«На щиті» повернувся 20-річний піхотинець Олександр Поліщук: спогади про воїна

• Олександр «Грузин» родом з Хмельницького району.
• Він пішов захищати країну добровольцем. 
• Воював у складі 36-ї бригади морської піхоти і загинув під час штурму біля Вовчанська. 
• Вдома воїна не дочекалась бабуся. Розповідаємо його історію. 

«Сашко був позитивним, з гарним почуттям гумору і завжди вмів підтримати», – так про загиблого воїна говорять його друзі. З ними він до війни мріяв поїхати до Грузії. А коли став на захист країни, то про цю мрію нагадував лише його позивний «Грузин». 

З початком вторгнення хлопець готувався до військового служби, відточував навички тактичної медицини і приєднався до територіальної оборони. А коли закінчив навчання, то підписав контракт і поїхав на фронт. 

Олександр Поліщук загинув на Харківському напрямку. Йому було 20.  Розповідаємо історію захисника. 

Олександр виріс у селі Розсоша, що у Хмельницькому районі. Друзі розповідають, він був єдиною дитиною в сім’ї. Хлопця змалечку виховувала бабуся. 

Після закінчення школи Сашко навчався у Хмельницькому на технолога харчової продукції. Хлопець займався підробітком й робив ремонти. 

Подруга Дарія розповідає журналістці vsim.ua, з Сашком вони були знайомі з 2019 року. Разом навчались в Хмельницькому торговельно-економічному фаховому коледжі.

–  Сашко був дуже позитивною людиною з добрим серцем, завжди підтримував, знав вихід з будь-якої ситуації, та й взагалі був душею компанії. Завжди був готовий вислухати, підтримати і допомогти, – каже Дарія. 

Друзі розповідають, ще на початку повномасштабної війни Олександр вирішив, що приєднається до війська. Але тоді хлопець ще навчався і не мав змоги підписати контракт. Через юний вік його взяли лише до територіальної оборони у себе в громаді. 

Як закінчив навчатись – вирішив знову піти до військкомату й в лютому цього року підписав контракт. «Грузин» служив у складі 36-ї окремої бригади морської піхоти. В березні юнак вирушив на навчання, а наприкінці квітня поїхав під Вовчанськ, що на Харківщині. 

– Він не пояснював нікому, що має піти. Сам вивчав першу допомогу при пораненнях, готувався. Говорив, що як тільки закінчить навчання, то піде. Так і зробив. Про те, що підписав контракт, Саша сказав всім майже перед виїздом, – пригадує Дарія. 

Друзі розповідали, що 14 червня військовий з побратимами пішов на штурм ротного опорного пункту. Наступного дня мали те ж бойове завдання. Він обіцяв відписати вже завтра, але 16 червня стало відомо, що Олександр загинув. 

З військовим прощались у його рідній громаді 24 червня. Віддати останню шану захиснику прийшли багато його друзів, однокласників, побратимів, знайомих. А поруч з труною плакала його бабуся. 

– Друзі до вечора сиділи біля могили Саші з його улюбленим червоним вином, співали йому гімн, дякували за сміливий приклад і водночас злились за невиконані плани на майбутнє, – каже Дарія. 

Читайте також:

Пішов воювати за сином. У Хмельницькому попрощались з Василем Слободою

«Я від емоцій аж кричати почала»: мама звільненого з полону Руслана Бігняка

Загинув від ворожого КАБу: історія 22-річного героя і волонтера Дмитра Шияна

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.