“Я думала, що це кінець світу”. Репортаж з села Грузевиця, яке відновлюється після обстрілів

• Ніч на 13 травня Хмельницький та сусідні села запам’ятають на все життя.

• Тоді ворог завдав удару “шахідами”.

• Вибухові хвилі зносили людей з місця й виносили двері та вікна в будинках. 

• Один із населених пунктів, що постраждав найбільше, — Грузевиця.

• Навідалися туди, аби дізнатися, як село відновлюється після пережитого.

Село Грузевиця. Між собою люди часто називають його “мальовничим куточком”. Там проживає понад 2 тисячі мешканців. Усі активно ведуть господарство. Дбають про затишок в домі та порядок на подвір’ї, на яких квітнуть різні рослини.

Так село виглядало завжди. Донедавна. Після нещодавнього російського обстрілу у Грузевиці сотні пошкоджених житлових будинків та інших приміщень. Майже в кожній хаті - вибиті вікна, зруйнований дах чи покошені стіни. Все це - результат нічної атаки Хмельниччини 13 травня.

Ворог завдав удару по БПЛА. У результаті вибухової хвилі спричинилися всі вище перераховані наслідки. Що й мовити про місцевих, які ту ніч тепер запам’ятають на все життя. Зізнаються: “Думали, що настав кінець світу”.

Не обійшлося і без поранених. Як повідомляв міський голова Хмельницького, десятки людей отримали переважно різані рани від уламків скла та ударні від падіння дверей, стель та іншого.

Журналісти vsim.ua навідалися до Грузевиці, аби дізнатися, як село відновлюється після пережитого. Про все це дізнавайтеся у цьому матеріалі.

“Ми не бажаємо навіть, щоб ви уявляли, як це страшно”

На годиннику близько 15. На багатьох господарствах у Грузевиці кипить робота. Бригади майстрів лагодять дахи, вставляють вікна чи займаються іншими справами по відновленню. Так, на одному подвір’ї зустрічаємо чоловіків з Летичева. Кажуть, приїхали, аби добровільно допомогти місцевим. Адже чимало з них залишилися без даху над головою.

• Ми приїхали сюди, як волонтери. Працюємо цілий день. Можливо, й завтра приїдемо, ще не знаємо, - кажуть робітники.

Тим часом біля інших будинків пораються самі ж господарі. Вони намагаються дати ладу самостійно. Мовляв, допомогти просто нікому. Так говорить пані Віта.

У ніч удару жінка зі всією сім’єю була вдома. З села не виїжджали, бо не було куди. До того ж у Віти є дочка з інвалідністю. Тож евакуюватися з власної домівки досить проблематично.

• Ми всі в хаті були. Я, моя мама, якій 74 роки, дочка з інвалідністю, двоє внучат, яким по 8 місяців, невістка і син. У нас постраждав дах, майже всі вікна вибиті чи вирвані. Стеля в хаті постраждала. Дах підняло й змістило. Вся хата потріскана. Зараз ми живемо в друзів в іншому населеному пункті. Нам дали тільки плівку та OSB-плити. Заяви про пошкодження написали. Нам сказали чекати. А що нам чекати, як нам немає де жити?, - каже пані Віта.

Жінка розповідає, що тієї ночі вони не знали, де краще сховатися в хаті. Адже вибухи були такої сили, що здавалося, - безпечно не може бути ніде. Налякалися і їхні домашні тварини. Кіт, каже жінка, кудись заховався й вибрався лише на четвертий день після обстрілів.

Сім’я місцевої мешканки Тетяни ховалася у підвалі. Кажуть, їхній будинок також зазнав значних пошкоджень. Та їх вже добре розгледіли на наступний день після пережитого. Бо в ту страшну ніч вони хотіли одного - вижити. Тетяна зізнається - чуючи потужні вибухи, думала, що все, на цьому буде кінець.

• Ми не бажаємо навіть щоб ви уявляли, як це страшно. Були в нас тут раніше вибухи. Ми чули один раз. Але не три години пекла. 12 разів було так, що ми вважали, що це вже все. Тому що вибухи були потужні. Спокійно ми про це говорити поки не можемо. Був момент, коли ти сидиш і тобою колихає. І ти не розумієш, що це. Чи це тобі просто так не добре, чи що це. 

• Коли ми вилізли з підвалу і бачили все, що відбувається, то вікна й двері - це була така дурня. Ми дякували Богу, що хата ціла і ми живі. 

• Візуально наша хата ціла, але ви маєте зрозуміти, що ми цю хату з батьками робили 15 років. У нас кожне вікно луснуло. Нам треба їх змінювати. Двері нам сьогодні порівняли, щоб вони хоча б закривалися, - розповідає жінка.

“Дивилися, як вогняні гриби підіймалися в небі”

Місцеві жителі розповідають, що найбільше в Грузевиці постраждала вулиця, що ближче до набережної та на початку села. Мовляв, саме там вибухові хвилі завдали найбільших збитків людям.

Тієї ночі під звуки, що оглушували людей, чимало евакуйовувалися в сусідні села. Проте й там врятуватися від вибухів та пошкоджень не вдавалося. Наприклад, пані Любов із сім’єю тікали до села Осташки, до родичів. Однак поки доїхали - ледь не перекинулися в автівці через вибухи. Жінка каже: діти плакали й кричали. По сторонах дерева гнулися до землі. А звуки змушували весь час затуляти вуха.

• Ми пережили таке бомбардування, що це страх. Я думала, що це кінець світу. Воно поки бомбило, ми спочатку були вдома. Потім бачимо, що воно не кінчається. Тоді ми сіли в автівку і поїхали в Осташки, до родичів. Ми їдемо бусом, нас перекидає. Дерева в лісі аж донизу гнуться, а тоді вирівнюються. Це був жах. Діти в машині кричать, плачуть. Така істерика. Я боялася, що ми перекинемося зараз. І ми вже з села Осташки дивилися на ті вогняні гриби, що підіймалися в небі. Там в Осташках теж в хаті вирвало двері і вікно одне. А в нас тут в Грузевиці - то взагалі.., Всі вікна треба відновлювати. Треба купа грошей зараз. Все життя старалася, все робила, щоб гарно було. А зараз все пошкоджене. Найбільше - дах. Не знаю, що це буде, - каже Любов.

На ще одному з господарств троє чоловіків прибирають скло, що випало з вікон. Це будинок військового, який захищає країну на Сході, в Бахмуті. Тим часом його рідні та знайомі допомагають відновити будинок. Показують, яких пошкоджень він зазнав. Всередині - зруйнована стеля, перекинуті вазони, вибите скло в міжкімнатних дверях.

Є будинки, які вже частково встигли привести до ладу. У такому живе місцева мешканка Людмила. Жінка розповідає, їм відновити все допомогла Чорноострівська громада. Додає, що їм надали всі необхідні матеріали. За що жінка дуже вдячна.

Про ніч на 13 травня Людмила теж згадує із жахом. Через вибухи та наслідки обстрілів жінка з сім’єю тікала до брата в село Наркевичі. Зарево та потужні звуки запам’ятає на все життя.

• Було вперед два хлопки, такі легенькі. Третій хлопок був дуже сильний. Спершу пішло зарево, а потім сильний хлопок був і сильний дим. У хаті повідкривало двері в нас, повибивало вікна. Другий хлопок був за хвилин 15. Ми були ще в хаті. Вибило вікна в міжкімнатних дверях. На горі повибивало вікна, почав шифер злітати. Третій хлопок був найпотужніший. Ми вийшли сюди, на двір. Я з мамою, дочкою, онучкою, внуком тримісячним. Потім сильне зарево піднялося. Був сильний хлопок. Тут в сусідів вікна повибивало. Дерева тут то лягли аж донизу і піднялися назад до верху. Нас з дитячим візочком ледь не перекинуло. Потім приїхала машина і нас всіх евакуювали з села. Ми евакуйовувалися до мого брата, він в Наркевичах живе. Там теж  було чути три потужних хлопки. У них в хаті вазони з підвіконня попадали.

• У нас полопалися балки нагорі, які дах тримають. Шифер впав з даху. Вікно пластикове вибило. Двері вирвало. І залізні двері постраждали, їх просто на двоє склало. Шухляди повипадали, - згадує Людмила.

Виділили 5 мільйонів гривень на матеріальну допомогу людям

Допоки місцеві діляться спогадами про страшну ніч, в село продовжують звозити матеріали для відновлення. Зокрема - до місцевого будинку культури. В якому, до речі, теж постраждали вікна. По сусідству розташована школа. Під будівлею лежить ціла купа скла. Адже й тут вибило чимало вікон.

Всередині навчального закладу в декількох аудиторіях приймають заявки від місцевих на виплату матеріальної допомоги. Рішенням сесії Чорноострівської селищної ради на це виділено 5 мільйонів гривень. Про це розповів селищний голова Михайло Дзісь.

• У нас вже є будівельні матеріали, які ми можемо надати всім, без винятку. У перші дні в нас цього всього було обмаль. Ми в першу чергу крили будинки тих воїнів, які воюють, чи хто загинув. Десь була обмежена кількість шиферу, але його компенсовували благодійні організації плівкою. Зараз ми маємо велику допомогу від міжнародної організації. Нам привезли майже 5 тисяч листів шиферу. Також привезли 500 листів OSB. У нас була створена комісія по обстеженню. Тож ми від неділі дивилися житлові приміщення людей. Оформляли акти обстеження. У нас немає спеціалістів будівельників, але всі долучилися, всі працюють. З Летичева, з Волочиська, Меджибожа у нас були бригади. Люди об’єдналися і всі як мурахи біля кожної хати, - каже селищний голова.

За словами Михайла Дзіся, в Грузевиці пошкоджено близько 500 осель. На відновлення дахів вже пішло приблизно 3 тисяч листів шиферу. Роботи ще тривають.

Про те, як отримати допомогу тим, чиє майно постраждало від обстрілів, детальніше читайте в окремому матеріалі - Жителі Хмельниччини, які постраждали від вибухів, можуть отримати до 200 тисяч компенсації через “Дію”.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.