В 19 обрав шлях війни. Історія загиблого воїна-спецпризначенця Дмитра «Полоса» Лопарева

Анастасія БЕВЗ

Дмитро «Полос» – 29-річний спецпризначенець з Хмельницького.
Свій військовий шлях розпочав, коли йому було всього 19.
Дмитро Лопарев загинув під час завдання на Сумщині.
Спогадами про нього поділились рідні та побратими. Розповідаємо історію воїна.

Дмитро Лопарев, позивний «Полос». На війні – з 19 років.

«З мого оточення є багато хлопців старших за мене, які не йдуть захищати свою країну. А якщо ще я не піду, то хто захистить?», – так пояснював своє прагнення приєднати до війська.

Ще юним Дмитро долучився до лав захисників і став частиною 7-го окремого батальйону ДУК «Правий сектор». Був одним з наймолодших бійців підрозділу. Згодом військовий приєднався до 8-го полку, в лавах якого захищав країну на різних напрямках фронту.

Відео дня

«Полос» повернувся додому «на щиті». Розповідаємо історію 29-річного Дмитра Лопарева з Хмельницького.

«Був наймолодшим добровольцем»

Дмитро Лопарев – хмельничанин. В рідному місті провів дитинство і здобув освіту. Хлопець закінчив дев’ять класів НВК №10, а згодом вступив до професійно-технічного ліцею.
Вищу освіту Дмитро отримати так і не встиг. Замість вишу обрав військо. За словами рідних, хлопчик ріс без батько, а його дідусь був військовим.

Коли розпочався Майдан – записався у добровольчий український корпус «Правий сектор». Друзі пригадують: тоді не брали настільки юних, до 21 року. Та Дмитро був рішучим і наполегливим. Хлопець переконував маму, аби вона дала на це письмовий дозвіл. Так 19-річний «Полос» приєднався до «Правого сектору», де був наймолодшим воїном-добровольцем.

З дружиною Анжелікою вони познайомились у 2016. Вже тоді Дмитро захищав країну на Донеччині. Дівчина пригадує, як спочатку спілкування зав’язалось у соцмережах, а коли хлопець повернувся з ротації – вони зустрілись.

«Красивий він був», – жартом згадує їхню першу зустріч.

Анжеліка Лопарева розповідає, що у Дмитра було безліч рис, які захоплювали її та оточуючих.

– Критичне мислення та холодний зважений розум, він ніколи не був різким та спонтанним. Це перше, шо відмітила після знайомства,- каже дружина.

Про позивний «Полос» і гарячі точки

Дмитро захищав країну з 2015. Спочатку це був Донецьк і Маріуполь, де військовий виконував бойові завдання в складі ДУК «Правий сектор». А в 2017 підписав свій перший контракт.

Дмитро пройшов відбір, навчання та приєднався до 8-го окремого полку спеціального призначення. Для побратимів він – «Полос». Цей позивний з ним ще з самого початку війни.

– Коли він прийшов долучитись до «Правого сектору», в нього була смугаста футболка. Хтось зі старших говорив: «підійди до полосатого», показуючи на Дмитра. Так звідти пішло. Спочатку він вигадав прізвище Полосатюк, а потім з’явився позивний «Полос», який з ним з 2014 року.

Спецпризначенець пройшов ледь не всі гарячі точки на фронті – виконував завдання на Київщині на початку вторгнення, на Донеччині, Харківщині. Востаннє був у Сумській області.

Анжеліка Лопарева розповідає, що востаннє бачились з чоловіком 3 березня. Пригадує і їхню останню розмову – напередодні загибелі.

– Він не мав багато часу. Дуже сильно хвилювався і поспішав. За 1,5 хвилини розмови запитав, чи зі мною все добре. Ми не попрощались з ним…Він обіцяв пізніше набрати. Ввечері я писала, але він вже не відповідав, – розповідає дружина.

Дмитро «Полос» загинув 22 березня на Сумщині.

Спогади побратимів та посестер

Своїми спогадами про Дмитра із vsim.ua поділились товариші. Публікуємо їх тезово.

Ми багато від душі сміялися. Про все. Навіть коли гірко. З останнього. Ми давно не спілкувалися. І я знайшла його номер, щоб просто взнати, чи живий. Пораділи, що не хтось інший, а ми пишемо один одному зi своїх номерів. Поговорили про роботу. Сказали, що пишаємося один одним. Він оце як раз в “подорож” збирався, і ось.
Полос обрав шлях війни. З характерним для нього світоглядом. Без планів на майбутнє. Живучи сьогодні і радіючи простим речам тут і зараз. Він надолужував знання з історії на практиці. Він робив історію. Дмитро, може, не отримав академічну освіту, якої прагнуть більшість його однолітків, але він робив історію, яка має стати академічною. Він має бути в цій історії. Його ім'я.
Полос був надзвичайний! Ми познайомились 2014 році на вишколі. Їх було багато, і Дмитро їх відвідував усі, це говорить в першу чергу про його характер, силу та бажання вдосконалюватись. Його така легкість і одночасно - твердість характеру приваблювала людей. В нього не було ні грама підлості. Рішучий, максимально відповідальний та надійний. Не було жодної задачі, яку він не виконав чи полінувався.

«Шукала на прощання його улюблені квіти»

Військова Дарина Войтович розповідає: з Дмитром вони були знайомі з 2014. Доля їх звела в лавах ДУК «Правий сектор». Разом тоді волонтерили та організовували патріотичні акції.

– Він дуже хотів воювати і цього добився. Дмитро був по-дитячому наївний, безкорисливий, прямолінійний. Але при цьому рішучий, твердий. Така доросла дитина, – каже Дарина.
Додає, що востаннє бачились у 2022.

– Ми зустрілись у центрі Хмельницького. Це була невимушена і тепла зустріч. Говорили про війну і багато жартували характерним для нашого середовища «чорним» гумором, – додає хмельничанка.

Дмитро мав багато мрій і планів на житті. Але втілити їх планував після війни. За словами дружини Анжеліки, під час відпустки разом хотіли відвідати друзів в Іспанії та Литві. Також дівчина поділилась мрією військового.

– Дмитро дуже любив квіти. Його улюблені – це соняхи. На прощання з ним я оббігала все місто в пошуках соняхів. Знайшла в одному магазині і забрала все. Він хотів вирощувати квіти, мати власний сад, – додає Анжеліка Лопарева.

Хмельницьким прощався з Дмитром Лопаревим 25 березня. У нього залишилась дружина та мати.
Герою назавжди 29.