Вісім років воює проти росіян. Історія танкіста з Хмельниччини

• Андрій потрапив на війну ще в 2015 році. 

• Відтоді пережив поранення, через яке довелось звільнитися зі служби. 

• Але “повномасштабка” все змінила. 

• Нині Андрій отримав вже третій танк — сучасний український “Оплот”. 

 

Андрій — головний сержант одного з батальйонів окремої танкової Залізної бригади. Для нього російсько-українська війна розпочалася ще у 2015 році. Лицарську історію воїна Залізної бригади розповідає "Армія Inform".

Перше “знайомство” з танками

Строкову службу Андрій проходив на посаді водія. Згодом дослужився до командира відділення та став фахівцем з дизельних двигунів. Під час четвертої хвилі мобілізації у 2015 році його відправили до танкових військ.

Танкову справу в навчальному центрі він опановував на Т-64. А вже коли потрапив у військо, то отримав в користування Т-72.

— Машина для мене була зовсім невідома. Єдине, що було однакове між цими двома модифікаціями, — це снаряд і те, що обидва танки працюють на дизельному пальному. Опановувати Т-72 доводилося вже на ходу — інструкції, посібники з користування тощо…— ділиться військовий. 

Найбільші труднощі тоді виникали з ремонтом машин, адже таких фахівців, які б уміли усунути несправність, було мало. Але підрозділу Андрія пощастило — танкістам допомагали двоє чоловіків, знайомих одного з командирів.

— Один з них знав танки, як свої п’ять пальців. На момент 2015 року йому, напевно, було років 70, тому служити він вже не міг. Але він просто приїхав до нас, аби навчити всього. Йому можна було зателефонувати в будь-який час, описати проблему, і Анатолій відразу знаходив причину поломки і розв’язання проблеми. Він навчав нас серйозно, детально… А ми були дуже вмотивовані, тому ловили інформацію на льоту, — згадує Андрій. 

Танки підрозділу Андрія дали, як то кажуть, з «кладовища», яке розташовувалося в Харкові. Танкісти обирали машини самі. Брали ті, які можна хоча б завести своїми руками. А на те, аби поставити їх до строю, йшло 2 місяці.

Поранення та звільнення

Два роки Андрій воював у складі танкової роти окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Згодом перевівся в піхоту, де дослужився до командира взводу, але мав погони сержанта. 

Тоді в окопах поблизу Пісок дістав перше поранення. Під час артобстрілу Андрія поранило осколком. Він його досі носить в собі, як спогад про Донбас. Та вже за тиждень чоловік повернувся до побратимів.

А тоді було й друге поранення — теж осколком, але з більшими наслідками. 1 квітня 2020 року Андрій дізнався, що на одну із сусідніх позицій проривається ДРГ ворога.

— Я вийшов відпрацювати по росіянах з АГС, а замість цього дістав осколкове в живіт, — пригадує чоловік.

Півторасантиметровий шматок ворожого снаряда пробив йому шлунок, печінку, нирки і заплутався у великій кровоносній судині.

— Мені пощастило, що неподалік позиції стояла автівка — саме хлопчину на ротацію привезли. Мене абияк впхнули всередину та вивезли. Вже за 5 хвилин розпочався артобстріл, швидка б навряд чи туди заїхала, — каже воїн. 

Першу допомогу йому надали в Покровську. А вже звідти вивезли гелікоптером на Харків, де тривала кількагодинна складна операція. Одужання тривало три місяці. Андрій звільнився з лав ЗСУ в званні «прапорщика». Так було до 24 лютого. 

Повернення в танкісти

Через кілька годин після початку повномасштабного вторгнення Андрій спілкувався з воєнкомом районного ТЦК та СП. До рідної бригади, яка на той момент перебувала в ротації на Луганщині, він дістатися не зміг. Тож офіцер запропонував Андрію їхати на Хмельниччину, де почала формування резервна танкова бригада.

Деякий час військовий приводив до ладу та пристрілював на полігоні танки. А вже незабаром ешелоном попрямував на Барвінкове, де майже був бій з ворогом.

— Напрямок був надскладний — тут росіяни сконцентрували велику кількість техніки, зокрема танків: на наших дві машини припадало три-чотири російські. Іноді один танк за день по три-чотири конвеєри відпрацьовував: знищать хлопці кілька ворожих машин, а замість них до селища вже танкова рота заходить — росіяни з Ізюма слали танки безперервними колонами, — згадує військовий. 

Бої велися запеклі. Танкісти поповнювали запаси бойових машин за допомогою «російського ленд-лізу». Андрій згадує кілька цікавих епізодів:

• Окупанти намагалися наступати на Лозову. Давили вони тоді просто божевільними темпами та відчували себе повністю безкарно — виїхали одного разу на Велику Комишуваху чотири Т-80: один підірвався на міні, роззувся — вони його навіть не спалили, так залишили.

• Поїхали на трьох машинах — один заглух: вони його, не доїжджаючи буквально кілометра до їхньої бази, залишили серед поля. Звісно, ми забрали машини собі — нам вони потрібні. Т-80 передали «холодноярівцям», адже нам складно було його опановувати.

• Був ще випадок, коли ми знайшли танк під Барвінковим. Він взагалі був в ідеальному стані — не зробив жодного пострілу, навіть гармати не були розконсервовані. Там проблема була з паливною системою — вода була всередині. То ми його витягли, прокачали, він і поїхав.

Контрнаступ на Харківщині

Підрозділ Андрія брав участь у блискавичній контрнаступальній операції на Харківщині. Вони працювали фактично кожен день протягом місяця — з одного конвеєра могли вразити до 3-х цілей.

— Нам дуже допомагали аеророзвідники — давали хорошу картинку. Треба було лише все правильно розрахувати і зробити влучний постріл. А ще ми працювали у співпраці з артою — тоді поряд кілька М-777 стояли. Вони брали сектор той, що подалі, ми — ближній. Ввечері домовлялися про роботу, обговорювали, хто які цілі бере, визначали час початку роботи. Виходило дуже успішно! — каже танкіст. 

З його словами, коли піхота гнала росіян з української землі, танкісти ледве встигали відпрацьовувати цілі.

— Приїхали, 15 хвилин постояли, і вже снаряд не дістає до ворога, треба пересуватися ближче. росіяни просто тікали під нашим натиском! За годину-півтори ми проводили стабілізаційні дії в одному селі за іншим! — пригадує події річної давнини Андрій.

А з того часу як українська армія отримала сучасні РСЗВ HIMARS, ситуація на фронті змінилася на нашу користь.

— З того часу, як це озброєння почало діставати до складів з БК глибоко в тилу росіян, кількість обстрілів з їхнього боку різко зменшилася. Якщо ще цьогоріч навесні вони могли крити нас безперервно 6–8 годин, то на початку літа нам вже давали «відпочити» — кілька годин працюють, годину мовчать, — додає боєць. 

З “жигулів” на іномарку 

Торік під час запеклих боїв рота Андрія втратила велику кількість танків. Тож нещодавно його екіпаж отримав вже третю за рахунком бойову машину — Т-84 БМ «Оплот». Це сучасний танк українського виробництва.

— Ми приїхали на завод, нас завели в цех, тицьнули на Т-84 зі словами «забирайте!». Спочатку, звісно, був шок — як ним користуватися, з якого боку підходити? А коли вже сіли, відчули, ніби з «Жигулі» пересіли на якусь сучасну іномарку. Згодом прийшлося розбиратися із сучасним прицілом, балістичним обчислювачем, системою керування, правилами технічного обслуговування — за кілька днів було ретельно вивчено посібник з експлуатації в 600 сторінок! — каже танкіст. 

Наразі екіпаж Андрія на українському «Оплоті» успішно нищить окупантів та наближає Перемогу. 

Читайте також:

• Військовий із Хмельницького здобув “золото” у перший день на Іграх Нескорених

• Разом зі шкільної парти: історія подружжя з Ярмолинців, яке служить в ЗСУ

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.