Мобілізувалася, щоб помститися за сина. Історія військової з Хмельницького району

Фото зі сторінки 3-ї окремої танкової Залізної бригади

• Ярослав Білоус був її наймолодшим сином. У жінки єдина мета – відімстити росіянам за нього.

Тетяна Павлюк – старший солдат 3-ї окремої танкової Залізної бригади.

До лав ЗСУ мобілізувалася в червні 2022-го, щоб помститися ворогові за вбивство її наймолодшого сина Ярослава. Історію військовослужбовиці з Ярмолинеччини розповіла подільська газета «Вперед».

Її «Архангел»

В Україну з Чехії Тетяна Павлюк повернулася 5 травня 2022-го. Пригнала та розмитнювала автомобіль для сина Ярослава - солдата строкової служби Окремої президентської бригади.

«Яріку, ми у Вінниці, машину розмитнюємо!» - пригадує один з останніх їхніх діалогів.

«Ви б ще в Маріуполь приїхали…», - відповів тоді. Дуже переживав за неї. Не хотів, щоб поверталася додому, бо небезпечно, бо – повномасштабна війна.

Через два дні після тієї короткої розмови, 11 травня 2022-го, Ярослав Білоус з позивним «Архангел» загинув при виконанні бойового завдання в Питомнику Дергачівського району, що на Харківщині.

Наймолодший зі синів

Ярослав був наймолодшим з трьох братів. Старший Олександр - служить у ВСП, Вадим за станом здоров'я служити не може, але допомагає чим може військовим.

«Коли привезли Яріка, я думала, що увесь світ порву - хотіла всім їм помститись, - зізнається Тетяна. - Так і вирішила піти на службу, а інакше - я б вже не жила. Я хочу виконувати ту роботу, бо мені так легше. В мене дитина загинула - я мушу там бути».

6 червня жінка мобілізувалась до 3 окремої танкової Залізної бригади. Нині вона - старший солдат, діловод танкової бригади.

Сини відмовляли матір від мобілізації. Нічого не сказав тільки чоловік. Він у неї - офіцер поліції на пенсії.

Просить помститися за її Яріка

Кожного з хлопців, які рушають у район дислокації, Тетяна по-материнськи благословляє й просить помститись за загибель її «Архангела».

У пам’ять про сина жінка ініціювала перейменування вулиці Гагаріна на вулицю Ярослава Білоуса на станції Ярмолинці.

А щойно виє повітряна тривога й службовці зобов'язані покинути територію частини, Тетяна їде на кладовище, до могили свого Яріка. Єдиним бажанням матері є помститися росіянам за нього, а ще – відвідати Питомник на Харківщині, місце, де перестало битися серце її «Архангела».

Читайте також:

• «Від безперервної стрільби у нас клинило автомати»: історія військового з Хмельницького
• “Чекав повноліття, щоб вступити до лав ЗСУ”. Історія 20-річного військового із Хмельниччини
• “Бахмут — тест на мужність”. Історія бійця полку “Сафарі” із Шепетівки

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.