Повернувся з-за кордону, щоб воювати. Історія сержанта із Хмельниччини

Олена Кошарська

Фото зі сторінки 36-го ОСБ

Олег був водієм-міжнародником.
Коли почалась війна, він із Люксембурга повернувся до України.
Пройшов шлях водія, гранатометника, командира та сержанта роти.

Олег Баран родом із Хмельницької області. Та деякий час він не мешкав в Україні. Хоч за фахом він товарознавець, та жодного дня так і не працював за професією. Натомість став водієм.

— Мене завжди вабила дорога, подорожі світом. До війни він попрацював трохи у Польщі різноробом, та згодом зрозумів, що то не його і влаштувався водієм-міжнародником на фуру. П'ять років трудився у Люксембургу, — розповів Олег.

У 2022 році його розмірене життя змінилося. Історію Олега розповіли у 36-му окремому стрілецькому батальйоні.

Відео дня

— 17 лютого 2022 року мій працедавець сказав, що у нашій країні розпочалася війна з росією. Я заперечив, що то неможливо, оскільки за день перед тим я розмовляв зі своєю родиною. І мені сказали, що все гаразд, це просто якісь навчання. Я зателефонував до своєї подруги-військової. Вона мені відповіла, що в госпіталь почали завозити кров, напевно буде вторгнення росіян, — згадує чоловік.

Його керівник порадив забрати родину Олега до Люксембургу, пообіцявши допомогти.

— Я в нього запитав лише одне: "Ви любите свою країну?" Він усе зрозумів. Дав буса і ввечері я вже прямував до Польщі, — додає захисник.

Із трьома пересадками потяга Олег потрапив до України. Ще до початку “повномасштабки”, 20 лютого, він вже був на рідній землі. Не дочекавшись повістки, 25 лютого, разом з дружиною поїхав до церкви, а потім - на обласний збірний пункт, оскільки до міського ТЦК того дня була велика черга.

— Напередодні дружина мене відмовляла, але потім мовила: "Хто, як не ти, маєш нас захищати?" — пригадує Олег.

Чоловіка призначили у відділ комплектування. Був водієм. Він возив мобілізованих у навчальні центри. Та прагнув потрапити у бойову частину, бути корисним на фронті. І коли 7 квітня формувався 36-й батальйон, він написав рапорт на переведення. Наступні дні Олегу Барану запам’яталися добре, вони стали визначальними.

— Довго мені рапорт не хотіли підписувати. Тоді я поїхав напряму до командира батальйону і попросив, щоб замовив за мене слово в ОТЦК, оскільки саме вони формували батальйон, — каже боєць.

Вже 19 квітня о 07:00 ранку він стояв на ранковому шикуванні в батальйоні на посаді помічника гранатометника 3-ї роти. Потім був нелегкий час, коли втратив своїх бойових побратимів у Пісках під Донецьком.

Будучи на Харківщині Олег став командиром відділення. А зараз він — сержант роти із матеріального забезпечення.

— Ніколи не бачив себе військовим. Але так склалася доля. Вірю в нашу Перемогу. І знаю, що Україна — це стійкість і незламність, — переконаний Олег Баран.