“Мамо, я дуже сумую за татом”, - спогади про загиблого полковника Миколу Вовка

• В боях за Україну загинув командир, батько трьох дітей Микола Вовк. 
• Він завжди мріяв про велику сім’ю, його найменшій донечці ще немає двох років. 
• Спогадами про коханого поділилась його дружина. Яким був Герой?

“Він хотів, щоб в нас була велика сім’я, бо сам в такій виріс”, - ділиться Лілія Вовк. Вона - дружина мужнього командира і батька їхніх трьох дітей. 

Військовий Микола Вовк загинув 5 червня на Донбасі. Біль для сім’ї досі не стих - жінка плаче, згадуючи їхні останні розмови. Зізнається, перед загибеллю не могли наговоритись. За батьком сумують і діти. Для всіх він назавжди залишиться 37-річним. Дружина Героя Лілія Вовк поділилась спогадами про чоловіка. 

Мріяв про велику сім’ю

Микола Вовк родом із Старої Синяви. Виріс у багатодітній сім’ї - має молодшого брата і сестру. Пригадують, у дитинстві був серйозною і відповідальною дитиною, а ще хазяйновитим. Багато допомагав батькам і мріяв зробити щось корисне для рідного селища. В останні роки цю ціль зміг здійснити з молодшим братом - відкрив там місце для відпочинку з малечею. 

Дружина загиблого воїна Лілія розповідає, Микола завжди мріяв про трьох діток. Адже сам виріс у такій сім’ї. З чоловіком вони разом 12 років. Колись Хмельницький став місцем їхнього знайомства. 

• Він хотів, щоб в нас була велика сім’я і троє діток. Найменшій донечці зараз 1 рік і 8 місяців, найстаршому - майже 12, - каже дружина. 

Отримав поранення, але до кінця не пройшов реабілітацію

Микола Вовк - військовослужбовець. Та у 2006 році звільнився за станом здоров’я. Деякий час чоловік працював в охоронній сфері. Сім’я проживала в Ірпені. Згодом Микола вирішив знову пов’язати життя з військовою справою. На момент повномасштабного вторгнення окупантів він вже два роки був на службі. Дружина Лілія пригадує, як вночі 23 лютого коханого викликали на роботу. Всі вже були в очікуванні, що має щось трапитись. А о 5-тій ранку отримала повідомлення від Миколи: “почалася війна”. 

• Він був позитивно налаштований. Не було розмов про те, що ми поїдемо з дітьми за кордон, як щось трапиться. Він завжди заспокоював. Вже зранку 24 лютого настрій був інший. На другий день він сказав, що нам потрібно виїжджати з Ірпеня. Після того на зв’язок чоловік виходив дуже рідко. І це зрозуміло - вони разом з побратимами тоді обороняли Київщину, - пригадує дружина Миколи. 

А далі у березні було кульове поранення, отримане у Київській області. Лілія Вовк каже, що чоловік навіть не хотів їй зізнаватись, що перебуває на лікуванні. Після операції зі столичного шпиталю воїна відправили до Хмельницького, де на той момент перебувала його сім’я. Тут він мав відновитись і пройти реабілітацію. Почались ускладнення і він знову потрапив до госпіталю. 

• До кінця реабілітацію він не пройшов і сказав: “мені треба в Київ, я буду допомагати хлопцям, чим зможу. Він був командир, всі процеси проходили через нього. Навіть вдома Микола постійно був на телефоні, не міг бути на відстані. Так чоловік повернувся до Києва, а ми залишились тут. А через деякий час я дізнаюсь, що вони з побратимами були направлені в напрямку Запоріжжя, а тоді на Схід, - каже дружина захисника.

“Тато, тебе вже можна обійняти?”

У Миколи Вовка залишилось троє дітей. Вони вже встигли побачити війну, як і мільйони інших маленьких українців. Мама пригадує, як в Ірпені чули постріли. Тому в першу ніч були змушені ночувати у сусідів в цокольному приміщенні. 

Старшому синові військового зараз майже 12. Про те, що тато загинув, дізнався випадково - почув звістку телефоном. Розповідаючи це, Лілія плаче. Додає, діти дуже переживали за батька. Постійно запитували, де він, чи дзвонив. Особливо після того, як отримав поранення. 

• Середній син побачив Колю останній раз, коли він приїхав вже без перев'язаної руки. Вибіг і каже: “тато, а тебе вже можна обійняти, ручка вже не болить?”. Коли приїздив на день-два, то від дітей не відходив.

• Старший син почув розмову, коли мені повідомили про загибель. Була трохи істерика, тому що це було дуже неочікувано. А далі дуже багато дитячих запитань: як, чому, можливо ще можна щось зробити, вилікувати. Діти не можуть відразу сприйняти інформацію. Меншому я вже сказала після того, як ми поховали тата. Я намагалась пояснити по-дитячому: що тато тепер ангелочок, тепер завжди з тобою, оберігає тебе і допомагає - він зрозумів.  Я бачу, що з часом син згадує. Якось сидів на кухні в Ірпені і бачу, що мовчки про щось думає, а потім каже: “мамо, я дуже сумую за татом”. 

Завжди йшов до кінця

Микола Вовк мав багато друзів, більшість з яких йому подарувала військова служба. Були й товариші за кордоном, адже часто їздив на міжнародні навчання по роботі. Дружина каже, коханий майже ніколи не казав друзям “ні” - допомагав порадою, ділом і підтримкою. Теплим слово Миколу згадують і його побратими. Жінка додає, що саме завдяки бойовим побратимам і вдалось доставити тіло Миколи додому. Адже з поля бою це зробити дуже важко. 

• Побратими розповідали, що Микола  одночасно був і серйозним, відповідальним…міг щось організувати, дати вказівку, але одночасно був з гумором, міг розсмішити, особливо в хвилини напруги. І завжди йшов вперед. Хлопці казали, це їх дуже підтримувало. Коли поруч смілива людина, яка підбадьорює - самому якось спокійніше. Його слова були: “давайте швидше, хлопці, бо ми так війну не виграємо”. Коля був дуже  цілеспрямованим і йшов до кінця. 

Наче відчував загибель

Лілія Вовк розповідає, що з чоловіком вдавалось бачитись дуже рідко. Та і це були короткі зустрічі. Її коханий Микола, який на початку війни був на підйомі і позитиві, останнім часом став сумним. Війна виснажує. Дружина каже, якщо раніше з чоловіком були переважно короткі розмови по телефону, то останні дні він намагався більше розпитати, розповісти, наче не міг наговоритись. 

• Останній раз ми бачились 1 червня, коли він приїхав до нас у Хмельницький.  Думав, що пробуде тут три дні, але того ж дня їх терміново викликали на службу. Він через це був дуже розчарованим і сумним. Війна дуже виснажує емоційно і забирає сили. Звичайно, що за цей період Микола і багато чого бачив, що іншій людині важко сприйняти. Останні два дні він хотів більше розказати, розпитати, наче відчував. Йому не вистачало спілкування. З лютого ми дуже рідко бачитись. Про дітей я взагалі мовчу, - каже дружина загиблого Миколи. 

Полковник Микола Вовк загинув 5 червня під час бойового завдання у Донецькій області. Сім’я втратила чоловіка і люблячого тата. Без старшого сина у Старій Синяві залишились батьки. 

Микола хотів бути корисним для країни, аби про нього говорили і пам’ятали. Дружина каже, так і вийшло. На честь її мужнього захисника планують назвати одразу дві вулиці - у рідному селищі і в Ірпені. 

Читайте також:

• На Хмельниччині провели в останню дорогу 19-річного Сергія Сищука
• Нещодавно він одружився. У Миколаєві загинув хмельничанин Андрій Невиданчук

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.