Лісоруб із Ярмолинець став танкістом, щоб «пекло війни не дійшло до нас»

Колаж vsim.ua

• 30-річний Михайло до війни був лісівником. 

• 25 лютого його мобілізували у танкову бригаду. 

• Відтоді було кілька поранень і контузій. 

Україну захищають мільйони бійців. Серед них і воїни-лісівники. Один із них — Михайло Шелест. Він молодий лісівник філії «Ярмолинецьке лісове господарство». Його історію розповіли в Подільському лісовому офісі. Михайлу 30 років. Він працював лісорубом 6-го розряду. 

— Я живу біля лісу. Навіть моя вулиця називається Лісна. І певно, це були знаки. Адже пробував працювати у багатьох сферах, але знайшов себе саме в лісі. Тут гарний колектив, хороші умови праці. Це просто моє! — зізнається Михайло. 

Робота лісоруба вважається однією з найнебезпечніших у світі. Тож вимагає він працівників особливих знань, уважності, відповідальності.

Михайло каже: «Треба бути обачливим, мати очі навіть на потилиці і «гостре» вухо. Тут важливо не лише бачити та спостерігати за усім, але й відчувати. До прикладу, пішла людина по гриби, не побачила заборонного знаку про звалювання лісу і натрапила на ділянку. Можуть бути різні наслідки, а це людське життя. Тож треба контролювати як своїх працівників, так і ситуацію навколо».

Ці навички чоловіку неабияк знадобилися коли розпочалося повномасштабне вторгнення. Він став сапером. Уже 25 лютого його оформили у 3-тю окрему танкову Залізну бригаду. Спершу Михайло тримав тил на Хмельниччині, а менш ніж за місяць став на захист України в Харківській області.

— Ми тримали оборону. Тоді ті нелюди хотіли влаштувати великий котел, ішли з-під Ізюма на Барвінкове і далі. Але в них нічого не вийшло, — пригадує захисник. 

У боях Михайло отримав контузію. Після лікування знову приступив до служби. Тоді бригада дислокувалася уже в Балаклії. Тут знову була травма – перелом ноги. Лікування військовий проходив в рідній області. Тільки повернувшись у стрій, розпочався контрнаступ.

— Буквально на другий день після повернення, під час своєї роботи я наступив на ворожу міну. Так звану «пелюстку». Отримав складу мінно-вибухову травму. Тепер я обмежено-придатний до служби. Оскільки потроху ходжу, продовжую військову справу на Хмельниччині, — каже ярмолинчанин. 

За поранення в бою Михайла Шелеста нагородили відзнакою та медаллю — «За жертву крові в боях за волю України». Після Перемоги воїн планує повернутися працювати в ліс, його чекають колеги. Каже, що лісові навички були корисними навіть на передовій.

— Коли ми з товаришами стояли під Балаклією, стався один курйозний випадок. Ворожий дрон знайшов місце, де ми проживали. Вирішили по нас відпрацювати. Оскільки у нашому підрозділі були люди, які мені в батьки годилися, почути обстріл їм було важко. А часу на дію дуже мало - секунди. Мені довелося ними керувати. Скажу відверто: кмітливість, добрий слух, розуміння ситуації + «очі на потилиці» я розвинув в своєму Ярмолинецькому лісгоспі. Завдяки цьому ми залишилися цілими. В подальші дні ці знання виручали неодноразово. За це я дякую своїм товаришам-лісівникам, з якими працював, — додає військовий. 

Михайло зізнається, найбільше прагне, аби усі побратими повернулися додому. І живі і мертві. Адже багатьох уже немає. 

Підтримують воїна-лісівника друзі, рідні, товариші з роботи. А на питання «Що давало сил боротися?», - відповідає: «Я думав, що краще вже віддати життя тут, ніж щоб це пекло дійшло до нас. Це нелюди, вони не розуміють, що роблять».

Читайте також:

• Президент нагородив почесним орденом снайпера з Кам’янеччини

• У храмі, який нещодавно перейшов до ПЦУ, освятили військові стяги Сил спецоперацій

• Тероборонівці виставили побитий у боях пікап біля “Епіцентру” і збирають на ЗСУ

• Повернувся без ніг і без пальця: розвідник з Хмельниччини 13 днів провів в російському полоні

• «Якби не лікарі та волонтери, мене б уже не було на цьому світі». Історія атомника з Нетішина, який пішов у ЗСУ

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.