Хто тут живе? Будинок залізничників на Шевченка

Шевченка,50

Пам'ять про минуле не стирається безслідно, поки будуть живі її вірні носії - будинки, що зберігають в собі частинку історії. На сайті vsim.ua ми розповідатимемо про архітектуру та людей, які творили, жили і надихались у нашому місті.

Ми будемо досліджувати і публікувати матеріал про всім знайому будівлю, але із зовсім невідомої сторони. Яким було минуле будинку, і хто живе там сьогодні, – про це у нашій рубриці новій "Хто тут живе".   

 Будинок для працівників залізниці

• побудований - на початку 50-х р. ХХ ст.
• адреса - вул. Шевченка, 50
• Кількість поверхів - 2
• Кількість під’їздів - 1
• Кількість квартир - 8

"Нагадує про часи розкішної архітектури історизму"

Олег Свінціцький, член НСАУ, голова циклової комісії архітектури та дизайну у КПКБАіД, викладач спецдисциплін на відділенні архітектури та дизайну коледжу

Шевченка,50 - будинок залізничників, будинок-близнюк. На перший погляд - зовсім непримітна двоповерхова житлова будівля, майже квадратна в плані, перекрита наметовим дахом із шиферною покрівлею. Масивні димові комини свідчать про колишнє пічне опалення квартир. Ззовні ніяких прикрас, окрім невибагливого вінчального карнизу, прямокутні вікна, симетрично розташовані балкони із простим огородженням.

Але збоку несподівано виростають трапецієвидні виступи зі стіни фасаду, завершені невеликим шатровим дахом. Розтягнуті на всю висоту стіни будинку, ці виступи нагадують про колишні часи розкішної архітектури історизму, коли архітектори змагались між собою, своїм вмінням показуючи, на що вони здатні. А ці будинки - недарма він мав ще назву "близнюк"  - були "розсаджені" по території колишнього СРСР.  Вони нагадували, що людям дають житло, а вони мають безупинно працювати на благо держави.

Масова післявоєнна забудова Проскурова

Масова забудова міста почалася після війни в 40-х роках, коли Проскурів став обласним центром. Після повоєнної відбудови, із 1950-х років починається розбудова фактично нового міста, яке вже 1954 року перейменували у Хмельницький.

В 50-х роках радянський уряд звернув особливу увагу на житлове будівництво. У короткі терміни у багатьох містах стали з'являтися однакові за проектами будинки. Зокрема були створені типові проекти житлових будинків у 2-5 поверхів. Дуже прості, на перший погляд, за своїм архітектурним виглядом.

Приклади типового проектування тих років розкидані по всьому місту. Хмельницький має з десяток “братів” будинку на Шевченка. Історик, краєзнавець і дослідник Проскурова Сергій Єсюнін розповідає, всіх їх вирізняє однаковий фасад з випуклістю.

- Їх будували в кінці 40 на початку 50 роках ХХ століття як житлові будинки. То був типовий післявоєнний проект для різних груп населення. Єдина різниця в тому, що одні були довші, інші - трохи коротші, - каже Сергій Єсюнін.

Типовий масовий проект не може бути пам’яткою архітектури, каже історик. Тому цим будинкам особливої уваги не приділяли та історію не досліджували.   

В сараях зберігали дрова і вугілля

Однаковісінькі ззовні невеличкі двоповерхові будинки стоять попід дорогу на вулиці Шевченка. Вони побудовані з різницею в один-два роки. Вирізняються з-поміж “сусідів” високими димоходами та маленькими балконами. Про те, що цим будинкам вже більше півстоліття нагадує і облущений фасад.

Невеличкий внутрішній двір відгороджений парканом. Сюди заходять тільки свої, тут всі один одного знають. Доклали рук до старобудів і підприємці - квартири на перших поверхах у 2000-х роках облаштували під комерцію. Тому яскраві вивіски відволікають увагу від цих двох цікавих об’єктів. Та й деякі мешканці, збільшивши площу квартири добудовою, змінили їх вигляд.

Мало хто знає, але у радянський час житло в цих будиночках отримували працівники залізної дороги. Для їхніх сімей давали двох - або трикімнатні квартири. Інших в цих будинках просто немає. У кожній була піч - головне джерело тепла в домі. У дворі кожен мав свій сарай, де і зберігали вугілля та дрова. Вже з часом до будинків провели газ, а в 50-60-х роках палили дровами. Але з благоустроєм квартир господарські дворові будівлі стають непотрібними. Дерев’яні споруди, які вже слугують складом для непотрібних в помешканнях речей, нагадують про тогочасний побут.













Поступово двір все більше і більше перетворюється на місце відпочинку дорослих і дітей. Колись на території між двома будинками стояв столик з лавочками. Чоловіки тут грали в доміно. Місцеві кажуть, що все розібрали, адже у двір пробиралися п’яниці і влаштовували нічні посиденьки. Зараз під вікнами висаджують квіти і навіть вирощують городину.













"Портал" до СРСР

У під’їзді 50-го будинку зустрічають старі двері, над якими висить скляний ліхтар, та дерев’яна підлога. Що мешканці доглядають за своїм домом, помітно з порогу. При вході встелили килимок, стіни пофарбовані у синій колір. Правда, фарба, якої нанесли вже кілька шарів, починає обсипатися.

На скриньках для пошти пише: "Для писем и газет". Її жителі також пофарбували у синій.

На кожному поверсі - по чотири квартири. Деякі вже роками пустують - власники з’їхали, а нерухомість продавати не стали. На другому поверсі є вихід на дах. Колись жителі там сушили білизну. Сьогодні вивішують вже надворі, а входи на дах закрили на замок.











Під час будівництва 50 та 52 будинків у плануванні поверху провідне місце зайняла окрема квартира, розрахована на одну сім'ю. Тому тут квартири включають дві або три кімнати, кухню, санвузол, передпокій.

Простенькі дерев'яні сходи, хоч і не прикрашені фігурними точеними балясинами, проте виглядають дуже достойно. Під ногами дощечки “не танцюють”, хоч їм стільки ж років, як і будинку.

У сусідньому, 52 будинку збереглися дерев’яні двері з тих часів. Жителі 7 квартири не стали їх міняти. Вони вирізняються від інших висотою, металевою вертикальною ручкою та прикріпленою скринею для пошти.

Живе чотири покоління хмельничан

Більшість нинішніх мешканців - ті, що отримали квартири у спадок. З нових - ті, хто поселився тут після численних перекупів. Старожили хоч і нарікають на холод і сирість в осінньо-зимовий період, але свої квартири змінювати не готові.

- А навіщо нам продавати? Нас все влаштовує, - каже жителька 50 будинку Анна Іванівна.

Анна Іванівна живе тут вже 50 років. Вона та її сусідка Надія Іванівна з будинку навпроти - старожили. У 1968 році вона вийшла заміж і переїхала сюди. Квартиру отримали батьки її чоловіка. Свекор пройшов усю війну, а потім влаштувався на вокзал диспетчером. Завдяки роботі і отримав житло.

- Перед нами жили якісь євреї, - пригадує Анна Іванівна. - На другому поверсі жив начальник станції Зелінській. Жив Назаренко з КГБ. Один одного знали всі, бо ж всього 8 квартир.

Як район, так і вулиця Анні Іванівні дуже подобаються, та й до роботи рукою подати.  Медсестрою у травматологічному відділенні міської лікарні вона попрацювала 31 рік. Зараз - на пенсії, допомагає онуці виховувати маленьких правнуків Артема та Марійку. Разом живуть у двокімнатній квартирі на першому поверсі.

- В мене внучка живе, правнуки. Тільки дочки тут немає зараз, - каже господарка. - І ще один хазяїн живе - кіт Космос.

Користуються грубкою і зберегли ліпнину

З побутових мінусів - холодно. Але місцеві вирішують це питання як можуть: одні замінили старі дубові віконні рами на металопластикові, інші - утеплили фасад.

- У нас навіть фарба на стінах залишилася, як при будівництві. Ми не стали клеїти шпалери. Ми тільки поміняли вікна - були старі дубові, з яких відчутно задувало, - каже Анна Іванівна. - Хоча більшість сусідів планування переробляли.

Квартира пані Анни має 42 “квадрата”. Зараз триває ремонт в коридорі, де ще підлога зроблена з дерев’яних дощечок.

На стелі в помешканні можна розгледіти стару ліпнину. Цей орнамент пройшов крізь роки і сьогодні прикрашає велику кімнату. Її підбілюють, щоб зберігала свій вигляд.

Гордість помешкання - стара грубка, яка розташована посередині квартири, спеціально аби одночасно обігрівати усі приміщення навколо. Хоч і стара, але досі працює. Зараз її не видно, бо її закрили столом та іншими речами. Розрахунок в будинку був такий: одна грубка могла опалювати тільки дві кімнати, тому в трикімнатних було дві грубки.

- Все дуже просто: включили газ, шматочок підпаленого паперу піднесли і запалити грубку, - каже Анна Іванівна. - А колись у нас ще були металеві титани, які нагрівали воду. Тоді у всіх в місті гаряча вода була по графіку, а в нас - автономно. Могли в будь-яку пору року включити і була тепла вода. Їх вже, правда, немає ні в кого. На металобрухт поздавали. Поставили бойлери.

Де ще можна побачити “близнюків”

“Брати” 50-го та 52-го будинків розкидані по всьому місту. “Близнюки” були зведені у 50-х роках ХХ століття. Їх зовнішнє оздоблення багато в чому схоже, яскравою прикрасою усіх є випуклі вікна у трикімнатних квартирах.

Вони вдало виділяються серед інших будівель. Їх складно не помітити, хоч майже всі квартири на перших поверхах викупили підприємці під магазини. На других же живуть люди. У них є внутрішні дворики, а в під’їздах так і збереглася стара дерев’яна підлога.  

Пилипчука, 51/1











Проскурівська, 64









• Читайте також: 
• Мешканці "білого дому" на Пушкіна
• Мешканці будинку з вишивкою, які створили пам’ятник Мюнхгаузену
• Будинок на Грушевського для еліти Проскурова

Повідомте нас, якщо ви хочете, щоб ми написали про ваш будинок [email protected]  

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.