Хмельницькі мазури: хто вони та як з’явилися у Плоскирові

Хмельницький - місто розташоване на перетині торгових шляхів. Повз нього в пошуках кращого життя які лише народи не проходили. Територія регіону завжди була ласим шматочком для загарбників. Були ми і в складі Речі Посполитої і Османської імперії, у свій час панувала тут і Російська імперія. 

Не дивно, що серед мешканців міста можна зустріти представників з різним корінням. Вагому віху в історії Плоскирова, згодом Проскурова, а тепер і Хмельницького займають мазури. 

Хто такі мазури

Мазурами називали колись мешканців Мазовії, історичної області на сході Польщі. В 16-17 століттях вони були змушені мігрувати з Батьківщини через нестачу земель. Також причиною стало оподаткування панських маєтків-фільварок,які розрослися в 15-16 столітті.

Поділля стало для мазурів прихистком. Місцеве населення було практично знищено через набіги татар. Тому тут було легше знайти землю для землеробства. 

В уяві переселенців, Поділля було омріяним краєм вольностей з багатющими землями, що давали кілька врожаїв за рік.

«…Цей край був такий родючий і щедрий на все, що достатньо було тільки кинути зерно, щоб отримати стократну користь. Поля та луки мали бути настільки урожайними, що в травах ледве можна було побачити роги подільського вола. Розказують дивні речі […] про хмари бджіл, що тут ширяють; де-небудь  встанеш ногою – кругом лопають соти меду під стопою. Бджоли, які не можуть поміститися в старих пнях, рояться в землі, в будь-якому куточку…» ‒ «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich», 1887.

Як мазури з’явилися на Поділлі

На Поділля більшість селян-мазурів переселили Замойські. Земельні маєтки цього роду були об’єднані у Замойську ординацію. Плоскирів і навколишні землі та села належали Замойським з другої половини 17 століття аж до включення Поділля до кордонів Російської імперії. 

З офіційних документів 19 століття стає відомо, де поселилися мазури у Плоскирові та яким був їхній побут. 

 «...З східної сторони від міста заселені були ними (мазурами – прим.) село Заріччя, з західної – село Гречана, і там само, на п’ятиверстній відстані, села Шаравочка і Мацьківці. В цих селах, як і у Проскурові, вони досі не змінили свого природного типу. Вони одягаються у великопольський одяг, як чоловіки, так і жінки, розмовляють мазовецькою говіркою, волосся у чоловіків та жінок світлорусяве, обличчям худорляві, очі сірі. Це справжній тип польських мазурів – їх і у нашій стороні називають мазурами», —М. Орловський, «Історичний опис повітового міста Проскурова Подільської губернії», 1863 рік

Плоскирівські мазури і російська влада

Перші утиски власної самоідентичності плоскирівські мазури почали зазнавати після двох поділів Польщі та, особливо, після поразки польських національно-визвольних повстань 1830-1831 та 1863-1864 років. Тоді царська влада вдається до політики асиміляції місцевого населення. 

Ще гірше жилося мазурам, коли до влади прийшли червоноармійці. 

У 1930-х роках набули масового характеру заслання, арешти, ув’язнення і розстріли за етнічною ознакою. Поштовхом до репресій серед національних меншин були провали у здійсненні політики колективізації. В той час за сфабрикованими справами було репресовано 139 835 осіб. З них 111 091 знищили фізично. 

«Нам ніхто нічого не говорив. Приходили вночі і забирали. Люди боялися відкрити рот, щось сказати. Тоді боялися, бо вночі прийдуть і скажуть: «Виходь…» Ми чекали листа від батька десь років з десять. А його за 2 місяці розстріляли.» ‒ Лоза Теофілія Альбінівна, 1926 р.н.

 Попри нелегку долю польських мазур на території Хмельниччини, їм вдалося зберегти власну ідентичність. Уявити собі життя мазура на Поділлі без католицької віри неможливо. Для мазурів костьол був основою їх світосприйняття та зв’язком з батьківщиною.

А всі традиції нерозривно були пов’язані із католицькими віруваннями. 

«6 січня знову свято ‒ Тшех Крулі (Трьох Царів). І в нас ті Крулі теж ходили. Там була така ціла сценка, такі гарні слова і ролі, так гарно грали всі ті наші учасники, які збиралися в ту групу. І теж такі костюми були гарні ‒ там і рицарі, і крулі, і турок якийсь… І ходили по всіх хатах з тією сценкою. До речі, така група була не одна, їх було на село кілька. Пам’ятаю, як вони грали – ну просто аж мороз по шкірі, так гарно було. Не було такого року, щоб не було цього. Різдво і Трьох Королів – то були основні зимові свята. Новий рік вважали радянським святом, то в Гречанах його не дуже святкували. А от ці два свята – обов’язково.» ‒ Сизова (Горчиця) Ганна Іванівна, 1943 р.н..

До цього часу на ринках та в громадському транспорті можна почути незрозумілі для українців слова. Звучать вони з вуст предків плоскирівських мазурів.

Мешканці Гречан та інших мазурських сіл називають свою мову «мазурською». З історично-мовної точки зору локальна «мазурська мова» унікальна та своєрідна. 

"Мазури - це унікальні люди"

Уявити собі сучасний Хмельницький без мазурів неможливо. Вони зробили чимало для розвитку міста та продовжують примножувати його культуру своїми унікальними традиціями. Саме тому, працівники комунального підприємства «Спортивно-культурний центр «Плоскирів» загорілися ідеєю розповісти хмельничанам та українцям хто такі мазури. Бесіди із нащадками перших переселенців та живими свідками подій “червоної доби” вилилися в цілий проект “Мазури. Живі історії”, який вони презентували вчора, 24 вересня, в “Молодіжному центрі”.

На захід прийшли десятки хмельничан. Більшість мазури, які пам’ятають історії своїх бабусь та дідусів, ще з дитинства. Вони росли на мазурських колискових. На презентації книги про мазур, вони наввипередки декламували прислів’я та приказки предків. А з творчим колективом голосно співали мазурських пісень.

• Мазури - це унікальні люди. Попри все, що їм вдалося пережити вони зберегли свою віру, традиції, мову та національний колорит. Я спілкувався з людьми, які народилися ще в 20-х роках минулого століття. Вони розповідали, як жили під час репресій, як їх виселяли. Який був побут під час та після війни. Як святкували весілля. Те, що розповідали люди, пробирало до середини. Якщо під час репресій українців ще веселяли десь в Сибір, то поляків відразу розстрілювали. Чоловіків в родинах не було, - розповідає Ігор Мельничук.

Кожна історія хмельницьких поляків, які пам’ятають часи репресій відбилася в книзі. Прочитати її можна і на сайті Мазури. Історія. 

Також автори проекту закликають всіх тих, кому небайдужа історія власної родини, кого цікавлять таємниці «бабусиної скрині» та долі пращурів, долучатися до збереження культурної спадщини свого народу. Розміщувати на сайті старі родинні фотографії та живі історії, які не будуть припадати пилом та зникати разом з їх героями, а отримають нове життя і збережуться для нащадків.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.