Спалили хати та закатували жителів. Трагедія села Сьомаки на Хмельниччині

Фото ілюстративне

• 80 років тому в селі Сьомаки нині Старосинявської громади трапилась страшна трагедія. 

• Того дня німецькі солдати спалили 164 двори та вбили 184 мешканці.

• Врятувалися лише ті, кого на той час не було в селі. 

• Розповідаємо жахливу історію, яка сталась на Хмельниччині. 

18 липня – трагічний день в історії села Сьомаки Старосинявської тергромади. Саме цього дня 1943 року тут відбулися події, про які неможливо забути ніколи. Тоді, 80 років тому, німецькі окупанти спалили 164 двори села Сьомаки. Історію розповіли у Старосинявській селищній раді. 

Палили хати та людей

Ці події стались під час Другої світової війни. Все розпочалось в суботу 17 липня 1943 року. Того дня в село Сьомаки вступив партизанський загін полковника Мельника, в загоні було багато поранених.

Селяни надавали партизанам посильну допомогу як продуктами, так і різними матеріалами. На вечір загін партизанів з обозом вийшов з села в напрямку на Меджибіж, а в селі залишився невеликий загін для прикриття руху основних сил.

Зранку в неділю, 18 липня 1943 року, багаточисельний зведений загін німецьких карателів і поліцаїв з двох сторін (з Старої Синяви і з села Щербані) почали наступ на село Сьомаки. Біля села на полях між загонами карателів і партизан зав’язався жорстокий бій, в якому партизани частково розгромили та відкинули окупантів. За це, а особливо за допомогу партизанам німецькі військові піддали жорстокій розправі жителів села.

О 14 годині дня в село вступив перегрупований зведений загін карателів і поліцаїв, який одразу приступив до масового винищення населеного пункту і його жителів. 

— Злодіянню їх не було меж: вони заганяли людей в льохи і закидали їх гранатами; зганяли чоловіків, жінок, дітей і літніх людей в хати, обливали бензином і запалювали їх; живих людей кидали у вогонь, — йдеться в розповіді. 

По-звірячому закатували сім’ю директора школи

Після цього окупанти по-звірячому розправились з сім’єю директора школи Хомишина Олександра Оксентійовича. Його дітей вкинули у вогонь, спалили жінку і її брата, який приїхав до них з Летичева. А самого директора піддали жорстоким катуванням: викололи очі, відрізали вуха, язик, нанесли багато ножових поранень, а потім розстріляли. 

На всій території села горіло велике багаття, звідки долинали передсмертні людські і тваринні крики, а рятувати їх уже не було кому і чим. Врятувалися в основному тільки ті, кого на цей час не було в селі. За короткий період страшного бою в селі було знищено та спалено: 

• 164 господарських хати

• 150 надвірних будівель

• вбито 184 жителя, з них: 77 дорослих чоловіків, 59 жінок, 48 дітей і немовлят…

Повністю було знищено 23 сім’ї, в яких проживала 81 людина. Також загарбники винищили і спалили: 88 голів великої рогатої худоби, 190  свиней, півтисячі різної птиці, 23,4 тонни зерна. 

На сонці почались розкладатись трупи… 

Наступні дні не були кращими. З кожною годиною в селі назрівала друга трагедія — епідемічна. Бо ж на сонці почали розкладатись трупи вбитих людей і худоби. Для решти, що залишились в живих, назрівала смертельна небезпека. 

Лише під кінець другого дня за наказом коменданта з навколишніх сіл почали прибувати люди з підводами. Вони почали надавати пораненим посильну допомогу, а убитих хоронили на кладовищі. Їх ховали в загальні ями повулично, зрідка родинами. Важкопоранених відправляли в Старосинявську та у Вінницьку лікарню. 

Збитки, нанесені фашистами, становили на той час 2 638 623 карбованців. Таким був висновок урядової спецкомісії, яку організували після закінчення Другої світової війни під головуванням Сидора Ковпака.

Історичні джерела свідчать, що за період з 1942-1943 років на каторжні роботи в Німеччину вивезли 52 молодих здорових хлопців і дівчат лише із одного села Сьомаки.

Лише 8 березня 1944 року село Сьомаки було визволено від німецько-фашистських загарбників. Як нагадування і вічний біль про трагічні події 18 липня 1943 року у селі встановили Меморіал пам’яті. Відтоді місцеві жителі щороку збираються перед обеліском, аби віддати шану закатованим землякам. Вони кажуть, “скільки б років не минуло, нам завжди буде боляче згадувати той день війни”…

Читайте також:

• На Хмельниччині залишилось більше 500 вулиць з радянськими назвами. Які та де саме

• Відгадайте місця і будівлі Хмельницького по ретро фото (ТЕСТ)

• Порцелянова фабрика та мінеральні купальні: історія села Білотин на Шепетівщині

• Із історії Проскурова: чому на залізничному вокзалі збирався місцевий бомонд

• Хмельницькі села, яких уже немає. Де вони були та що про них відомо

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.