Останні слова від нього були “люблю”. Спогади про загиблого Тараса Садовніка

Тарас Садовнік зі своєю сестрою Дариною

• Проєкт “Портрети Героїв” - це історії загиблих на війні хмельничан.
• У цьому матеріалі розповідаємо про Тараса Садовніка.
• Захисник загинув у вересні минулого року.
• Спогадами про Героя поділилася його сестра.
• “Враження, наче половини мене нема”, - каже дівчина.

Йому було 24. Він тільки-но одружився. Будував плани на майбутнє. Мріяв про перемогу та власних дітей після війни. Все це перекреслилося 6 вересня. У день, коли Тарас Садовнік загинув. 

Пішов служити разом з батьком

У Тараса Садовніка є сестра - Дарина. Вони двійнята. Проте дівчина каже - відчуває, наче вони близнята. Адже від самого народження вони із братом завжди були разом. Разом зростали, навчалися, мали спільні бажання та інтереси. Дарина зізнається - після загибелі брата відчуває, що не стало її половини. 

Коли Тарас Садовнік відправився захищати країну, його рідні розуміли, що може статися неминуче. Однак звістка про загибель Тараса вибила близьких з життя, - каже сестра. Наразі дівчина перебралася жити в село. А їхні батьки захищають державу на бойових позиціях.

- Втрата нас дуже сильно вибила з життя, з існування. Тато з мамою поїхали виконувати бойові завдання в ті міста, де відбувається бій. А я з кінцями переїхала в село, сховатись від суспільства. Дещо втратило своє значення, дещо розумієш по іншому. І нас ще чекає довга робота над своїм життям, - ділиться почуттями дівчина.

Дарина розповідає - змалку брат був тихеньким хлопцем. Був світлим і чемним. У шкільному віці, як і всі його однолітки, фанатів від відеоігор. Також Тарас займався кікбоксингом. З цього виду спорту на змаганнях він займав перші місця. Полюбляв грати у вуличний футбол з однокласниками. Та й загалом - був активним юнаком, який любив природу та життя. 

Дарина розповідає - після закінчення хмельницької НВК №4, брат пішов навчатись у Львівську академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Став офіцером. У той період свого життя він знайшов справжніх друзів і тих, хто згодом став йому дуже близьким. 

- Тарасик дуже хотів бути схожим на нашого батька. Отримувати звання. Завжди боровся за чесність і справедливість. Оскільки наш батько військовий, Тарас хотів продовжити і разом служити. Ще в час АТО, перед вступом до академії, у 2016 році, пішов служити з батьком. Вони разом тримали стрій, - каже Дарина.

Одружився й зробив з дружиною парні татуювання

Після львівської академії Тарас Садовнік пішов служити у 14-ту окрему механізовану бригаду імені Романа Великого. У день, коли почалася повномасштабна війна, він обороняв позицію біля Чорнобиля. Вранці 24 лютого захисник надіслав повідомлення мамі з татом. У ньому написав, що почалася війна. Тоді ж батьки Тараса та Дарини приєдналися до служби.

Вже навесні 2022 року батальйон, в якому служив Тарас Садовнік, відправився боронити південний напрямок України. Там, на Херсонщині, хмельничанин отримав поранення ноги. Тоді захисник приїхав на реабілітацію додому.

- Досі пам’ятаю, як біля десятої ночі зателефонував тато і повідомив дві новини. Спершу сказав, що Тарас трьохсотий. Тоді відняло мову, відразу паніка. А потім він сказав, що все добре, що Тарасика закинули на “беху” і везуть в госпіталь. Я сильно зраділа цій новині, як би то дивно не звучало. І вперше за цей час, ми зустрілись, коли мама поїхала в Умань забирати брата. На костилях, такий змучений, він приїхав додому на реабілітацію. Без насмішок не обійшлось. Як брат і сестра, - говорить сестра загиблого.

- Тарас небагато розповідав, але як сестрі, казав про свої страхи. Коли їхній батальйон вів бій, то над ними пролетів літак. Спершу вони зраділи, що це наші. Але розвернувшись на них кинули снаряди. Він розповів, як отримав поранення, але був у холодному розумі і поетапно говорив своєму побратиму (кращому другові) як накладати жгут, - каже Дарина.

Під час реабілітації Тарас Садовнік став тісно спілкуватися з подругою, яка невдовзі стала його дружиною. Офіційно пара вступила в шлюб 20 липня минулого року. Сестра пригадує - того дня дружина захисника була у вишитій сукні, а Тарас - у вишиванці та камуфляжних штанах. 

- Вони дуже були гарною парою, схожі інтересами і характерами. Ідеальні. Тарас встиг взяти відпустку один раз, щоб побути зі своєю нареченою вдвох. Вони з’їздили у Львів, наробили багато фото і відео, які ми й досі не можемо передивитись. З дружиною зробили парні татуювання - слова з пісні гурту “Бумбокс”, “Люди ми тільки тоді,як дуже сильно любимо!” Це був найщасливіший момент і новий етап життя мого брата, і останній, - пригадує сестра.

“Моя кровиночка, я завжди з тобою”

У кінці серпня 2022 року підрозділ Тараса був перекинутий на Харківський напрямок. Там захисник з побратимами потрапили в засідку. Попри втрати, група прийняла бій. У ході нього військові загинули. Сталося це 6 вересня. Як додає сестра, їхній вчинок дав змогу основним силам бригади продовжити наступ у напрямку Куп’янська. Вже 12 вересня Хмельницький провів Тараса Садовніка в останню путь. Його поховали на Алеї слави в мікрорайоні Ракове.

- Я з Тарасом двійнята. Але відчувається, що близнята. Тому що ми зв’язані одною ниткою. Одне життя на двох, одні мізки на двох. Яка б відстань між нами не була, ми завжди разом. Не розлий вода. Разом народились, разом навчались. Разом жили. Двоє цікавились татуюванням. Поки батьки не дозволяли робити тату, Тарасик підтримував. Завжди кликав до себе у Львів, познайомитись з компанією, в Карпати. Зі Львова привіз мені подарунок, коли з дружиною їздили - горнятко. Розповідав, як довго вибирали. Але погляд впав на одну. Там написано “коли паде дощ”. Наразі цей текст є дуже символічним. Братик знає, як я люблю дощ, а саме у Львові. І дощ для мене - це як знак, що братик поруч і говорить зі мною, - розповідає сестра.

- Останні слова від нього були “люблю” після дня народження 27 серпня. Тоді Тарасик виконував бойове завдання. А слова які мені закарбувались навіки, написав на листівці. Це привітання з днем народження: “Моя кровиночка, я завжди з тобою”, три маленьких сердечка і тортик з смайликом. І я, звичайно, зробила собі таке татуювання, - каже Дарина.

Наразі батьки Дарини та Тараса виконують бойові завдання, захищаючи Україну. Дівчина говорить - сховалася від світу в селі. Адже загибель брата - біль, що важко загасити й рана, яка дуже складно загоюється.

Читайте також: Хмельничанин Євген Ролдугін захищав країну та написав книгу: історія загиблого Героя

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.