«Від безперервної стрільби у нас клинило автомати»: історія військового з Хмельницького

Фото зі сторінки 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади

• Вірний «покемон», на якого полює ворог, друге день народження та барикади з російських тіл – читайте історію кулеметника «Пасєки» зі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.

Віктор з позивним «Пасєка» - кулеметник 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. Йому – 54 роки. Історію військового з Хмельницького розповідають у бригаді.

«Покемон», якого ворог поважає

До війни Віктор був директором приватного підприємства, яке займається ремонтом покрівель, а ще розводив товстолобика, білого амура, щуку.

«Зараз цим займається дочка, а я воюю, - зазначає військовий. - Наша компанія з шістьох друзів-мисливців зібралася 25 лютого на розмову й вирішила йти у військкомат».

Так хмельничанин потрапив у 128-му. Вдома на нього чекають дружина, дві доньки, два зяті й четверо внуків.

«Я найперше пішов воювати заради них, своїх рідних і близьких, - зізнається. - Крім того, це наша земля, і ми мусимо її захищати від цієї нечисті. Це обов’язок кожного чоловіка, я вважаю…»

Свій модернізований кулемет Калашникова хмельничанин називає «покемоном».

«Серйозна машина, ворог її поважає і намагається знищити в першу чергу, - констатує. - Як тільки чує, звідки черги, - одразу включається танк чи міномет».

«Шрам» загинув, врятувавши щонайменше 18 побратимів

Вони тримали позицію за Соледаром у посадці. Зі сутінками у їхній тил просочилася ДРГ.

«Ми не впильнували її, хоча стежили за місцевістю з тепловізорів», - зауважує «Пасєка».

Вороги поранили Толіка з позивним «Шрам». Він відкрив вогонь у відповідь, почав кричати.

«Шрам» загинув у тому бою, - зітхає хмельничанин, - але своєю смертю врятував мінімум 18 чоловік. Завдяки йому ми вибили ту ДРГ з посадки…»

Другий день народження

16 лютого у «Пасєки» тепер - друге день народження. Каже, коли виживе у цій війні, то обов’язково святкувати його.

У той день з трьома товаришами стояв у хаті. У росіян позиція була вигіднішою за їхню. Вони розташувалися на пагорбі й з арти чи танка почали обстріл.

«Перший постріл - недоліт, другий - збоку, третій – ближче, - пригадує. - Я на секунду вийшов у іншу кімнату, щоб подивитися на місце вибуху останнього снаряду, і в цей момент - пряме влучення в хату. Коли прийшов до тями, довкола - пилюка й бита цегла. Частина перекриття завалилася й поховала під собою двох товаришів, вони одразу загинули. А я і ще один боєць вижили…»

росіяни робили барикади з тіл власних убитих солдатів

Найжорстокіші бої, за словами хмельничанина, були на Бахмутському напрямку.

«Таке враження, що росіяни були під наркотиками – стріляєш із кулемета, із них фонтанчики бризкають, а вони далі пруть, - констатує. - Або вночі йдуть в атаку з включеними налобними ліхтариками. Це ненормально, таку ціль легко знищити, має ж бути інстинкт самозбереження!».

Біля Бахмута, зауважує військовий, наші хлопці орків косили багатьма десятками.

«А вони накладають перед собою трупи своїх, роблять із тіл барикади й стріляють із-за них, - зазначає. - Передня хвиля падає, скошена нашими чергами, а вони накочуються іншою й стріляють по нас ВОГами (підствольними гранатометами). Мусиш пригнутися, і в цей момент - вони роблять ривок у наш бік. Бувало таке, що від безперервної стрільби у нас клинило зброю. Тоді частина хлопців чистила автомати, а інша вела бій. То страшне було…»

Читайте також:

• “Чекав повноліття, щоб вступити до лав ЗСУ”. Історія 20-річного військового із Хмельниччини
• “Бахмут — тест на мужність”. Історія бійця полку “Сафарі” із Шепетівки
• “Міна влетіла прямо між моїх ніг”. Військовий Андрій Скоринський рік провів біля Вугледару

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.