеньке, пальчиком крутиться. Чудовий. Камери стоять в салонах, кондиціонери стоять в салонах, для водія в кабіні. Два телевізори стоять в салоні пасажирам. Комфортні вони.

– Ви особисто хотіли б сісти за кермо нового тролейбуса?

– Чесно сказати – цього не лишу. Як дадуть нового – воно теж рідне буде. Але я в цього душу вклав, він мене не підводив ні разу.

– Що на вашу думку, окрім нових тролейбусів, потрібно покращити на підприємстві, щоб удосконалити роботу комунального транспорту?

– Треба навести порядок з маршрутками, автобусами, щоб так як тролейбуси – по графіку їздили. Маршрутки позабирати: той став боком, той хоче їде, хоче – не їде. Знущаються з тих тролейбусів – стане на зупинці й не об’їдеш його. Зробити графіки й буде порядок в місті.

– Днями міський голова Олександр Симчишин у коментарі ЖАР.INFO заявив, що розглядають можливість підвищення вартості проїзду в комунальному транспорті. На вашу думку, чи потрібно підіймати тарифи?

– Підвищувати потрібно. Зараз 7 гривень – це мало. А запчастини, плюс електроенергія – все здорожчало. А вартість проїзду залишилася на місці. Потрібно. Але не дуже, думаю гривень 10 буде цілком нормально.

– Щодо оплати проїзду: раніше працювали кондуктори, а потім розрахунок ліг на плечі водіїв, допоки не встановили валідатори. Розкажіть, наскільки складно було вам, як кермувальнику, виконувати і цю функцію?

– Складно було з людьми працювати. То не так решту дав, то не такі гроші, то хтось талончик заховав, а потім кричить: «Дайте ще одного». Тяжко з людьми працювати. А зараз з валідаторами добре. Закрився собі і їдеш. Лише на екран дивишся і контролюєш чи заплатили.

– А якщо, наприклад, зайшла компанія в салон, але заплатили не всі, як ви дієте в цьому випадку?

– Буває відкриєш двері, зробиш зауваження. В мікрофон скажу. Багато таких є, зайде молодь, 5-7 осіб, і бували такі, які вже знають в обличчя контролерів і як бачать їх на зупинці – швиденько вибігають. А потім сідають в наступний тролейбус і так «зайцями» їдуть. Хитрі люди є.

– Ви уже працюєте майже 30 років, поділіться якоюсь цікавою історією, яка траплялася з вами

– На Термопласті був ковбасний цех. Я працював в другу зміну. І заходить десь років 35 хлопчина: напідпитку, подертий, сумка така зачовгана, як в безхатька. Він вийшов, а сумку залишив в салоні. Я навіть її не бачив. Я з кінцевої, а він вже з іншої сторони стоїть. Підходить: «Я в тебе сумку залишив». Кажу: «То забирай». Він перепитує: «Тобі що, не цікаво що там?». Він сумку розстібає, а там лежить 15 палок ковбаси. Кажу йому: «То дай одну», а він відповідає: «То треба було собі взяти», розвернувся та пішов.

– Ще одна історія була. Колись я робив на 184 тролейбусі в Гречанах. А тоді саме з’явилися пакети BOSS. І от на кінцевій зупинці пасажири повиходили, а тут стоїть пакет – новесенький, газетою накритий. А час пік. Людей тьма. А в тому пакеті – сміття. Часу не було викинути та я його накрив, оборот зробив – до Юності й назад. Приходжу – а пакета немає.

– От такі в нас люди: один залишив, а інший вкрав.

– Ви на підприємстві працюєте разом з сином Сергієм. Що ви йому такого цікавого розповідали, що він захотів теж тут працювати?

Я працював, він ще в школі вчився, приходив зі мною, їздив. Йому давав їздити.

– Пане Сергію, а що ви пам’ятаєте із роботи батька в дитинстві?

– Десь був в 7 класі, трішки доросліший, прибігав до батька, біля «Катіону живемо, і катався. Було цікаво.

– Що вам найбільше подобалося, коли ви їздили з батьком?

– Просто хотів кататися. Коли подорослішав, приїхали в гараж, батько дав проїхати. Дав сьогодні проїхати – значить і завтра дасть проїхали. І так пішло.

– Вчився в 18 училищі – я електромеханік торговельного та холодильного обладнання. Електриком працював. Потім ходили з батьком, тоді директором був Віктор Анатолійович Паламарчук, запропонував роботу. Я пішов працював електриком на каналі, потім слюсарем, потім набрали групу на водіїв, я записався, відівчився і став працювати водієм.

– Яким було ваше навчання? Адже завдяки батьку, базові навички ви уже мали

– Все було легко. Дуже. Були дівчата в групі в мене, то я так, мало їздив на навчальному тролейбусі – мене батько навчав, був в нас інструктором так сказати. Потім виїхав на лінію – і став їздити ще краще.

– Що вам найбільше подобається у професії водія?

– Подобається кермо. Подобаються великі машини.

– Яка історія найбільше вам запам’яталася за час роботи водієм?

– Я коли одружувався, мій тролейбус, 042, мій напарник приїхав ним під РАЦС. Тоді був коронавірус, тому зробити велике весілля не було можливості, то ми просто розписалися з дружиною. І от пішли ми в РАЦС, розписалися, виходимо і тут тролейбус стоїть – подарунок такий зробили. На площі в ньому фотографувалися допоки поліція не вигнала.

– Щодо «любителів» поїздити безкоштовно у тролейбусі, як ви боретеся із порушниками?

– В кожному тролейбусі є озвучка.

– Дивишся – там на зупинці стоїть 5 чоловік: один залишився, четверо зайшло. Ти дивишся в себе на моніторі й бачиш: два провалідувалося, два – ні. Включив мікрофон і кажу: «Тролейбус не поїде поки не оплатять». Різні люди бувають. Приходять кидають кошти на панель, інші: «Ну що ти там, братан, давай поєхалі». Важко працювати з людьми, але ти звикаєш і просто виконуєш свою роботу.

– Коли в Хмельницький приїжджають жителі інших міст України, чи звертаються вони до вас по допомогу з оплатою проїзду чи все ж самотужки розбираються, як це зробити, за допомогою інструкцій в салоні?

– Приходять. Був в мене такий випадок: прийшли жінки, мабуть, переселенки, в них були посвідчення пенсіонера, однак не було електронної карти. Кажу: «Сплатіть картою». Відповіли, що не має. Ну то й кажу їм: «Сідайте й сидіть». Коли зайшов контроль – я їм пояснив, що жінки мають пенсійні посвідчення (право на безоплатний проїзд в громадському транспорті, – прим.автора).

– Поділіться своїми думками щодо того, як можна покращити роботу підприємства й загалом громадського транспорту в Хмельницькому

– Потрібно, щоб приїхали ці довгоочікувані нові тролейбуси. Ними буде більше користуватися молодь. Вони бачать новий тролейбус – вони в нього заходять. Є оплата, є дохід на підприємство. А так їдеш на старому тролейбусі, бачиш на зупинці багато молоді – вони чекатимуть приватника, не зайде він в старий тролейбус.

– В нас переважно користуються тролейбусами старі люди, але ж їх набивається повний тролейбус, вони не дають молодим навіть пройти. Особливо в час пік. Ну от пояснюємо їм: «Навіщо ви їдете на ринок в час пік? Їдьте на годинку пізніше: ми розвеземо дітей до школи, людей на роботу – тоді, будь ласка, ми ж перевозимо вас безкоштовно». Хто ж послухає простого водія, але, як варіант, зробити пенсіонерам, наприклад, з 7 до 10 ранку платний проїзд. Тоді він не буде їхати без причини, а буде пасажиропотік нормальний. Ним буде більше користуватися молодь, не чекатимуть приватника.

– І все ж, як вам разом працюється на підприємстві?

– В нас вихідний в один день, а зміни різні. В мене перша – в нього друга. І навпаки. На лінії бачимося, а так, якщо ми працюємо позмінно з напарниками, то по графіку ми не пересікаємося.

– А у вихідні – як коли. Батько внуків бавить, городами займається.