Хмельницький 92-річний “живчик” розповів про непросту долю і поділився секретом довголіття

• Його квартира схожа на міні-музей, де навіть ручки дверей ручної роботи.
• Чоловік пише картини, займається різьбою по дереву та міді.
• З дружиною він прожив 72 роки. А коли та захворіла, взяв на себе всю домашню роботу.
• Як живе унікальний хмельничанин, звідки черпає натхнення та про що мріє найбільше в житті, читайте на vsim.ua.

В свої 92 роки цей пенсіонер піднімається на 5-й поверх, перестрибуючи відразу три сходинки. Він активний і непосидючий. На столі його кімнати завжди стоять три-чотири ескізи до майбутніх картин. Він з дитинства звик до труднощів: пережив голод та втрату найрідніших. Молодими з життя пішли його діти. А на старість сивочолого дідуся спіткало ще одне горе. Захворіла його кохана дружина Тетяна, з якою чоловік прожив 72 роки. Та Микола Жучков і тут не втратив надію, він перебрав на себе всі домашні клопоти. Тепер дідусь і готує, і пере, і прибирає. Його квартира сяє чистотою та й взагалі схожа на справжнісінький музей.

Майстер на всі руки

За дверима квартири у багатоповерхівці по вулиці Козацькій розташувався справжній міні-музей. Живе там ветеран війни, який створює унікальні речі власними руками. Чоловік захоплюється живописом. А його картини нічим не гірші за полотна іменитих художників. Кожна річ в цьому домі - витвір мистецтва. Тут розмальована навіть стеля, а ручки вхідних дверей вирізьблені у формі різних фігур із дерева та міді.

• Я люблю малювати з дитинства. Правда тоді не було на чому і чим. Жив у великій бідності, бо роки були такі, - розповідає Микола Жучков.

У квартирі оригінальні навіть батареї. Микола Михайлович закрив їх унікальними картинами вирізьбленними власними руками із міді. На одній зображено Спартака, який йде на війну і прощається з коханою у її ложа. На іншій герой вже повертається додому. Майстер говорить, що малюнок вибирав символічний, адже його кохана Тетяна так само чекала його з кожного бойового завдання.

• На картині видно, як Спартак прощається з жінкою і вони клянуться один одному у вірності. Ось так і ми в купі прожили 72 роки, - говорить чоловік.

На балконі тут розмальована стеля біблійськими мотивами, які дуже любила мама дружини, такі ж є і в кімнаті покійної Миколиної тещі. У вітальні - справжній меморіал. На одній стіні діти подружжя в оточенні ангелів, адже обох давно немає серед живих. На іншій любі внуки, які живуть далеко і рідко навідують стареньких. В квартирі відразу відчувається рука талановитого майстра. Хоча по яскравих полотнах не відразу можна прочитати, яка нелегка доля випала на життя їх творця.

На Хмельниччину покликала служба

Народився військовий, ракетник та непересічний художник у Рязані. Мав сестру і двох братів. Одного втратив на війні. Сам у бойових діях не брав участі, але в тилу теж довелося несолодко. Працював з 14 років, щоб прогодувати родину.

• Мене в армію не взяли за віком, малий був сказали, хоча я дуже хотів. Але повоювати довелося. Я в армії отримав спеціальність ракетника і в 1956 році брав участь у придушенні повстання в Угорщині. Був фахівцем по озброєнню, - розповідає Микола Жучков.

За службовою необхідністю переїхав у Шепетівку. Там очолював військову частину, в якій під землею зберігали бойові ракети.

• Там у нас під землею були цілі хороми. І світло провели, і воду. Склад боєприпасів нічим не відрізнявся від наземного. Ракети зберігали в ідеальному стані. Стежили за температурою, як зараз пам’ятаю, мало бути 20 градусів тепла і 80% вологості, - зазначає чоловік.

“Малював ковбасу”

Із військової служби Микола Михайлович звільнився за віком. Йому дали квартиру у Хмельницькому і ось уже минуло 50 років, як він став хмельничанином. Після служби чоловік ще 18 років пропрацював на ковбасному заводі художником.

• Мене туди просто притягнули на роботу. В них кожні два місяці мінявся художник. Той мясо вкраде, той пиячить. А я не крав і не пив. Мені самі несли за гарну роботу і мясо, і ковбаси. Підходить начальник цеху, каже що в нього дочка в інституті вчиться і на кресленні якусь схему не виходить намалювати, я зробив, а він мені за це ковбасу несе. В мене друзі запитували, що ти там на ковбасному заводі робиш, а я відповідав, що ковбасу малюю. Всі сміялися, - згадує пенсіонер.

Разом 72 роки

Про особисте життя майстер розповідає з особливим трепетом. Кохану дружину Микола зустрів після війни. Було це в далекому 1947 році. Він саме навчався в Тулі у технічному училищі, а Тетяна була місцевою мешканкою. Познайомилися випадково на танцях. Побралися, коли обом було по 20 років. Микола старший за дружину на 4 дні.

• Я вчився в училищі, а вона жила поруч на вулиці Оборонній. Познайомилися на танцях і я в неї відразу закохався. Зробив пропозицію і вже живемо разом 72 роки. Вона мій найбільший скарб, задля мене все покинула і моталася за мною по всьому світу,  - пояснює Микола Михайлович.

Жінці було дійсно нелегко. Їздила за чоловіком військовим і в Узбекистан, і в Туркменію, жила в Середній Азії в місті Мари.

• Хто не був у Мари, той не бачив жари, - жартує Тетяна. - Де мені тільки не довелося за ним поїздити. Жила і в лісах на болоті, і зі зміями. Важко було, бо на руках було двоє дітей, а Коля був дома рідко, все служба, - згадує Тетяна.

В пари було двоє дітей. Старший син загинув від удару струмом в 20 років. У нього залишилася маленька донечка. А Наталія, донька Миколи та Тетяни, померла в 35 років від раку. Вона мала двох синів, які зараз живуть в Росії. Є у пари вже і правнуки.

• Ми пережили своїх дітей, а це дуже страшно. Нам обом по 92, а вони померли зовсім молодими. У нас залишилося троє внуків. Донька сина живе в Шепетівці і в гостях у нас буває частенько. А Наташині діти в Росії. Тому приїжджають лише на наші дні народження, раз на рік, - говорить Микола.

“За, що таке моїй Тані?”

Чоловік говорить, що цього року його спіткало ще одне горе. У Тетяни Андріївни відняло руки. Жінка практично не відчуває пальців, тому не може самостійно про себе дбати. Відтак всі домашні клопоти на себе взяв Микола Михайлович.

• Не знаю за що нам таке нещастя. Моя Таня найдобріша людина в світі. Несправедливо дуже. Є такі люди, що весь вік живуть зі злобою і пакостять одне одному. А вона в житті мухи не образила і така біда сталася, - зі сльозами говорить дідусь.

Тетяна Андріївна розповідає, що її чоловік і в квартирі прибирає, і пере одяг, і готує. Жінка вже кілька місяців не може робити щось своїми рруками, тому Микола Михайлович навіть миє дружину, розчісує та допомагає їй одягатися.

• Він у мене золотий чоловік. Не знаю, я б без нього вже на тому світі була. Він все робить сам. Важко йому. Але він ніколи не скаржиться. Ще й малювати встигає і все те друзям та знайомим дарує. В мене внуки дуже люблять мою тушковану капусту, так Коля навчився її робити. Я керую, а він виконує і виходить ідеально, - зазначає Тетяна Андріївна.

“50 грамів коньяку і бодрячком”

Микола Жучков в свої 92 роки може дати фору багатьом молодим. Він піднімається на 5-й поверх без ліфта. Причому перестрибує відразу через три сходинки. Має гарний зір, різьбить по дереву і металу найменші деталі. Обожнює читати і має величезну колекцію світової класики. Ще в чоловіка прекрасний голос і він до цього часу співає коханій Тетяні серенади. В чому секрет довголіття розповідає із задоволенням. Каже, головне віра і любов в серці, а ще 50 грам коньяку на додачу.

• Я завжди вів здоровий спосіб життя, займався спортом, ніколи не курив і практично не вживав алкоголю. А десь в 45 років став слабнути. Паморочилося в голові, була слабкість. Я пішов до місцевого військового лікаря. Він мені сказав взяти три бутилки коньяку і випити протягом місяця. Вийшло десь пляшка на 10 днів по 50 грамів за обідом. Сказав, що цього мені вистачить на 10 років. І точно, 10 років я не знав, що таке хворіти. Потім така ж біта трапилася. То ми тепер із Танею робимо собі профілактику: 50 грамів коньяку раз в день за обідом і кожен ранок прокидаюся бодрячком, - розповідає Микола Жучков.

Чоловік говорить, що в будь-якій ситуації потрібно не переставати мріяти. Тоді буде стимул жити довго. А в Миколи Михайловича є одна найбільша мрія. Він хоче, щоб його кохана дружина знову змогла взяти його за руку і міцно стиснути її в своїй долоні. Тоді й столітній рубіж для чоловіка буде під силу і він подарує світу ще не одну свою картину.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.