Історія 23-річного військового Олександра Асмана, який загинув на Донеччині

На війну Олександр Асман пішов добровольцем у лютому 2022-го.
Захищав країну на різних напрямках. Під обстрілами забирав тіла загиблих побратимів, ризикуючи власним життям.
23-річний воїн загинув на Донеччині. Вдома його не дочекались рідні.
Розповідаємо історію Олександра Асмана.

«Він не йшов на війну, щоб стати героєм чи заробити собі ім’я. Відважно пішов добровольцем. Казав, що не буде тут сидіти і ховатись не буде…», – ці слова про Олександра Асмана. Йому було 23 роки.

До війни хлопець працював кухарем у ресторані. Мріяв про сім’ю та комфортне життя, про спокій та затишок.

У перші дні повномасштабного вторгнення записався у добровольці й вирушив на фронт. Розповідаємо історію воїна Олександра Асмана, який загинув, захищаючи Україну.

Відео дня

«Їхав з Летичева на велосипеді у військкомат»

Олександр родом із селища Летичів. Тут провів дитинство, закінчив школу. А згодом вступив до ліцею харчової промисловості й переїхав до Хмельницького, де навчався на кухаря.

«Він був дуже добрим і справедливим», – так про хлопця говорять його друзі.

Сніжана була знайома з Олександром п’ять років. Дівчина ділиться спогадами про нього. Каже: він завжди всім старався допомогти.

– Отак могла йти бабуся, а він би пішов в магазин, накупляв їй продуктів і витяг з кишені гроші, щоб дати. Бо їй важливіше. Ну дуже добра людина. Сильно любив своїх друзів. Це була душа компанії, він завжди всіх веселив, підіймав настрій. Обожнював музику і прогулянки, дуже любив котиків. Був впертий і справедливий. Якщо чогось хотів – завжди це виконував, – розповідає дівчина.

До війни Олександр працював кухарем в одному з ресторанних комплексів міста.

А коли почалось повномасштабне вторгнення, 27 лютого – пішов добровольцем і став на захист країни.

– Він поїхав з Летичева на велосипеді в військкомат. Ніколи не служив, не тримав зброї, але відважно пішов добровольцем, – каже Сніжана.

«Під обстрілами забирав тіла загиблих побратимів»

Олександр Асман служив у складі 19-го окремого стрілецького батальйону. За понад два роки захищав країну на різних гарячих напрямках фронту. За словами друзів, обороняв Київщину на початку вторгнення, воював на Ізюмському напрямку, на Харківщині та в Донецькій області.
Останнім часом перевівся на дрони.

«Військові обов’язки виконував на відмінно, користувався шаною та авторитетом серед колег і підлеглих. Мав високий рівень мотивації до військової служби та професійного самовдосконалення», – розповіли про воїна на сторінці його рідної громади.

Хлопець більш за все мріяв про перемогу. Друзі кажуть: вірив в це до останнього подиху.

– Він казав: «Як закінчиться війна, хочу, щоб ми всі з друзями поїхали відпочивати». Він любив Дністер. Планував сім’ю, дитину. Дуже хотів жити в селі, хотів спокою і затишку. В нього була ціль – побудувати хороше майбутнє. Хотів, щоб його пам’ятали таким, який він є, – пригадує Сніжана.

Наприкінці грудня Олександр з побратимами захищав країну в Краматорському районі на Донеччині. Сніжана розповідає, як він ділився з нею тим, що доводилось переживати на фронті.

– Він під обстрілами біг на поле бою і забирав тіла померлих воїнів, щоб повернути їх батькам. Все робив для того, при цьому ризикуючи своїм власним життям. Він не міг їх там залишити…І коли евакуювали села і люди залишали тварин, він носив їм відрами і воду, щоб вони вижили, – ділиться дівчина.

Олександр Асман загинув 28 грудня. Сталося це в районі населеного пункту Терни на Донеччині. Військовому було 23 роки.

Герой назавжди повернувся додому. «Живим» коридором його зустрічали у рідній громаді 31 грудня. А тоді на площі Героїв Майдану відбулась церемонія прощання із молодим захисником.
У воїна залишились мама, старший брат, який теж стояв на захисті країни, тітка, бабуся і прабабуся.