“Коли Сталін помер, всі ридали”: пенсіонерка з Хмельницького розповіла про життя в Радянському Союзі

- “У СРСР жилося краще”, - типовий вислів, притаманний багатьом людям старшого покоління.
- Та чи дійсно це так, ми запитали в пенсіонерки з Хмельницького.
- 83-річна жінка поділилася історією не з підручника, а зі сторінок власного життя.
Союз Радянських Соціалістичних Республік існував протягом 69 років. Перед розпадом у 1991 році, до його складу входило 15 республік. Політична історія СРСР є доволі насиченою. Війна, терор, відлига й перебудова - все це залишало свій відбиток на житті громадян. Людям нічого не залишалося, як пристосуватися до різних умов. Наразі в незалежній Україні є ті, хто сумує за радянським часом. Дані щодо їхньої кількості нещодавно оприлюднив Київський міжнародний інститут соціології.
Кожен третій опитаний українець шкодує про розпад СРСР
У травні цього року Київський міжнародний інститут соціології провів серед українців на цю тему опитування. Відбулося воно у вигляді телефонних інтерв'ю з використанням комп'ютера, на основі випадкової вибірки мобільних номерів. Опитали людей віком від 18 років і старше. До вибірки не включали наступні території: АР Крим й окремі райони Донецької та Луганської областей. У перебігу опитування провели 2 тисячі інтерв'ю.
За їхніми даними, 50% українців не шкодують про розпад СРСР. Натомість кожен третій, 33.5%, шкодує. Крім того, 35% опитаних людей вважають, що перебування України у складі СРСР принесло їй більше користі, ніж шкоди. Водночас про більшу шкоду сказали 28%.
Як же жилося в СРСР? Пенсіонерка з Хмельницького розповіла про своє життя, пригадавши різні моменти: від повоєнних років до розпаду Радянського Союзу. А також від отримання двокімнатної квартири до зникнення грошей, що раніше клали “на книжку”. Історію пенсіонерки читайте на нашому сайті.
“Коли Сталін помер, всі ридали”
Емілія Кабацька - 83-річна пенсіонерка, родом із Дунаєвеччини. Більшу частину життя жінка прожила в радянські часи. Сьогодні вона сидить в кріслі серед меблів, придбаних у ті часи. Слугують вони їй вже багато років. Мовляв, якісні вироби у СРСР - одна із головних переваг того часу.
Дитинство пенсіонерки Емілії пройшло не найкращим чином. Серед спогадів - війна, що стала запорукою бідності. Вже після війни маленька Міла пішла до школи. Сьогодні пенсіонерка згадує, як йшла навчатися голодна. Мовляв, і шматка хліба не було. На ногах малої Емілії частіше за все були кирзові чоботи. Саме це взуття є одним із основних елементів дитячих спогадів. “Гарного одягу тоді не було. Носити доводилося те, що було”, - розповідає жінка.
Згадує пенсіонерка, як одного разу в школі всі плакали. Мовляв, і вчителі, і учні ледь не захлиналися. Причиною тому була смерть генерального секретаря Комуністичної партії Радянського Союзу Йосипа Сталіна. Емілія розповідає, що в той час всі люди відчували страх перед майбутнім.
-
Коли Сталін помер, всі ридали. Тоді всі вважали, що Йосип Віссаріонович виграв війну. Люди боялися, що має бути після його смерті. Думали, раптом знову буде війна? - каже Емілія.
У той період маленька дівчинка в резинових чоботах пережила дві важких втрати. На війні загинув її батько і брат. Тож залишилися жити вони втрьох - мама, брат і сама Емілія.
“Рубль цінувався і був дорожчим за долар”
У 19-річному віці пенсіонерка вийшла заміж. Чоловіком став односельчанин. Невдовзі Емілія народила доньку. Згодом рідне село довелося залишити.
-
Мій чоловік і я з його сім’єю переїхали в Донбас. Бо його завербували. У той час так їхали - по вербовці. Це означає, що дають роботу і житло. Мій чоловік працював на шахті, - каже пенсіонерка.
Сама Емілія теж мала роботу. Якщо точніше - їх було кілька. Спершу працювала вихователем у дитячому садочку. Пізніше - на будівництві автомобільних доріг. Оплачували роботу тоді гарно. До слова, й знайти її було не проблемою. Відсутність безробіття, каже пенсіонерка, основна перевага тих часів.
-
У 1957 році я працювала вихователем у дитячому садку. Це була моя перша робота. Тоді мені платили 70 рублів. Рубль в ті часи цінувався і був дорожчим за долар, - згадує Емілія Кабацька.
Йшов час. Емілія народила ще одну доньку. Та за кілька років помер її чоловік. Причина - пухлина головного мозку. Залишатися в чужому для неї місті не було сенсу. Тож жінка з дітьми відправилася назад, на рідну Хмельниччину. Емілія перебралася до обласного центру. Тут орендувала хату й пішла на роботу. Працювала на Хмельницькому технічному радіозаводі, в гальванічному цеху. Завод був заснований в 1966, в структурі Міністерства радіопромисловості СРСР. У його стінах виготовляли обладнання для авіаційної та аерокосмічної галузі.
Робота в гальванічному цеху полягала в покриванні деталей і виробів тонким шаром металу. Працювати там було шкідливо для здоров’я. Тому й оплачували більше, ніж в будь-якому іншому цеху. “Платили 200-250 рублів, в залежності від виробітку”, - каже пенсіонерка. Так, зарплатні вистачало на утримання дітей і на прожиття. Пропрацювавши кілька років на заводі, Емілія безкоштовно отримала двокімнатну квартиру. Сьогодні жінка згадує, що її щастю на той час не було меж.
-
У той час я орендувала хату за 12 рублів. Там було дві невеликі кімнати. В самий раз для мене і доньок. У той період усі працівники радіозаводу ставали в чергу на отримання квартир. Я пропрацювала 2 роки й мені дали двокімнатну квартиру. Я така була щаслива. Відразу придбала меблі в розстрочку. Тоді це було вигідно. Пам’ятаю, як придбала килим на стіну за 100 рублів. Облаштувавши квартиру, так ми і жили з моїми дівчатами, - розповідає Емілія.
Згадує пенсіонерка і велику кількість курортних путівок, якими забезпечували на роботі. Завдяки цьому жінка побувала в Криму, Сочі та в інших популярних місцях для відпочинку. Світлини з відпочинку Емілія береже, мов зіницю ока, й до сьогодні.
“Люди були щасливі в СРСР”
Йшли роки. Доньки Емілії закінчили вищі навчальні заклади. На щастя, каже пенсіонерка, освіта й медицина в той період були безкоштовними. Саме це жінка відносить до “плюсів” радянських часів.
“Із роками життя в СРСР ставало все краще”, - каже пенсіонерка. Будували усім відомі “хрущовки”, фабрики і заводи. Тож люди мали де жити і де працювати. А от продуктів у ті часи бракувало. Наприклад, м’ясні вироби в асортименті направляли лише на великі міста. Натомість в малих доводилося перебиватися тим, що було. Зокрема - різноманіттям хлібобулочних виробів.
Не вистачало в той час і одягу. Емілія розповідає, що його виготовляли мало. А от товарів народного вжитку було вдосталь. До того ж, робили все якісно. Пенсіонерка розповідає, що через це люди похилого віку кажуть: “Зараз все не таке якісне, як при Радянському Союзі”.
-
Люди були щасливі в СРСР. Хоч і тоді не було жодної індивідуальності. Тоді всі були рівні. Не було ані заможних, ані бідних. Були лише ліниві. Ті, хто працювали, мали все, що було потрібно. І я була щаслива в ті часи. Я отримала квартиру, мені давали премії на роботі. Звісно, тоді були дещо жорсткі закони. Наприклад, не можна було владу обговорювати. Якщо застукають - могло навіть до криміналу дійти. Також було заборонено продавати квартири, що отримали безкоштовно, - розповідає жінка.
Серед неприємних спогадів пенсіонерки - втрата коштів, які було популярно класти “на книжку”. Було це на межі розпаду СРСР. Емілія розповідає: люди несли гроші на пошту й клали їх “на книжку”. Зберігалися вони в державній казні. Вже під час того, як Україна стала самостійною державою - кошти зникли. “У мене зникло 3 тисячі рублів. Не повернули їх досі”, - розповідає жінка.
Переходити із Союзу Радянських Соціалістичних Республік в самостійну державу було лячно. Люди не знали, що на них чекає. Перетнувши межу, здавалося двох різних життів, Емілія каже: повернутися в той час хоч і хочеться, та лише заради певних моментів.
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.
Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.
Дякуємо, що прочитали. Підтримайте автора та редакцію Всім.юа гривнею

Дякуємо за вашу підтримку!
Війна змінила багато всього, але не нашу мету — розповідати правду, яка важлива сьогодні, як ніколи.
Ваша допомога — це не просто фінансова підтримка. Це ваша довіра, яка дає нам сили. Завдяки вам ми створюємо якісні статті, запускаємо нові проєкти та досліджуємо важливі теми.
Ми залишаємося незалежними, щоб служити тільки вам — нашим читачам. Адже журналістика, яка працює для читачів, — це єдиний шлях до правди.
Кожен ваш донат — це крок до розвитку нашої редакції та збереження свободи слова. Дякуємо, що ви з нами! Разом ми робимо важливу справу для Хмельницького та України.
Любовь Процанюк
Vitaliy Taraduda
Анонім reply Vitaliy Taraduda
Все те, кто тогда был бы агрессивным коммунистом или комсомольцем, сейчас нацики и порохоботы. Тот же принцип: закричать, навязать свою идеологию, преследовать. Идеология другая - методы те же.
Олег Гончаренко
Татьяна Корсенко
И всё ещё за колбасой, кто- то скучает. Колбаса в крови миллионов... "Натуральная"! И в глотку лезла.