Хутір, військове містечко та концтабір: історія мікрорайону Ракове

Юлія ВАСІЛЬЄВА

фото з відкритих джерел

Ракове стало частиною Хмельницького наприкінці XVIII століття.
Спершу тут був хутір, де проживало всього 5 сімей.
У мікрорайоні діяло військове містечко для ракетників.
Розповідаємо детальніше.

Мікрорайон Ракове розташований у східній частині Хмельницького, на березі річки Кудрянки. Достеменно не відомо, звідки пішла назва, однак, як вказано в документах Центральної бібліотечної системи, тут існував Раковий ставок. Тому краєзнавці припускають, що назва мікрорайону пов’язана з великою кількістю раків.

Про розвиток залізниці, військове містечко, концтабір під час Другої світової війни та становлення мікрорайону загалом — у нашому матеріалі.

Становлення мікрорайону

У 1796 році Проскурів отримав статус повітового міста. Після того урочище Ракове ввійшло до складу міських земель, хоч і розташовувалося на значній відстані від міського центру — приблизно 4 версти (близько 4,3 км, – прим.автора). Влада міста почала використовувати цю територію.

Відео дня

На початку XIX століття на річці Кудрянці спорудили греблю та водяний млин, а поруч утворився невеликий хутір. Перші документальні згадки про хутір датуються 1812 роком: тоді Проскурівський магістрат надав дозвіл поміщику Матвію Журовському на будівництво водяного млина за умови, що це не призведе до підтоплення міських луків і Ракового млина. На хуторі проживало п’ять сімей проскурівських міщан, серед яких була родина рибалки Лаврентія Сановського, відповідального за стан ставу і сезонний вилов риби. Інші сім’ї, як Думанські та Ружі, дбали про греблю та шлюз на Кудрянці.

Гребля виконувала важливу функцію — вона слугувала частиною поштової дороги на Летичів, яка проходила нинішніми вулицями Чорновола та Копистинським шосе.

На хуторі діяли невелика корчма і винокурня, які утримували дві інші родини. У корчмі зупинялися мандрівники, а поруч чекали на клієнтів книжковецькі візники — жителі сусіднього села Книжківці, які перевозили товари поштовою дорогою. Візники з Книжковець були популярними у проскурівських купців через те, що брали меншу плату за послуги, ніж міські колеги.

У 1870 році неподалік від Ракове пролягла залізнична лінія Жмеринка — Волочиськ — Проскурів. Біля 94-ї версти було збудовано казарму для шляхових обхідників. Хутір почав зростати, і з 1880-х років його стали називати передмістям Ракове — територією, що охоплювала сучасні вулиці Гайдара і Східну. На початку 1930-х років летичівські дороги змінили напрям: тепер вони йшли з Лезневе через Проскурівську (зараз – Вінницька шосе). Це призвело до того, що дорога через Ракове стала звичайним шосе. колись жвава дорога через Ракове стає звичайним шосе місцевого значення.

Раківське військове містечко

В середині 1930-х років східних околицях міста побудували військовий табір. Це були 5 чотириповерхових будинків для офіцерів та триповерхові казарми, будівлю штабу та їдальню. Південніше казарм спорудили бокси для техніки і стайні, організували полігон.

Це містечко було для військ табірного збору і тому колишня поштова Летичівська дорога, яка вела у Ракове, отримала назву вулиця Табірна. У 1966 році ця вулиця стала називатися Індустріальна. У 2000 році була перейменована на честь Вячеслава Чорновола.

У післявоєнні роки, протягом 1945-1968 роках, у цьому військовому містечку оселилася 31-ша танкова Вісленська Червонопрапорна дивізія Суворова і Кутузова. Командиром був генерал-майор Василь Горбань. При ньому почалося післявоєнне відновлення Раківського військового містечка. Із 5 ДОСів, що були побудовані до війни, придатними для життя були тільки два. Решта три будинки під час окупації німці та місцеві жителі розібрали й розтягнули на будматеріали — там залишилися лише конструкції. Вище ДОСів, вздовж дороги (нині вулиця Довженка) на Книжківці, в 1955-1957-х роках спорудили котеджі для сімей офіцерів. Із початку 1960-х років сюди стали прибувати перші підрозділи 19-ї Запорізької Червонопрапорної орденів Суворова і Кутузова дивізії. В 1967 році в центрі парку було побудовано Будинок культури для військовослужбовців та їхніх сімей. Раківське містечко активно почало забудовуватися багатоповерховими будинками. 1 вересня 1956 року відкрилася школа №9, в якій навчалось 486 учнів і працювало 27 вчителів.

Новини Хмельницького - фото з Хутір, військове містечко та концтабір: історія мікрорайону Ракове — Джерело: Історія Проскурова

Водночас у 1950-60-х роках став з’являтися масив від території заводу трансформаторних підстанцій до річки Кудрянки, який отримав назву Ближнє Ракове.

Загалом із 1964 по 1999 роки тут дислокувалася 19-та ракетна бригада. Вона керувала пусковими установками ядерних ракет, розташованих на території Хмельниччини. У 1990-х, згідно з домовленостями України та США, ядерні ракети було ліквідовано, а дивізію — реорганізовано. В знак компенсації, американці профінансували будівництво житлового масиву «Ракове – 2», що був закладений у 1994-му для військовослужбовців реорганізованої дивізії.

Вулиці мікрорайону Ракове

Раніше вулиця Героїв АТО була названа на честь Костянтина Ціолковського — російського винахідника у галузі аеро- і ракетодинаміки, основоположника космонавтики, теорії літакобудування. У 2017 році рішенням Хмельницької міської ради її перейменували на Героїв АТО — на честь хмельничан, які брали участь в антитерористичній операції на сході України.

Вулиця В’ячеслава Чорновола пролягає вздовж залізниці, від мікрорайону Новий план №2 до східної околиці мікрорайону Ракове. З початку XIX століття отримала назву Поштова дорога на Летичів. Коли наприкінці 1950-х на вулиці розпочалася розбудова великих індустріальних підприємств («АДВІС», ПАТ «Укрелектроапарат») у 1966-му вулицю перейменували на Індустріальну. Із 2000 року вона має назву на честь В’ячеслава Чорновола — громадського діяча, журналіста, учасника дисидентського руху.

Вулиця Майборського була названа на честь військовослужбовця, учасника Другої світової війни Володимира Майборського. Під час визволення Західної України був кулеметником 7-го стрілецького полку 24-ї стрілецької дивізії. Сам родом із села Зіньки (нині — Шепетівський район, – прим.автора). Саму вулицю заснували у 1976 році на честь ім’я Климента Ворошилова – радянського партійного, державного і військового діяча. На Майборського її перейменували у 1991-му.

Вулиця Гарнізонна була заснована у 1970-х й пролягала переважно серед тодішніх військових установ та частин міського гарнізону. У вересні 2024-го депутати Хмельницької міської ради проголосували за її перейменування на честь Володимира Дудченка — військовослужбовця, головного сержанта хмельницької частини сил спеціальних операцій ЗСУ, учасника російсько-української війни. Він знищив значну кількість військової техніки та особового складу противника. Загинув воїн 22 вересня 2022 року в селищі Ямпіль Краматорського району Донецької області. Указом Президента України ушанований званням Героя України посмертно.

Вулиця Довженка носить ім’я видатного українського кінорежисера, письменника, художника, заслуженого діяча мистецтв України, лауреата державних премій Олександра Довженка. Саму вулицю заснували у 1966 році у колишньому військовому містечку КЕЧ «Ракове».

Назва вулиці Пілотської пов’язана з аеродромом, який діяв під час Першої світової війни. Вона простягається вздовж колишнього Старого Аеропорту до перетину з вулицею Чорновола (мікрорайон Ближнє Ракове). У 1983 році її перейменували на вулицю 60-річчя СРСР та у 1991-му повернули першу назву.

Вулиця Ракетників була заснована у 1966 році. Спочатку була названа на честь Якіра – радянського воєначальника, учасника збройного встановлення влади більшовиків. У 2016 році внаслідок декомунізації перейменували на Ракетників — на честь воїнів 19-ї ракетної дивізії, яка дислокувалась у військовому містечку Ракове.

Цікаві факти про мікрорайон Ракове

Із 1991 року тут працює спортивно-технічний клуб. Зараз — центр із гуртками авто-, мотоспорту, картингу, ремесел, мистецтва й оригамі;
У мікрорайоні працює єдиний в Україні Музей еволюції мін, де представлені зброя, інструменти, одяг, вимірювальна апаратура та все, що пов’язано із саперною справою;
20 серпня 1941 року, після окупації німцями, на території військового містечка Ракове окупанти організували табір особливого режиму для військовополонених «Шталаг-355», в якому за роки війни фашисти знищили майже 65 тисяч людей.