Втекли з Маріуполя в Хмельницький: історія сім’ї, яка пережила “фільм жахів”

Втекли з Маріуполя в Хмельницький: історія сім’ї, яка пережила “фільм жахів”
  • Анжела, її чоловік, донька та собака переїхали в Хмельницький через повномасштабну війну.
  • У рідному Маріуполі вони пережили влучання снарядів у будівлі, де перебували.
  • Чули звуки знищення драмтеатру та бачили “вогняні кулі” над головою, коли виїжджали з міста.
  • Що пережили та які історії запам’ятають назавжди - дізнавайтеся в цьому матеріалі.

У гуртожитку політехнічного коледжу, що на Зарічанській, поселилися маріупольці. Вони живуть в хостелі, на першому поверсі. В одній з кімнат мешкає сім’я з трьох людей і собака. Всередині затишно. Є зона кухні, що відділена від спальної спеціальною перегородкою. Є диван та розкладне крісло, де спить донька. 

Сім’я з Маріуполя почала жити в гуртожитку в Хмельницькому від минулого року. Раніше їхнє життя було геть іншим. Усі мешкали у власній квартирі в рідному Маріуполі. І навіть не підозрювали, що якоїсь миті все нажите доведеться залишити й тікати від війни. 

“Дуже часто сниться моя домівка”

Анжела Кицкай - викладач Маріупольського будівельного фахового коледжу. Працівників та студентів цього навчального закладу поселили в хостелі на Зарічанській. Жінка каже: її сім’ю тут прийняли, як рідних, і допомогли облаштуватися. За це вона дуже вдячна хмельничанам, які в скрутний час стали справжньою підтримкою.

Відео дня

Пані Анжела згадує рідне місто, свою п’ятиповерхівку та квартиру. Каже: дуже сумує. Тому дім їй часто сниться. 

Нет описания.

- Дуже часто мені сниться моя домівка. Буквально на днях мені снилося наше понівечене авто, я бачила його посіченим. Але на задньому сидінні був такий великий пухнастий кіт. І я прокинулася з таким гарним враженням якогось спокою. Квартира мені дуже часто сниться. Я дуже сумую, - каже Анжела. 

Жінка пригадує, що війна для неї розпочалася несподівано. А перші вибухи, які почула 24 лютого, не здалися їй особливими. Оскільки місто Маріуполь було прифронтовим від 2014 року. Тож подібні звуки не були для мешканців чимось новим. 

Однак згодом росіяни взялися буквально знищувати місто. Влучали по багатоповерхівках і приватних будинках. Свідками усього цього стала пані Анжела. Адже снаряди двічі влучали в будівлі, де була їхня сім’я. Тож такі дні жінка вважає днями народження. Каже: “Нам дивом вдалося вціліти”. 

Нет описания.

- 26 лютого відбувся авіаудар неподалік місця, де ми перебували. Нам стало дуже страшно. Ми дві ночі ночували в підвалі нашого будинку. Потім перебралася до батьків, в інший мікрорайон. Там пробули до 2 березня. А 2 березня в нас був другий день народження. Тоді відбулося пряме влучання снаряда в будинок, де знаходилися ми з батьками мого чоловіка. Дивом ми вціліли. У нас, звісно, була паніка. Була пожежа. Ми по двох машинах тоді сіли і роз'їхалися. Поїхали до кумів. Тоді година проходить і починається обстріл з моря. У будинку стали вилітати шибки. Ми ночували в коридорі. На наступний ранок обстріли не вщухали, - згадує все Анжела. 

Снаряди двічі влучали в будинок, де була сім’я Анжели

6 березня сім’я пережила повторне влучання в їхній будинок. Тоді вони перебували на першому поверсі, а “приліт” був на четвертий. Того дня, каже Анжела, було чимало загиблих. Тож її чоловік допомагав виносити тіла. Їхнє поховання відбулося просто за житловим будинком. 

До того ж обстріли не вщухали. Мешканці чули вибух, коли армія росії скинула бомбу на драматичний театр. “Тоді хлопець кричав на весь двір: “Люди, драма немає”, - пригадує жінка. 

Внаслідок одного з ударів росіян сім’я втратила автомобіль. Так вони залишилися без можливості виїхати з міста. Анжела каже: донька дуже плакала, бо була налякана. Це побачив один із незнайомців, в якого була старенька машина. Тож він запропонував вивезти сім’ю з міста. Дорогою Анжела їхала й читала молитву. Її чоловік підказував водію дорогу. Адже видимість в нього була обмежена, через напис на лобовому склі “Діти”. 

- Артобстріли продовжувалися. Уламки нівечили шини й люди залишалися без транспорту. Коли ми їхали, теж потрапили під обстріл. Я бачила цю кулю вогневу, яка летить. Це був якийсь фільм жахів. Бо снаряди летіли, зупинялися перед нашою машиною чи за нашою машиною. Ми вибігали з автомобіля, лягали на асфальт, щоб перечекати поки летять ці снаряди, - говорить Анжела. 

Казали, що майже всю територію України вже захопила росія

Коли сім’я доїхала до села Мелекіне, що в Маріупольському районі, Анжела подумала, що втратила слух. Розповідає: вийшла з машини і наче нічого не чула. Такою була реакція жінки на те, що відсутні звуки вибухів й обстрілів.

Далі чекала дорога на Запоріжжя. Поки їхали, каже Анжела, вони все не розуміли, де врешті територія України. Оскільки скрізь були блокпости росіян. Крім того, маріупольцям казали, що майже всю українську територію вже захопили. Однак жінка говорить: “Не хотіла в це вірити й рада, що це виявилося брехнею”.

Жінка знає, що будинок, де вони жили з сім’єю в Маріуполі, наразі вцілів. Проте все ж пережив влучання снаряда. Через що пошкоджень зазнав їхній балкон. 

Усі ці події, безумовно, засіли в пам’яті маріупольців на все життя. Адже пережите пекло на землі - забути не можливо. Проте Анжела та її рідні вірять, що повернуться в рідне місто. Місто, яке буде українським.

Читайте також: Скандально відома кам’янчанка Вікторія Кохановська заговорила про поділ України (ВІДЕО)

 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.

Коментарі (1)
  • Новини Хмельницького на vsim.ua

    ❗️Оперативно слідкуйте за новинами у нашому Telegram-каналі - https://t.me/vsimnews

keyboard_arrow_up