Найбільші донати і 18 копійок для ЗСУ. Зібрали волонтерські історії, які надихають

• Вони жертвують вільним часом, силами і особистим життям, аби волонтерити. 
• Одягають, споряджають військових і збирають “донати”, аби закрити потреби бійців. 
• Як допомагають і чим надихаються. Зібрали історії хмельницьких волонтерів.

На волонтерах зараз тримається тил. Вони годують і одягають бійців на передову, збирають гроші на дороговартісну амуніцію, а також опікуються переселенцями. 
Вони плачуть разом з дружинами загиблих воїнів і з дітьми відправляють малюнки на фронт. 

“На рахунок нашого фонду надійшло 18 копійок з приміткою від маленького хлопчика, де зазначено, що мама не дозволяє йому витрачати багато грошей, але він дуже хоче допомогти ЗСУ. Це дуже трепетно. І таких історій багато…”, - ділиться хмельницька волонтерка Анна. 

Ми зібрали кілька волонтерських історій, що надихають. Вони - приклад того, як потрібно допомагати. 

Анна Маєвська, БФ “Волонтери Поділля”

Благодійний фонд “Волонтери Поділля” працює ще з часів Революції Гідності. Наразі волонтери, наче бджілки клопочуться у хабі на Кам’янецькій 63/1 з 10:00 до 18:00. Фронт робіт величезний: хмельничани приносять речі, харчі для військових до “волонтерської пошти”, а благодійники все формують у пакунки й везуть до бійців щоп’ятниці. Окремо опікуються пораненими військовими у шпиталях і лікувальних закладах. Також паралельно діє допомога для сімей загиблих військових.

• Зараз основний акцент зосереджений на сім’ях загиблих “азовців”, яких дружини не можуть поховати і не можуть отримати відповідні компенсації, а також на переселенцях у Хмельницькому, яким зараз допомагаємо, - каже Анна. 

За словами волонтерки, співпрацюють як з місцевим бізнесом, так і з простими хмельничанами. До збору допомоги долучаються і пенсіонери, і діти. 

• Ми вже розказували про пані Галину, яка регулярно приносить якусь допомогу для бійців. Сьогодні принесла “мівіну”, минулого разу була тушонка, сало з кропом і петрушкою. Людина в межах своїх ресурсів шукає можливості допомогти і стимулює збирати допомогу своїх сусідів, організовувати цілі коаліції. 

Також волонтерка ділиться зворушливими історіями, коли до благородної справи долучаються діти. До прикладу, хлопчик Кирил, який на благодійному ярмарку продає свої іграшки і книги, з яких “виріс”. Всі кошти він передає для хлопців в шпиталі. 

• Якось на рахунок нашого фонду надійшло 18 копійок з приміткою від хлопчика, де було зазначено:  “мама мені не дозволяє витрачати багато грошей, але я дуже хочу допомогти ЗСУ”. Це дуже трепетно. Таких історій багато. Дітки вкладають малюнки, дружини пишуть листи, разом з нами плачуть. Мами приносять пиріжки з вишнями, які пахнуть на всю волонтерську пошту, - розповідає Анна Маєвська. 

Усі пакунки від хмельничан волонтери формують у хабі, докладають загальні запити від військової частини чи батальйону і відправляють на передову - починаючи від рацій і тепловізорів і закінчуючи матеріалами для облаштування бліндажів. На сторінці благодійного фонду у соцмережах можна переглянути нагальні потреби і дізнатись, як можна допомогти. 

Анастасія Сбродова

Раніше дівчина плела маскувальні сітки і допомагала коштами на лікування бійців. Та з початком повномасштабного вторгнення почала волонтерити по-іншому. Саме з лютого Анастасія вирішила самостійно збирати гроші на потреби військових і долучати до цього знайомих. Їй довіряють. Лише за добу волонтерці вдалось зібрати 250 тисяч гривень. Ця сума в перші дні війни пішла на амуніцію і одяг для бійців. Дівчина зізнається, найменшу суму, яку задонатили, була 1 гривня 48 копійок. Найбільший внесок - 140 євро. 

• У волонтерстві мене вразило, як в перші дні об’єднались українці. Якось за добу мені вдалось зібрати 250 тисяч гривень і після цієї суми гроші ще надходили. Скидали в середньому по 200 гривень, людей було дуже багато і всі хотіли допомогти. Це тоді дало мені внутрішній спокій і я не сумнівалася в нашій перемозі. Звісно я вірила і вірю у Збройні сили України, але я відчувала, що українці так само роблять усе, щоб наблизити перемогу.

Дівчина зізнається, що волонтерство не романтизує, адже це нормально і так повинні робити всі. Та додає, що дуже приємно, коли до корисної справи долучаються діти. Зокрема, вони передають малюнки воїнам на фронт або ж допомагають копійкою. Про один з таких випадків згадує Анастасія Сбродова. Тоді син її колеги - 8-річний хлопчик хотів віддати на ЗСУ останні зібрані гроші.

• Хлопчик футболіст, дуже свідомий українець, постійно цікавиться війною і політикою. Якось приносить мені 200 гривень і каже: "я бачив, що ти збираєш гроші на павербанки, то візьми". Я відповіла, що не потрібно, бо там вистачає. Він каже: "ні забери, їм більше потрібно." Вже потім я порадилась з його мамою, що мені робити, він так щиро хотів допомогти. Мама сказала, що син взагалі хотів принести всі гроші, які є в нього в скарбничці.  Перше, що я тоді подумала - це буде зовсім інше покоління українців. 

Волонтерка каже, її головна мотивація - війна і додаткової вона не шукає. Зізнається був момент, коли хотілось взяти паузу у волонтерстві, аби перепочити, однак цю думку вона швидко відкинула. 

• Я подумала про те, що так зараз не працює. Поки є військові дії, війна, ми маємо працювати. І не шукати виправдання, чого я цього не роблю - бо в мене немає часу, бо в мене немає грошей. Варіантів волонтерити зараз надто багато, - каже хмельничанка. 

Свою майбутню відпустку по роботі вона планує не для відпочинку. Каже, повезе у Запоріжжя автомобіль, на який якраз зараз триває збір. До нього можуть долучитись всі. 

Михайло Худзик, Армія SOS Хмельницький

Михайло волонтерить з дружиною. Разом вони почали займатись цієї справою ще з перших днів війни - у 2014. На базі обласного благодійного фонду “Центр Добриня” тоді створили відому на сьогодні групу Армія SOS Хмельницький. Графік волонтера щільно розписаний, вільного часу зараз дуже мало. 
“Вибачте, дуже багато запитів було”, - пише наприкінці дня. Михайло розповідає, що саме його надихає постійно волонтерити:

• …непорушне бажання нам і нашим дітям жити в вільній демократичній країні. Кожний раз коли вдається організувати якісь акції, ярмарки, організувати отримання гуманітарної допомоги, залучити кошти задля допомогти нашим ЗСУ. 

Олена Польова

Волонтерство замінило хмельничанці основну роботу. Про це говорить скромно і не дуже охоче. У власному під’їзді жінка облаштувала штаб допомоги під назвою “Армія свідомих людей”.  Туди їй приносять все, що необхідно для військових і переселенців. Хмельничанці довіряють і часто звертаються, адже волонтерка швидко може закрити будь-яку потребу. Завантажити бус усім необхідним і відправити переселенцям? - Легко!

Допомагати жінка почала з початком повномасштабного вторгнення. Просто не могла сидіти без діла. Зізнається, спочатку з іншими кидались скрізь, де їх чекали. Зокрема, опікувались першими пораненими бійцями у шпиталі. Збирали їм повні автомобілі необхідних речей - смаколики, їжу, одяг, цигарки. А далі каже, вирішила зосередитись на кількох напрямках, аби не розпорошувати сили й увагу. 

• Я не займаюсь тактичним спорядженням, у мене побутове - їжа, солодощі, намети, ковдри, одяг. Раз на тиждень до мене приїжджають, пишуть свої потреби. Зараз ми взяли під опіку родину внутрішньо переміщених осіб, де жінка от-от має народити. Сім’я мешкає в глиняній хаті без умов, її ми маємо переселити у цегляний будинок і зробити там комфортні умови для життя, - розповідає Олена. 

Жінка додає, їй зручніше працювати цілеспрямовано - на кількох напрямках. І швидко закривати потреби. За добу, каже, може зібрати повний бус необхідного як для військових, так і для переселенців. За таку оперативність до неї і звертаються по допомогу. 

• У травні подзвонили, що в “Буковель” привезли 150 переселенців з “Азовсталі” і вони без нічого. За пів дня я зібрала повний бус одягу. Все несли мені у двір, а я це сортувала і пакувала як новий одяг, так і вживаний. Так само збирали машину на Бучу. В мене просто немає часу, аби збирати допомогу за тиждень, - каже Олена Польова. 

На запитання, що її надихає, Олена відповідає: “не знаю, мабуть, просто совість. Якщо я буду просто сидіти і чекати перемоги, я сама собі цього ніколи не пробачу. 

• Мені нема перед ким звітувати, лише перед собою. Просто хочу все життя і надалі жити з чистою совістю і це не високі гасла, - каже Олена.

Читайте також:

• Кому довірити гроші: підбірка надійних волонтерів від хмельничан
• Хмельницькі волонтери нагодували борщем 120 тисяч воїнів. Потрібна допомога
• Ціль — "Байрактар": на Озерній маленькі волонтерки збирають кошти для ЗСУ

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації грантового проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.