“Тут люди добріші”: переселенка про “ДНР”, війну та життя у Хмельницькому

• Прифронтове життя, поїздки в окупований Донецьк та евакуація у Хмельницький - історія багатодітної матері з Гірника.

Ірина з трьома дітьми та матір'ю приїхала в Хмельницький з Донеччини. Її рідне містечко розташоване за 16 кілометрів від Мар'їнки. Впродовж 8 років жінка та її родина жили з “ДНР” під боком.

Що вона бачила у псевдо республіці та чим її здивував Хмельницький, жінка розповіла журналістці “Всім”.

Місто, яке залишила вся молодь

• Гірник - це найвища точка в нашому регіоні. З нього нам видно усе - Мар'їнку, Красногорівку, Піски. Коли в 2014 році почалася війна, ми виходили на вулиці й бачили, як обстрілюють сусідні міста, - розповідає Ірина.

  Відео дня
  /li>

Тоді Гірник теж обстріляли. Жінка каже, що снаряд влучив у дитячий садок, де було двоє її синів. На щастя, діти вижили, бо в цей час спали. Їх врятувало правило двох стін.

 

• У місті поставили блокпости й ми ходили дізнатися, хто там стоїть. Проходимо один - стоять українські військові. Йдемо далі, питаємо: “А ви хто?”. Нам відповідають: “Данєцкая народная рєспубліка”. Ми попрощалися й повернулися назад, - каже Ірина.

Коли закінчилися активні бої, Гірник став прифронтовим містечком. Його покинула молодь, залишилися тільки школярі, старенькі та деякі дорослі, які не хотіли втратити дім та роботу.

• Наша територія завжди була під контролем України. А туди (в “ДНР” - прим. автора) ніхто не хоче, бо ми знаємо, як там живуть, - впевнено додає жінка.

“ДНР” - подорож у радянські часи

Ще з часів навчання в університеті у неї залишилася квартира в Донецьку. Каже, раніше їздила туди час від часу, щоб псевдо влада не привласнила цю оселю. Свої враження від побаченого жінка не приховує.

• Двома словами - сіра маса. У місті я бачила тільки сірих зомбі. Не можу сказати, що там ходять і ридають. Але ж я бачила Донецьк раніше - багато молоді, студентів, дівчата гарні. Біля національного університету повно людей. Тепер біля нього немає жодної людини. На центральній вулиці все зачинено. Краси немає. Робити там нічого. Це як подорож у 2012 рік.

Ірина пам'ятає, як Донецьк розвинувся напередодні Євро-2012. Перед чемпіонатом у місті збудували десятки нових готелів та міжнародний аеропорт. За кілька років до цього відкрили “Донбас Арену” - один з найсучасніших стадіонів в Україні. У 2014 році все зупинилося.

• Відтоді у Донецьку не збудували нічого нового. Це навіть не 2012 рік, це подорож у радянські часи. Вони вимагають купу довідок, а коли туди приїжджаєш, то мовчиш, бо нічого зайвого сказати не можна. У мене таке відчуття, що всі хороші люди звідти виїхали.

“Снаряд міг прилетіти у будь-який момент”

Після 24 лютого 2022 року в регіоні поновилися воєнні дії, а в Гірнику почалися гуманітарні проблеми.

Підприємства через небезпеку не могли доставити харчові продукти та ліки. Біля банкоматів утворилися величезні черги, в яких люди стояли по 5-6 годин, щоб зняти готівку.

Згодом банки та поштові відділення зовсім перестали працювати, так само, як школи та садки.

• На вулиці було страшно стояти. А потрібно було хоч за хлібом йти. Я сідала, прислуховувалася, а коли припиняли стріляти, бігла в магазин й швидко поверталася додому. З 24 лютого мої діти зовсім не виходили з дому, бо у будь-який момент міг прилетіти снаряд.

“Їдьте звідси”

Коли у березні окупанти зруйнували Волноваху й просунулися до Вугледару, жінка замислилася про евакуацію.

• Військові казали нам: ”У вас тут буде друга Волноваха. Їдьте звідси”. І я їх розумію. Я ж не можу заявити: “Стоп, у мене тут будинок. Тут стріляти не можна”. Українські військові - всі хороші хлопці. До них немає ніяких претензій.

Пригадує, що якось на полях біля міста увесь день вибухали снаряди, а вона з дітьми падала на підлогу. Саме тоді прийняла остаточне рішення.

• Ми прокинулись о 6 ранку, завантажили мінімум речей, бо багажник в авто невеликий. Діти сиділи позаду, моя мама попереду, а я за кермом. Їхали майже 12 годин й близько 18:00 зупинилися в Умані. Там ми просто під'їхали до волонтерів, а вони нам сказали: “Ось намет, йдіть їжте, ми вас поселимо”. Ми перекусили, переночували у гуртожитку, а зранку поснідали й поїхали далі.

“Нам казали, що на Заході Донбас не люблять”

Родина приїхала у Хмельницький 9 квітня й оселилася в квартирі своїх родичів. Ірина та її сім’я вже отримали довідки ВПО - документи оформили всього за дві години.

• Нам казали: “На Заході Донбас не люблять”. Але це неправда. Мені за російську мову жодного разу ніхто нічого не казав. У спортивній школі, куди я влаштувала синів, навіть не перевіряли, звідки ми, жодної довідки не просили. Повірили мені на слово, взяли хлопців і займаються. До нас ставляться навіть краще, ніж вдома.

“Карітас”, Штаб у кінотеатрі Шевченка та одна з місцевих церков надали їм продукти. Крім того, сім'я може безплатно поїсти у ресторані "Форест" та вибрати потрібний одяг в одному з пунктів гуманітарної допомоги.

• У нас на Донбасі трохи не так. Тут люди добріші. Порівняно з Гірником, тут триває життя. Ми згадали, що таке торговельний центр, що таке просто прогулятися й подивитися на красу. А там тільки вибухи, повно військових машин та чад з Мар'їнки, яку обстріляли фосфорними бомбами.

У планах Ірини пошук дитячого садка для молодшого сина та працевлаштування - жінка сподівається знайти роботу в одній з місцевих лікарень. Тепер її хвилюють не обстріли, а ремонт автівки та купівля одягу для дітей. Каже, що час від часу телефонує у Гірник - там залишилися одиниці. Попри це наголошує: “Мені ще туди повертатися”.

* Ім'я героїні змінено на її прохання

Читайте також:

“Хоче далі воювати”. Збирають гроші на протез захиснику з Хмельницького

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.