«На щиті» через три роки. Розповідь батьків про Ігоря Осадчого, який загинув на «Азовсталі»

Анастасія БЕВЗ

Ігор Осадчий – 35-річний прикордонник з Хмельницького, який тримав оборону «Азовсталі».
Він загинув в травні 2022, але для батьків обставини його смерті залишались таємницею.
Вони змогли поховати сина лише зараз. Розповідаємо історію воїна «на щиті» і шлях додому, довжиною у три роки.

Шлях Ігоря Осадчого – це шлях офіцера, який залишився відданим присязі й побратимам. Він віддав службі понад 17 років свого життя. Луганщина, Сумщина, Маріуполь та «Азовсталь»…

Прикордонник загинув під час бомбардування у 2022-му. Почувши у телефоні «Співчуваємо і дякуємо вам за сина», батьки не повірили у його загибель, адже тіло не знайшли. Три роки надії, пошуків і три роки в статусі «зниклого безвісти». Лише цього року офіцер Ігор Осадчий повернувся додому «на щиті». Розповідаємо його історію.

Від навчання до оборони «Азовсталі»

Ігор Осадчий – хмельничанин. Навчався у прикордонній академії. Обожнював риболовлю і футбол разом з батьком. Він віддав службі понад 17 років. Здобув три вищі освіти.

Відео дня

Батько Віктор розповідає журналістці vsim.ua, що на початку війни син отримав звання старшого лейтенанта. У 2014 році у складі збірного прикордонного загону вирушив на Луганщину. Згодом ніс службу на Сумщині та Краматорську Донецької області. Пізніше – закінчив магістратуру і повернувся на Донеччину.

Знову до Хмельницького Ігор потрапив у 2020 році. Мав посаду курсового офіцера у прикордонній академії.

За словами батька, тут йому пропонували вищу посаду та викладацьку діяльність.

– Йому зателефонували побратими зі Сходу і запропонували до них. Роботи там вистачало. Так він знову опинився на Донеччині, – розповів Віктор Осадчий.

«Ми не хотіли посмертних нагород. Бо вірили, що син живий»

Повномасштабне вторгнення Ігор зустрів у Маріуполі. На той момент він займався оперативно-розшуковою діяльністю в складі прикордонного загону.

Вранці 24 лютого зателефонував батькам: «Ви спите? Увімкніть телевізор – почалась війна». З того часу розмови лише уривками. Рідні дізнавались про сина самотужки і отримували короткі відповіді: Пішов на завдання. Повернувся. Живий.

– У квітні 2022-го був прорив на «Азовсталі». Як пізніше розповідали побратими, у них було завдання – ведення спостереження і охорона пунктів управління прикордонного загону. Ми підтримували зв’язок до 6 травня. Тоді він обдзвонив всіх і сказав, що йде в таку зону, де зв’язку більше не буде. А 13 травня нам подзвонили і повідомили, що Ігор загинув, – каже батько.

Рідні запитували, де тіло сина. Але ніхто не бачив і нічого не знає. Зі слів побратимів: на місце, де був Ігор, прилетіла ракета.

Попри слова командира «дякуємо вам за сина», Надія та Віктор не вірили у те, що він загинув. Адже без тіла його смерть залишалась не підтвердженою. У голові – безліч думок і надій…Можливо не він, можливо у полоні...

Тим часом президент присвоїв Ігорю Осадчому орден «За мужність III ступеня»… посмертно.

Згодом статус загиблого змінили на «зниклий безвісти». Як додає тато захисника, в березні 2023-го з дружиною вони натрапили на інформацію, що Ігор може бути полоненим, ймовірно в сізо на Луганщині.

«Три роки смерть сина залишалась таємницею…»

Три роки для батьків тягнулись як вічність. Сотні дзвінків, акцій, пошуків, які не дали результату. А ще біль після кожного обміну полоненими. Адже була надія, що живий.

– Діти виходять і виходять з полону, а нашого нема…, – пригадує Віктор.

Врешті рідним вдалось дізнатись правду лише від побратима, який вийшов з полону. З Ігорем вони до останнього були на «Азовсталі». Він на власні очі бачив його загибель. Це трапилось 18 травня 2022-го. Після обстрілу друг самостійно знайшов тіло та промаркував чорний мішок, поклавши туди записку. Сам опинився у полоні, відтак про обставини загибелі Ігоря не міг повідомити батькам.

Три роки для Віктора і Надії смерть сина залишалась таємницею. Стільки ж тривало розслідування. Тіло змогли ідентифікувати лише цього року. Батьки впізнали сина за татуюваннями й більше не мали сумнівів. Надія зникла.

З Ігорем Осадчим прощались у рідному Хмельницькому 2 липня. Рідні, друзі, побратими, сусіди та знайомі – навколішки проводжали Героя в останню дорогу.

Як кажуть батьки, після закінчення війни Ігор мріяв повернутись в академію на кафедру фізичного виховання.

Захисника поховали на Алеї Слави.

Наразі близькі та друзі створили петицію, аби Ігорю Осадчому присвоїли звання Героя України. Просять підтримати усіх небайдужих.

Підписати звернення можна за посиланням.