Моряки корвету «Хмельницький» бояться повертатися в Україну

На корветі «Хмельницький», що стоїть поблизу Севастополя, підняли російський прапор. Проте жоден з 47 членів екіпажу не перейшов на бік окупанта. Чому судно здали без бою і як моряки бояться повертатися додому розповів командир корвету

Корвет «Хмельницький» 20 березня захопили російські військові і представники так званої «кримської самооборони». Щоб уникнути жертв, командир корабля Юрій Рудковський наказав команді покинути судно.

 

Журналістам «ВСІМ» вдалося зв’язатися з командиром. Він говорив спокійно, впевнено, але коли розповідав про неможливість повернутися додому, на Тернопільщину, почав помітно нервувати. За час розмови зв'язок декілька разів переривався. Пан Юрій сказав, що таке трапляється постійно.   

Відео дня

- У мене таке враження, що ми кинуті напризволяще усією Україною, бо з дня на день чекаємо якогось наказу від Міноборони, але ніякої нової інформації немає, - каже  командир корвету «Хмельницький» Юрій Рудковський. – Я вивів своїх моряків з захопленого корабля і вважаю, що прийняв правильне рішення, бо цих хлопців мені довірили їхні батьки. А як це розцінюється в Україні, я вже не розумію. Ходять чутки, що ми зрадили свою державу. 

Чекали команди

Корвет – це військовий корабель, призначений для дозорної і конвойної служби, протичовнової і протиповітряної оборони військово-морських баз і пунктів базування. Таке визначення дає Військовий енциклопедичний словник. 

На корветі «Хмельницький» несли службу контрактники віком від 19 до 40 років. Серед них були хлопці, які знаходилися там всього рік-другий. Російські війська заблокували  корабель ще 28 лютого, і до моменту захоплення, 20 березня, екіпаж був у повній бойовій готовності. Несли цілодобову вахту.

- Увесь цей час ми чекали якогось адекватного рішення, - каже Юрій Рудковський. – Але крім команди «Тримайтеся!» і «Дійте згідно статуту» ми нічого більше не чули. У Міноборони мали дати команду, але особисто з нами ніхто не зв’язувався. 20 числа десь о 13:30 дійшла інформація, що на КПП є група озброєних людей. Ми привели корабель до бою. Екіпаж був згрупований всередині. Я прийняв рішення, що знаходитися на верхній палубі небезпечно, бо двох жителів Севастополя вбили саме снайпери.

Тримали оборону

Корабель був відтягнутий від причалу, щоб на палубу не можна було потрапити.

- В лівий борт врізався буксир, який нас добряче пом’яв, з нього висадилися озброєні люди, - пригадує командир корвету. – Другий буксир вдарив нас і прижав до причалу, ті люди, які були на пірсі, вже змогли до нас дістатися. Їх було приблизно 120. Десь двадцятеро з них, підозрюю, були представники місцевої самооборони – спеціально підготовленого спецпідрозділу Росії. Але цього стверджувати не можу, бо вони були без розпізнавальних знаків, хоч і з автоматами. Потрапивши на корабель, вони стріляли по ілюмінаторам, ножами вирізали... Ми в цей час оборонялися до останнього як могли.  

Захоплення корвету «Хмельницький» тривало близько 20 хвилин. Під час нападу корабель дуже сильно розгромили. З екіпажу ніхто не постраждав. Нападники вивели матросів на носову частину корабля і тримали їх під прицілом. Вони вимагали екіпаж покинути корабель та перейти на бік Росії. Командир попросив загарбників зі зброєю вийти на причальну стінку, щоб була можливість провести переговори.  

- Вони відійшли. Залишилися представники самооборони, які вимагали здати корабель. Я відмовився, - каже Юрій Рудковський. – Я вишукував особовий склад, після цього, щоб зберегти їхні життя, дав півгодини на збір особистих речей.  

Були неозброєні 

Екіпаж корабля був неозброєний, єдине, що мали матроси – підручні засоби самооборони – вогнегасники, дубинки. Командир прийняв рішення здати всю зброю в арсенал ще до захоплення.

- Щоб не було цієї останньої краплі для розв’язання війни між Україною і Росією. Ми прекрасно розуміли, що якщо хтось з наших зробить постріл, то будуть жертви. А війна ж в Україні не оголошена, - каже командир корабля. – Та й було нерозумно стріляти в людей, з яких половина, можливо, й були воєнними, але ззовні виглядали як цивільні, без  жодних розпізнавальних знаків.

Коли екіпаж перейшов на сушу, на кораблі залишили командира та механіка. Судно  відшвартували до бухти, яка знаходиться під контролем  Російської Федерації. З корабля вивезли всі снаряди, арсенал, боєприпаси. 

- Ми нічого не могли ні сказати, ні зробити у цей момент, - каже Юрій Рудковський. - На другий день нас відпустили. Зараз корабель стоїть у Севастополі, а матроси живуть по 9-10 чоловік у своїх товаришів з екіпажу, які орендували квартири. Допомоги ніякої не маємо. За кошти, які ми встигли зняти, поки не «заморозили» рахунки, купуємо якусь їжу. Може й нереально допомогти матеріально, бо всі рахунки заблоковані. З зарплатних карток знімаємо через російські банки. І то максимум 500 гривень, а то і менше.  

Залишаються патріотами

Особовий склад розбитий на групи, з кожним живе офіцер, щоб був контроль і нікого не забрала міліція чи місцева самооборона. Щодня вони зустрічаються, аби переконатися, що всі живі-здорові. Командир каже, що хлопці хочуть повернутися додому. Із 47 чоловік особового складу є мешканці різних областей. Зокрема, декілька військових з Хмельницького та області. У Криму планує залишатися десятеро, які звідти родом. Але служити далі вони не хочуть. Інші 20 хочуть продовжити службу в Збройних силах України, 17 чоловік планують жити як цивільні в себе вдома. 

- Ми чекаємо якогось законного наказу з Києва, - каже Юрій Рудковський. – Усі люди знаходяться в Севастополі і чекають, щоб були законні підстави поїхати додому, адже є інформація, що на території України їх можуть заарештувати. Хтось нас рахує зрадниками, але ніхто з екіпажу на бік Росії не перейшов. Як командир я відповідаю за своїх людей і повинен забезпечити їм повернення додому. Їхати зараз в Україну небезпечно, бо кажуть, що з поїздів висаджують пасажирів і відвозять в КПЗ. По-друге, мені потрібні законні підстави, щоб я зміг розмістити людей туди, куди вони хочуть. У людей такий каламбур в голові після цієї ситуації та ще й «підлили масла» в огонь звісткою, що їх в Україні не чекають. Людей агітують залишатися в Росії і обіцяють «золоті гори». Мене в першу чергу агітували. Але я і всі мої підопічні залишаються вірними присязі Україні, навіть ті, які будуть звільнятися зі служби і залишатимуться в Криму. 

На офіційному сайті Міністерства оборони України інформація щодо українських військовослужбовців у Криму лаконічна. 

«Останнім часом у Криму активно поширюється підготовлена російськими спецслужбами дезінформація про те, що нібито підрозділи Збройних сил України після виведення з півострова «на материк» будуть негайно розформовані, а проти кожного українського військовослужбовця українською прокуратурою вже порушено кримінальну справу за державну зраду. Міністерство оборони України заявляє, що подібні провокаційні заяви та повідомлення не мають нічого спільного з реальністю та є безумовною дезінформацією!... Жоден з військовослужбовців у Криму – патріотів своєї держави, які не зрадили Військовій присязі на вірність Українському народові, не буде залишений – такою є офіційна позиція керівництва Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних сил України.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.