Зеленський вручив орден «Золота Зірка» Герою України з Хмельниччини

Зеленський вручив орден «Золота Зірка» Герою України з Хмельниччини
Світлини зі сторінки Анатоолія Катеренчука та «АрміяInform»
  • Родичі його «поховали», а він, важкопоранений, три місяці переховувався на окупованій території.
  • Читайте про шлях Дмитра Чавалаха та кривавий лютий 2022-го.

Володимир Зеленський вручив орден «Золота Зірка» старшому лейтенанту Дмитру Чавалаху зі Соколівки, що на Ярмолинеччині.

Про це в соцмережах сповістив начальник Хмельницької районної військової адміністрації Анатолій Катеренчук.

Зазначимо, «Золота Зірка» - найвища державна відзнака, котру отримують військовослужбовці, яким присвоєно звання Герой України.

Наказ про присвоєння Дмитру Чавалаху звання Герой України Президент підписав ще 2 березня 2022-го. А в День ЗСУ захисник особисто отримав Грамоту та нагрудний знак.

Як Дмитро став військовим

Дмитро не мріяв бути військом, але за кілька місяців до шкільного випускного його спільно з однокласниками Сашком, Толиком, Олегом, Євгеном та ще одним Сашком викликали до військкомату для проходження медичної комісії на придатність до служби. Військовий комісар тоді запропонував їм вступити до Військового коледжу сержантського складу в Кам’янці-Подільському. Навчатиметися, мовляв 2,5 роки, будете на повному державному забезпеченні, отримаєте інженерну спеціальність за освітньо-кваліфікаційним рівнем «молодший спеціаліст».

Для нього, то був непоганий варіант. Адже їх з братом мати виховувала самотужки, працюючи санітаркою в лікарні. Батько помер, коли Дмитрові було всього три роки. Брат Петро навчався в аграрно-технічному університеті на платній формі, тож ще одного «платника» матір не потягнула б.

Випускні іспити Дмитро складав у період Євромайдану на базі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного у Львові.

У березні 2014-го вже як молодший сержант розпочав службу старшим техніком понтонної роти 808-го понтонно-мостового полку Сухопутних військ Збройних сил України у Білгород-Дністровський, що на Одещині.

На початку вересня був переведений у новий інженерно-технічний батальйон, що сформували в Ніжині на Чернігівщині.

 На початку листопада вирушив у зону проведення антитерористичної операції на Сході України, у  Новоайдар на Луганщині, де виконував поставлені завдання 8 місяців.

Улітку 2019 –го після закінчення Національної академії сухопутних військ імені гетьмана П. Сагайдачного отримав звання лейтенанта. Тоді ж став командиром взводу, а в 2020-му — командиром 1-ї мотопіхотної роти 11-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Водночас відбув дві багатомісячні ротації на Світлодарській дузі на Донеччині.

20 вересня — 1 жовтня 2021-го брав участь у міжнародних українсько-американських навчаннях «Репід Трайдент», що тривали на Яворівському полігоні Львівщини.

Від початку лютого 2022-го батальйон, у якому служив Дмитро, перебував у складі 59-ї мотопіхотної бригади в районі Олешківських пісків, що на Херсонщині. Там же старший лейтенант Чавалах і зустрів кривавий світанок 24 лютого, коли почалися вибухи від ракетно-бомбових ударів.

Про ті лютневі події 27-літній офіцер оповів «АрміяInform».

 «Іду на прорив»

На початку потужних обстрілів він, як й інші військові бригади, навіть не сприйняли їх так, як мали би це зробити. Гадали, що це якась провокація з боку рашистів з метою відтягнути наші Сили оборони з району ООС. Але коли повідомили, що росіяни на бойовій техніці прорвалися з боку Криму та рухаються на Херсонщину, стало зрозумілим, що буде бій.

Командний склад бригади добре усвідомлював, що прорвавши адміністративний кордон Криму з Україною, окупанти в бік Херсона мають лише один шлях — через міст, що розташований на відстані десь 50 км від Чаплинки. Якби наші військові випередили росіян та встигнули закріпитися на цьому мосту, їх можна було б зупинити на далеких рубежах від обласного центру. І саме з цією метою тоді було вирішено висуватися в цьому напрямку роті старшого лейтенанта Чавалаха. Але вже під час руху їх почала бомбити ворожа авіація, тож стало зрозуміло, що українські військові потрапили в оточення й тримати оборону на цьому рубежі вже було не раціонально.

На ходу колону розгорнули та отримали наказ рухатися в бік Антонівського моста, який з’єднує Херсон з лівобережжям, та закріпитися саме там.

Як виявилось, на той час противник вже встигнув висадити з гелікоптерів на мосту свій десант. Тому, коли першими почали рух у бік Херсона тилові підрозділи бригади, на підступах до моста по них було відкрито потужний мінометний та автоматний вогонь, і вони вимушені були повернути назад. Вихід з оточення був один — іти на прорив!

«Першою на прорив пішла танкова рота мого тезка та однокурсника Дмитра Дозірчого – пригадує. -  Із втратами вони закріпилися на іншому боці моста. Після цього була сформована бойова група зі складу двох мотопіхотних, однієї механізованої рот та роти вогневої підтримки. Тож далі на броньованій техніці почали рухатися ми, а танкісти нас прикривали».

За його словами, лише про одне хвилювався в цю мить ротний: невже ми не вийдемо з оточення та в перший же день війни опинимося в полоні? Навіть образливо якось. «Ні!» —  тут же заспокоював себе й розвіював погані думки Дмитро: «Прорвемось та ще повоюємо!».

Потроху-потроху і наша колона підійшла до визначеного об’єкта та почала продавлювати міст. Але вже на початку мосту рота Чавалаха зазнала втрат — від підступної ворожої кулі загинув Сергій Косенков.

«Загалом основний удар противника прийняли на себе танкісти, - констатує. -  По них ворог, зокрема, гатив із протитанкових керованих ракет, якими було знищено наш танк. А коли йшли на прорив вже ми, їхній запас вичерпався. Десь перші 200 метрів нашого руху мостом вони ще вели вогонь з 82-мм мінометів. А коли ми наблизились до них майже впритул, рашисти покидали свої міномети та повтікали. Та й наші танкісти, закріпившись на іншому боці моста, добре прикривали наш прорив вогнем по силах противника».

Десь три години, долаючи відстань близько 1,5 км, з боями рухалися Антонівським мостом українські піхотинці. Поблизу нього були розташовані дачні будинки. У них і поховались окупанти та переважно кидали по українських захисниках гранати та вели вогонь зі стрілецької зброї.

Діставшись до своїх, танкістів, українська піхота, хвилин десять перепочила, а далі — перезарядили зброю, оцінили обстановку і на позиції…

Їх обрали грамотно. Адже над Антонівським автомобільним мостом також проходило залізничне полотно. Біля нього — підвищення із насипного ґрунту, якщо піднятися на нього, противника видно як на долоні. Там і вирішили закріпитися підлеглі комроти Чавалаха та прикривати відхід до Херсона решти підрозділів бригади.

«Я знепритомнів, коли до визначеної позиції залишалось близько 50 метрів, - зауважує. - По нас почали працювати снайпери. За швидкістю стрільби, здається, що їх було троє. По одному з них, який ховався за газовим щитом біля заправки, ми відпрацювали, і він затих. А ось двох так і не виявили. Я особливо не пам’ятаю, як дістав поранення. Все було швидко та, як кажуть, на адреналіні. Як згодом виявилось, куля пройшла на виліт нижче пупка десь на 10 см та влучила майже в пах. Також, крім мене, тоді ж від снайперської кулі були поранені ще четверо моїх побратимів, а один із них — Сергій Тімков, на превеликий жаль, загинув. Але головне, що наша бригада все ж таки прорвалася з оточення. І рашисти так і не змогли цьому завадити, навіть за допомогою авіації. Нехай вже без мене, але мої хлопці своє завдання виконали, а навідник БРДМ-2 старший солдат Андрій Климась у бою за Антонівський міст знищив ворожий БМП-2».

В окупації під носом у ворога

Самого Героя швидко евакуювали. Під’їхала наша БМП, вперто стала спереду поранених, з метою маскування закидали визначений периметр димовими шашками, що дало змогу своєчасно винести піхотинців з-під ворожого вогню. А невдовзі їх вже передали тероборонцям, які доставили поранених до лікарень.

Ані по обіді, як обіцяв Дмитро, ані ввечері він матері так і не зателефонував. Того ж дня, 24 лютого, йому було проведено складну хірургічну операцію.

Дякуючи Богові та українським лікарям, вранці 26 лютого офіцер прийшов до тями. Одразу зателефонував матері та побратимам, сказав, що живий! А за кілька днів виявилось, що до населеного пункту, де він перебував, увійшли росіяни.

Колись, після Перемоги, ми обов’язково більш докладно розповімо про їхній подвиг з іменами та прізвищами. І не лише про них, а й про інших хоробрих українців, яким виявився Олексій (ім’я змінено — прим. авт.). Адже згодом, після виписки Дмитра з лікарні, він із ризиком для власного життя впродовж майже трьох місяців переховував цього Героя в себе в квартирі. Так, саме Героя! Адже за той прорив на Антонівському мосту, відповідно до Указу Президента України № 94/2022 від 02 березня 2022 року, старшому лейтенанту Дмитру Петровичу Чавалаху було присвоєне звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

Свою високу та заслужену нагороду Дмитро ще не отримав. А дізнався про неї від  медичної сестрички. Вона щаслива забігла до палати із сенсорним телефоном та увімкнула йому трансляцію, де про це оголошував Президент України. За кілька годин після цього до нього з привітанням зателефонувала розчулена мама: «Як ти там, синку?». І він, приховуючи істинну правду про свій стан, відповів: «Дякую, мамо, не хвилюйся, все гаразд, я у своїх, на нашій підконтрольній території». І ці ж слова син повторював ще кілька місяців. А сам за цей термін лише одного разу дихав чистим вуличним повітрям, коли потайки переміщувався з лікарні до квартири Олексія, який погодився переховувати його на прохання спільної знайомої  — відомої співачки та волонтерки Любові Чернецької. Дмитро навіть уявити не може, що робив би, якби не її допомога.

«Під’їде, бувало, машина з окупантами до будинку. Подивишся у вікно, насторожишся. Подивлюсь на Олексія, бачу, і він хвилюється. Все розумію — в нього сім’я: дружина, діти. І не так за себе, як за них переживаєш, - каже. - На вулицю ні ногою. Люди навколо перелякані. Побачать незнайомого й мало що… Але добре, що все скінчилося вдало. У травні за всіма правилами конспірації мене вивезли на Одещину. Хто і як? Не відповім, не маю права. Скажу лише, що відстань, яку по прямій трасі можна подолати десь за півтори-дві години, ми, минаючи ворожі блокпости, осилили за півтори доби. А невдовзі після мого від’їзду окупанти все ж таки навідалися з перевіркою в будинок мого рятівника. Виходить, що дуже своєчасно мене евакуювали»

Герой України пройшов реабілітацію в одному із санаторно-лікувальних закладів та медичну комісію на подальшу придатність до служби.

А родичі його навіть вже одного разу «поховали». Дивилися вони вечірнє звернення Президента та помилково почули, що Дмитрові присвоїли звання Героя України посмертно. Увесь вечір люди проплакали й лише вранці наважились зателефонувати та висловити співчуття  його матері Антонині Іванівні. А у відповідь почули: «Та ви що? Живий він, я тільки-но з ним телефоном розмовляла».

Читайте також:

Коментарі (8)
  • Люда Пшеничная

    Сину, хай Тебе Бог береже завжди!
  • Люда Іванюк

    Бережи Вас Господи
  • Люда Романюк

    Щиро вітаю.
  • Наталія Іванова

    Вітаю, Дякуємо,
    Бережи. Боже наших захисників пишаємося воїнами славних незламних уклін до землі за роботу яку ви виконуєте.

11:00 Порив водопроводу: де у Хмельницькому не буде води 09:52 Марина Бех-Романчук взяла бронзу на турнірі в Німеччині 18:02 Поповнили Небесне військо: у боях загинули шестеро військових з Хмельниччини photo_camera 17:01 Востаннє побачили сина: на Хмельниччині трагічно загинуло подружжя прикордонників Від читача 08:35 Місія: пильнувати здоров’я побратимів — гвардійська медикиня Зоряна 16:22 Міжнародна компанія допоможе хмельничанам, домівки яких постраждали від ракетного обстрілу 31 грудня 15:23 Сніг та мороз: прогноз погоди на тиждень з 30 січня по 5 лютого 14:26 У хмельничанина знайшли фальшиве водійське посвідчення 13:15 Біля Війтовець фура зіткнулась з легковиком: двоє людей загинули, ще одна — в лікарні photo_camera 12:19 Пожежа на Хмельниччині: один чоловік загинув, ще один травмований (ФОТО) 11:25 СБУ провели обшуки в храмах УПЦ (МП) на Хмельниччині. Які результати
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up