Вдома чекали троє дітей: спогади про воїна Дмитра Кузьміча

Анастасія БЕВЗ

Того дня Дмитро мав забрати своїх побратимів, але його автомобіль знищило ударом.
Хмельницький попрощався з воїном 5 жовтня. Без тата залишилось троє дітей.
Спогадами про захисника поділилась дружина. Розповідаємо історію Дмитра Кузьміча.

«Він сказав, що має йти захищати свою сім’ю. Бо хто, як не він…», – розповідає хмельничанка Світлана. Поки Дмитро воював, вдома на тата чекали двоє синів та однорічна донечка.

Дмитро Кузьміч був командиром, виконував завдання на Сумському напрямку. Його автомобіль обстріляли, коли він їхав забирати підлеглих хлопців. Військовий не вижив… До 38-го дня народження він не дожив місяць. Розповідаємо історію воїна з Хмельницького.

«Це була його місія…»

Дмитро Кузьміч – хмельничанин. З дружиною Світланою вони познайомились 14 років тому. Пара виховувала двох синів, а минулого року на світ з’явилась довгоочікувана донечка.

До повномасштабної війни чоловік займався бізнесом – мав магазин тактичного одягу. Саме завдяки роботі хмельничанка й волонтерка Тетяна познайомилась з Дмитром. Про нього згадує з теплотою.

– З Дімою познайомились ще до повномасштабного вторгнення, в нього на роботі купувала спорядження для війська. Діма теж допомагав чим міг, так і почали дружити. Він завжди підтримував, це людина з великим серцем, хороший друг…Я поважаю його за мужність, відвагу і людяність, – каже Тетяна.

Коли почалась повномасштабна війна, Дмитро не вагаючись став на захист країни.

– Він сказав, що має йти захищати свою сім’ю. Хто, як не він, має це зробити. Він вважав, що це його місія і борг. Я спочатку намагалась його відмовити, але це звісно не дало результату, – пригадує дружина Світлана.

«Він за хлопців стояв горою»

Так Дмитро приєднався до 106-го окремого батальйону територіальної оборони, де несуть службу багато хмельничан. Військовий виконував завдання на Сумському напрямку.

Світлана каже: чоловік був командиром – вправним, хоробрим і постійно відчував гостру відповідальність за своїх хлопців, стояв за них горою.

Попри посаду, Дмитро сам виїжджав на бойові завдання на фронті..

– Він дуже сильно переживав за хлопців, які разом з ним воювали. Дмитро намагався показати приклад. Казали, що завдяки йому не було втрат. Він міг гарно все спланувати, намагався опановувати нові технології, які допоможуть їм виконувати завдання. Боровся за те, щоб в них було новітнє озброєння, – розповідає Світлана.

Дружина пригадує той моторошний день. Чоловік саме їхав на чергове завдання, аби забрати хлопців. Під час останньої розмови обговорили робочі питання, адже поки чоловік був відсутній, Світлана займалась бізнесом, щоб він міг повернутись і продовжити свою справу. Однак залишати побратимів він не хотів.

Після того Дмитро пообіцяв, що передзвонить, бо було багато справ. І згодом на зв’язок більше не вийшов.

Світлана називає коханого люблячим татом і чоловіком, надійним партнером. Він був патріотом і мріяв про незалежну країну. Попри всі труднощі, він продовжував робити свою справу.

– Він любив говорити, що Україна починається з кожного з нас. Що кожен з нас має докладати зусиль до перемоги, кожен на своєму місці. Він завжди намагався бути одним з найкращих, – каже Світлана.

Дмитро Кузьміч загинув 30 вересня на Сумщині. Йому було 37 років. Без батька залишилось троє дітей.

Вчора, 5 жовтня, з воїном попрощались у Хмельницькому. Захисника поховали на Алеї Слави.