Наймолодші Герої Хмельницького: історії хлопців, чиє життя обірвала війна

Анастасія БЕВЗ

Вони мріяли про військо з дитинства, а з 17 років вже стали на захист країни.
Зібрали історії наймолодших воїнів-хмельничан, які повернулись додому «на щиті».

Назар Якубовський був одним з наймолодших добровольців. Він загинув у 17…А життя «азовця» Павла Фостика обірвалось у 18…Вони мріяли бути військовими ще з дитинства і стали на захист країни, пожертвувавши своєю юністю і планами.

Зібрали історії наймолодших військових з Хмельницького, які загинули під час війни. Про когось ми вже розповідали на нашому сайті. Пропонуємо пригадати імена та спогади про Героїв.

Назар Якубовський

«Шкода, що зараз до армії не беруть, я б пішов», – говорив Назар, ще будучи підлітком, коли навчався у гімназії. Юний воїн загинув 12 років тому й став одним з наймолодших добровольців, які віддали життя за Україну.

Назар народився 20 грудня 1996-го. У Хмельницькому провів своє дитинство. Близькі розповідали: ще змалечку він був мрійником, але цілеспрямованим і дуже допитливим. Ще тоді батьки пророкували синові долю військового.

Хлопець навчався у гімназії №2. Під час Революції Гідності у вихідні разом із друзями їздив на київський Майдан. Навіть коли почали стріляти, рвався до Києва. Мати не пускала, а він пообіцяв: «До вузу вступати не буду, піду до армії». Коли почалась війна, Назарові було 17. Він вже рвався захищати країну на Сході, але його відмовляли, адже був неповнолітнім. Та врешті хлопець опинився у батальйоні «Айдар». А навесні 2014 року Назар вирушив у зону бойових дій. Мамі ж тоді сказав, що їде на роботу до Києва.

Назар Якубовський виконував бойові завданні на рівні з дорослими та досвідченими військовими. Через вік він не був офіційно оформлений у батальйоні. Все сталося 5 вересня. Наша військова колона потрапила в засідку ворога на трасі Луганськ – Щастя. Російські диверсанти напали на українських бійців. З того часу Назар вважався зниклим безвісти. Спочатку хмельничанин був похований як невідомий Герой, а в березні 2015 року його тіло змогли ідентифікувати й поховати у Шаровечці.

Посмертно Назара Якубовського нагородили нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту», відзнакою «Народний Герой України» та «Мужність і відзнака».

Михайло Юрков

Михайлові було 20. Хлопець залишив навчання і пішов боронити країну.

Він виріс у Хмельницькому. Навчався в НВК №10, яку закінчив у 2020 році.

«Позитивний хлопець, душа компанії і відважний воїн», – так про Михайла Юркова відгукувались його друзі.

Юнак був істинним патріотом, як і вся його родина. Хлопець навчався на архітектора. Але вже на першому курсі вирішив підписати контракт. Повномасштабне вторгнення Михайло зустрів зі зброєю в руках.

За словами побратимів, Михайло був першим і наймолодшим контрактником у батальйоні. Його називали «очима» підрозділу.

Герой загинув 6 березня 2023 року в районі Бахмута.

Володимир Кофанов

Володимир – хмельницький прикордонник. Йому назавжди залишилось 19…

Хлопець загинув 1 квітня 2023 року. У Хмельницькому воїна проводжали в останню дорогу його рідні, друзі та побратими.

Місто проводило прикордонника в останню дорогу 6 квітня. У Володимира залишились батьки та бабусі.

Артем Бондар

Артему було лише 17 років, коли почалося російське вторгнення. Коли хлопець став повнолітній – пішов на війну добровольцем й підписав контракт.

— Він був врівноваженим спокійним хлопцем…Дуже шкода такого хлопця, що у 18 своїх років, майже нічого не побачивши, віддав своє життя за всіх нас, — розповідали про Артема його друзі.

Артем навчався у Хмельницькому вищому професійному училищі №11, був патріотом. Одразу після досягнення повноліття у грудні 2022 року добровільно підписав контракт та став на захист України. Служив у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади («Едельвейс»)

Хмельничанин загинув 23 квітня 2023-го. Захисник поліг під час виконання бойового завдання поблизу села Богданівка Бахмутського району Донецької області, стримуючи наступ російських окупантів

У рідному місті з ним прощались 17 травня. Поховали воїна на Алеї Слави міського кладовища.

Павло Фостик

Павло – військовий з Хмельницького. Пішов захищати країну добровольцем.

Хлопець навчався у колишньому НВК №2, закінчив школу після дев’ятого класу. За словами друзів, планував вступити до військового ліцею на Хмельниччині, але не склалось. Певний час працював сушистом.

Коли почалась повномасштабна війна, Павло горів «Азовом». Подавав заявку до бригади, коли йому було всього 17. Та взяли його не одразу.

Своє повноліття він зустрів вже на навчанні, після якого вирушив на фронт.

Павло Фостик захищав країну у складі 12-тої бригади оперативного призначення НГУ «Азов». У пам’яті рідних, товаришів та побратимів він залишиться впертим, рішучим та життєрадісним. Загалом хлопець пройшов вісім місяців військової служби. Разом з побратимами брав участь у бойових діях на Луганщині, в районі Серебрянського лісництва.

Павло Фостик загинув 12 травня 2024. Він потрапив під обстріл й отримав поранення, несумісні з життям.

Хмельницький прощався з «азовцем» 17 травня 2024-го.

Ростислав Романько

Ростислав народився 11 травня 2006 році, був переселенцем з Донеччини. Навчався у маріупольському будівельному коледжі, релокованому в 2022 році в Хмельницький. Директор коледжу та державний опікун Ростислава Антон Білай розповів, хлопець ще з 16 років мріяв воювати за Україну і почав відвідувати рекрутингові центри.

За його словами, батько Ростислава помер, матір і молодший брат залишились у Маріуполі.

Жив герой однією мрією – звільнити від окупантів Маріуполь та повернутись до рідного дому.

11 травня 2024 року йому виповнилось 18 років. У той же день він підписав контракт. Пройшов базову загальновійськову підготовку, після чого його долучили до підрозділу. Він служив стрільцем у складі третьої окремої штурмової бригади. Боровся з ворогом на Сході.

Останній свій бій воїн прийняв 5 жовтня 2024-го. Сталося це в Луганській області. Поховали Ростислава у Хмельницькому.

Читайте також:

«На щиті» повертаються п’ятеро захисників з Хмельниччини (ІМЕНА)

«Завжди робив сюрпризи»: попрощалися з Андрієм Долинським

Звільнений з полону мешканець Новоушицької громади зняв свій портрет з Алеї Надії (ВІДЕО)

Подякуй журналістці гривнею