“Чекав повноліття, щоб вступити до лав ЗСУ”. Історія 20-річного військового із Хмельниччини

Олена Кошарська

Тут і далі фото Хмельницького ТЦК та СП

Сергій народився у Кременчуці.
Він з дитинства бачив, як росіяни нищать його Батьківщину.
Тож коли дочекався 18 років — пішов до військкомату.
А в серпні 2022-го із групою розмінування поїхав на передову.

Сергій — родом із промислового міста Кременчук Полтавської області. Дочекавшись свого повноліття, він через кілька днів пішов у військкомат, щоб приєднатися до Збройних Сил України. Нині Сергій проходить службу у військовій частині Хмельниччини. Історію бійця розповіли у терцентрі комплектування та соціальної підтримки.

4 роки чекав на службу

— Ще у 14 років, дивлячись і читаючи новини про війну, буремні події на Донбасі, я хотів навчитися воювати і бути частиною цієї історичної боротьби із московією. Словами навіть не можу передати всю мою ненависть до окупантів. Тому як тільки я досяг повноліття, одразу вирішив пов’язати життя із армією, іншої альтернативи просто не вбачав. Захищати країну, бути там, де бойові дії – це була моя мрія та мета, — каже Сергій.

Відео дня

Спочатку він проходив строкову службу. Це був один із етапів його армійського життя.

— Я навчився цінувати час, правильно та раціонально його використовувати. Саме в цей період до мене прийшло розуміння понять справжньої дружби та військового колективу. Та я однозначно знав, що строкова служба – це не моє, я хотів укласти контракт та поїхати в райони ведення бойових дій, — додає військовий.

Працював на Донеччині та Харківщині

Буквально за кілька місяців до широкомасштабного вторгнення Сергій пішов до Хмельницького терцентру комплектування та соцпідтримки та став військовослужбовцем контрактної служби. А в серпні 2022 року він із групою розмінування вже їхав виконувати завдання за призначенням на Схід країни.

— Спочатку працювали в Донецькій області, пізніше брали участь у визвольній операції на Харківщині і надалі працювали над розмінуванням деокупованого Куп’янська. Робили безпечним місто для цивільного населення, розміновували поля, де проходили високовольтні лінії, щоб повернути в місто електроенергію, — розповідає захисник.

“Наслідки контузії досі відчуваю”

Він зізнається, що найважчим днем стало 28 вересня минулого року. Тоді його колектив втратив побратима, а решта, в тому числі і Сергій отримали різного ступеня поранення.

— Важко згадувати ті події, наслідки контузії досі відчуваю на собі. Після госпіталю мені дали час на реабілітацію, та я не хотів покидати район ведення бойових дій. Знаєте, хоча спершу було страшно, ці обстріли, зриви… але потім ти адаптуєшся і взагалі перестаєш боятися, концентруєшся лише на виконанні завдання, — ділиться роздумами 20-річний боєць.

Він каже, коли є задача — її потрібно виконати, бо від цього залежить життя багатьох людей. В такі моменти військові забувають про страх за своє життя та здоров’я.

— Тому я однозначно хочу і поїду туди, де гаряче! Це наша спільна війна, і не можна закриватись від реальності, від побратимів, друзів, знайомих чи сусідів, які зараз на передовій! — підсумовує Сергій.