Мама двох дітей з Хмельницького виїхала в Польщу: дорога, зустріч та умови

• Хмельничанка Олена виїхала із двома дітьми в Польщу.
• Там планує чекати закінчення російської агресії проти України.
• Розповіла про ситуацію на кордоні, поселення та умови. 

З перших днів війни хмельничанка Олена не могла знайти собі місця у своїй багатоповерхівці. Жінка не могла ані їсти, ані спати. Тримаючи 2-річну доньку на руках, молилася. А від кожного сигналу тривоги - у жилах холонула кров. 

Одного дня жінка прийняла рішення - поїхати за кордон. Розповідає, що на цьому наполягав і її чоловік, який працює в екстреній службі. Запланувала їхати до Польщі. Ще тоді вона й не здогадувалася, яка важка дорога чекає попереду.

Стояли на кордоні 16 годин

Виїхавши з Хмельницького, першою зупинкою була Тернопільщина. Саме там чоловік Олени пересадив її з дітьми на автобус, який прямував до Польщі. За словами жінки, за Тернополем зупиняється чимало транспорту, що їде за кордон.

• Чоловік пішов запитувати у водіїв автобусів, чи є в них два місця. Коли знайшов, ми пересіли з автівки й поїхали, - каже вона.

Дорога була важка. На кордоні величезні черги. Жінка розповідає, що перед ними налічувалося щонайменше 30 автобусів. Загалом довелося чекати протягом 16 годин. Олена каже, що пасажирами були лише жінки з маленькими дітьми, дехто з немовлятами. Спостерігати за цим було найболючіше. 

• Перед нами було щонайменше 30 автобусів. Дорога була дуже й дуже важкою. Черга з тих, хто був пішки - ще довша. На кордоні відразу зустрічають поляки. Вони дуже привітні. Пропонують людям гарячі напої, їжу і навіть предмети гігієни. Носять памперси, вологі серветки. Дуже люб’язні до дітей, - згадує жінка. - Також у нашому автобусі був привітний водій. Він намагався кожного пасажира підвезти до тієї точки, куди йому потрібно. Звісно, були й ті, хто не знав куди їхати. Волонтери пропонували їм житло чи тимчасові місця для ночівлі. В одному з таких ночувала і я з дітьми, - розповідає Олена. 

“Путін - сволота”

Олена з дітьми знала, куди їде. Пунктом їхнього призначення було місто Познань. Там сім’я з Хмельницького має знайомих, які й обіцяли допомогти з житлом. Проте автобус, яким добиралися, мав іншу кінцеву точку. У ній висадили всіх пасажирів.

Олена розповідає, що українців зустріли польські волонтери. Вони пропонували допомогу й тимчасовий нічліг. Олені з дітьми запропонували зупинитися в невеликому номері. Там, згадує, було все необхідне: гаряча вода, їжа та інша гуманітарна допомога. 

Вже наступного дня хмельничанка з дітьми рушила до Познані на потязі. Оскільки жінка не знає польської, їй допомогли із квитками українські студенти, які навчаються в Польщі. Вони йдуть на зустріч усім біженцями, аби не було мовного бар'єра. 

• Я їхала в потязі з пенсіонеркою з Польщі. Вона розплакалася, коли я розповіла, що ми з України. А також повторювала, що Путін - сволота. Вже у Познані знайомий допоміг знайти житло. Відповідальність за нас взяла на себе одна з місцевих волонтерів. Наскільки я зрозуміла, тут за кожного біженця відповідає конкретний волонтер, - говорить Олена.  - Нам з дітьми небайдужа полячка завезла продуктів на перший час. За кілька днів вона знову прийшла до нас й цікавилася, чи все добре. А також волонтерка постійно наполягає на тому, аби діти не зупинялися в освітньому процесі й продовжували навчання. 

Житло хмельничанці обходиться не безоплатно. Суму жінка не називає. Говорить, взяла із собою всі заощадження. Мовляв, годувати дітей за щось потрібно. Каже: поляки цікавилися, чи має вона кошти на проживання й пропонували в разі чого допомогу. 

Польські кафе й супермаркети перераховують частину прибутку на ЗСУ

Хмельничанка говорить, що на вулицях Познані висить чимало жовто-блакитних прапорів. На вивісках багатьох кафе та супермаркетів написи про те, що відсоток прибутку перераховується на ЗСУ.

Жінка каже: поляки надзвичайно гостинно приймають українців. І навіть пропонують курси вивчення польської мови. Також в Познані функціонує чимало пунктів допомоги для біженців. В одному з таких жінка щиро подякувала волонтерці, обійнявши її.

• Я вважаю, що допоки війна, треба вивозити дітей. Аби вони не чули сигналу тривогу й не боялися. Зараз у нас життя тут, в Польщі, на паузі. Оскільки ми не знаємо, чого чекати від завтрашнього дня. Недалеко від нашого житла в Познані є православна церква. Разом з дітьми ми ходимо туди й молимося. Молимося, аби Україна вистояла й перемогла. 

Читайте також: Репортаж з хмельницького речового ринку, який почав роботу під час війни (ВІДЕО)

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.