«Це моє рішення, мамо». На війні загинув 28-річний Володимир Кремінський

Дмитро КАРДАШ

Його батько вийшов з Дебальцевого, а він пішов на війну добровольцем.
Героя поховали на Алеї слави у Раковому.

У Хмельницькому попрощалися з загиблим військовим, матросом Володимиром Кремінським. 28-річний герой віддав життя за Україну 29 серпня. На церемонію прощання сьогодні, 20 вересня, прийшли рідні, друзі, побратими, представники місцевої влади.

Тетяна була сусідкою Володимира Кремінського та знала його ще змалечку:

— Таке щасливе, усміхнене дитятко, яке дуже допомагало своїй родині, яке окриляло любов’ю свою маму, свого батька. І яке сьогодні стало воїном-захисником, і завдяки якому ми сьогодні спимо спокійно в своїх будинках. Тому світла пам’ять цьому хлопчику на довгі роки, а батькам великий сум і плач, горе спіткало їхню сім’ю.

Відео дня

Жінка згадує — маленький Володя завжди був привітний та радий її бачити:

— Він виріс на моїх очах і казав — «Тьотя Таня, я тебе так люблю, і завжди хочу, щоб ти приходила на мій день народження». Я буду приходити, Вовка, я тобі обіцяю, на твій день народження обов’язково. Я забуду твою дату смерті, але завжди буду приходити на твій день народження, — розповіла Тетяна.

У Володимира Кремінського залишилися сестра, мати та батько. Останній теж був військовим. Був в зоні АТО ще 2014 року та виходив з Дебальцевого на Донеччині на початку 2015 року:

— Ледь вийшов живий. Пекли передачі завжди по вечорах, приходили з роботи і передавали йому печиво для тих всіх, хто з ним воював. Якось дуже близько біля цієї родини проходить моє життя. Вони дуже всі класні, світлі, але бачити таку участь їхню дуже страшно, — розповіла Тетяна.

Сам Володимир навчався у Кам'янець-Подільському ліцеї з посиленою військовою підготовкою, потім — в Одесі, згодом служив в армії, а відтак — навчався на технічній спеціальності у Вінниці. Після цього працював за спеціальністю на СТО, а коли почалося російське вторгнення — пішов добровольцем на захист України. На війні отримав поранення та контузію. А коли вийшов з госпіталю, вирішив іти воювати знову.

— Вийшов з лікарні і відразу сказав, що «це моє рішення, мамо, ти мусиш його підтримати». Хоча мати була проти, щоб цю дитину якось вже зупинити, щоб він добре полікувався, але він не погодився і сказав, що «ти мусиш прийняти це моє рішення».

Поховали Володимира Кремінського на Алеї слави у мікрорайоні Ракове.