Італійський маршал залицяється до української шахтарки

Відомий проект російських телевізійників «Жди меня», готуючи збірку короткометражних фільмів про долю героїв передачі завітав у Теофіпольський район. Дія розгорнулася навколо кохання 84-річного італійця Луїджі до 86-річної українки з Кривого Рогу Мокрини. Передбачити фінал практично неможливо: за тиждень до весілля наречені посварилися, і Луїджі повернувся на батьківщину. Тому вирішили відзняти весілля іншої пари у рідній для Мокрини Лисогірці. За словами режисера Тетяни Захарової ці кадри повинні стати частиною фіналу фільму «Кохання по-італійськи», який знімається уже протягом трьох років. Історія ця розпочалася іще в тривожні роки другої світової війни в одному з концтаборів Австрії. Луїджі Педутто служив в армії Муссоліні, проте відмовився воювати за чужі переконання і був відправлений до концтабору. Там він познайомився з уродженкою хутора Немирівці (нинішній Теофіпольський район) Мокриною Юрасюк. Хоча українка була вже вагітною, закохалися вони з першого погляду. Романтичний італієць протягом двох років від неї практично не відходив, навіть приймав пологи і донечку Надійку вважав своєю. Після визволення кожного в’язня відправили на його батьківщину. Розділили і двох закоханих. Луїджі хотів поїхати в Україну, проте радянський кордон став непробивним муром. Лише після розпаду СРСР уже немолодий, але ще готовий на все заради Мокрини почесний кавалер ордену Корони Італії, маршал Луїджі Педутто зміг відновити пошуки. Італієць звернувся по допомогу до телепередачі «Жди меня». На щастя, перед розлукою він записав адресу, завдяки якій автори передачі змогли розшукати Мокрину. «Когда Луиджи приехал в Москву на встречу с Мокриной, то привёз с собой медальон, в студии открыл его, и мы все ахнули – там лежал локон её волос, отрезанный ещё в сорок пятом. Он никому не рассказывал об этом», – згадує режисер Тетяна Захарова. З того моменту, як колишні закохані зустрілися в студії, Луїджі хоче одружитися з Мокриною. А вона, жінка дуже сувора (далася взнаки робота в шахті), завжди знаходить причину відмовити. Московські телевізійники слідкують за перебігом подій і знімають історію цього дивовижного кохання. Луїджі приїжджав у Кривий Ріг, а потім Мокрина їздила до Італії. Там її зустрічав мер міста Костель-Сан-Лоренсо, їй присвоїли звання почесної громадянки міста. Проте їй там не сподобалося: «А що мені Італія: камінці та оливки! В Україну хочу, де хліба ростуть і простори широкі». Кохати по-італійськи – означає кинути все до ніг коханої. Саме так і зробив Луїджі – залишив рідне місто і переїхав у Кривий Ріг. Та його кохана відмовилася жити у старій хаті. Вирішили купити нове житло. Коли оглядали будинок, який облюбував Луїджі, він Мокрині не сподобався. І це спричинило чергову сварку й розлучення. За тиждень до весілля маршал повернувся до себе на батьківщину. «В этом фильме ми снимали много Италию, а Украину, родину Мокрины фактически не сняли. В конце фильма будет фрагмент, где Луиджи говорит, что переедет жить в Кривой Рог, а последующий план – хуторяне гуляют свадьбу, которую мы сняли в селе Лысогирка Теофипольского района. Зрителю поначалу непонятно, кто это женится. Ситуацию проясняет последний кадр: Мокрина держит в руках тапочки и говорит: «В нашем селе свадьба идет. Очень скучаю по Луиджи. Пускай приезжает – будем и мы жениться. Я на это надеюсь: тапочки забыл, значит скоро вернется», – розповідає Тетяна Захарова. Ось таку фінальну сцену хочуть запропонувати глядачам автори програми «Жди меня». Але поки фільм вийде на екрани, щасливу мить переживають молодята Руслан та Інна Карякіни, які погодилися, щоб їхнє весілля знімали. Вони отримали не тільки моральне, а й матеріальне задоволення. За участь у фільмі заробили гроші, які стануть добрим початком спільного сімейного бюджету.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.