Зараз мікрорайон, раніше село: як живуть Книжківці та яка їхня історія

Територія Хмельницького налічує понад 90 квадратних кілометрів площі. Частина земель сучасного міста, як от Старе місто, належала до нього здавна. Інші ж території Хмельницький набував під час неодноразових розширень за рахунок довколишніх земель. До однієї із таких приєднаних територій належить мікрорайон Книжківці. Ми продовжуємо серію матеріалів про мікрорайони міста.

Книжківці — це невелика, у порівнянні з усією площею міста, територія. Мікрорайон розташований у південно-східній частині Хмельницького — на південний захід від мікрорайону Ракове та на схід від дачного масиву «Дубове». Південна частина Книжківців межує з Хмельницьким районом. Поряд із Книжківцями протікає річка Кудрянка.

Ми побували у Книжківцях та подивилися, як цей мікрорайон виглядає. Дістатися у самі Книжківці можна маршрутками, проте сьогодні, 11 травня, туди прямують лише спеціальні рейси вранці та ввечері. Решту часу єдиний громадський транспорт, яким туди можна дістатися, — тролейбус. Найближча його зупинка до Книжківців — «Вулиця Довженка».

Вийшовши з тролейбуса, потрібно йти у бік кінцевої зупинки, а перед нею повернути праворуч. Таким чином можна вийти на вулицю Пилипа Орлика, яка за кілька хвилин приведе до Книжківців. За поворотом вулиці є невеликий пагорб. З нього можна побачити Книжківці, а також багатоквартирні будинки у мікрорайоні Болгари, що розташований південніше Ракового. Біля самого пагорбу — стихійне звалище з кількома купами сміття.

Після пагорба вулиця Орлика йде донизу та приводить на невеликий міст. Під ним колись був струмок, що можна зрозуміти за калюжею під мостом та частиною русла. На схилі поряд з вулицею також сміття, зокрема пляшки з-під алкоголю. В одному місці на краю проїжджої частини бордюр та асфальт частково зруйновані.

Село Книжківці було приєднане до Хмельницького 1981 року. Хоч і минуло майже 40 років з того часу, загальне враження від мікрорайону й досі видає його походження. Приналежність до міста тут малопомітна. У мікрорайоні переважає одноповерхова цегляна забудова, загалом вулиці та будинки охайні й доглянуті. Поряд із багатьма подвір’ями є клумби з квітами. Стан доріг у мікрорайоні задовільний — великих ям немає, а от тріщин та латок багато, є невеликі вибоїни. На одній із присадибних ділянок є сонячна електростанція.

Йти до центру мікрорайону від мосту недовго. Можна просто піти далі вулицею Карбишева, а можна пройтися вулицями Раєвського та Зеньківського.

У центрі Книжківців розташовані більшість магазинів, школа, бібліотека та амбулаторія. Є також пам’ятник мешканцям, які загинули у період Другої світової війни. Бібліотека та амбулаторія розташовані в одній будівлі, а поряд із нею є футбольне поле. З протилежного боку вулиці від поля є магазини. Неподалік від магазинів розташована будівля школи №23. Поряд із будинком бібліотеки розташований Свято-Параскевиський храм, який належить до Української православної церкви Московського патріархату. У центрі Книжківців також розташоване невелике кладовище.

Найдавніша згадка про село Книжківці пов’язана з родом польських магнатів Клечинських, які володіли селом у XVI—XVII століттях. Про це йдеться в інформаційній довідці історика та краєзнавця Сергія Єсюніна. Спершу село називалося Книшківцями. Сергій Єсюнін наводить дві версії походження назви:

• Книш — ім’я ймовірного першого мешканця села

• книш — хліб із діркою посередині, який пекли у селі

Пізніше одним із власників села став поляк-католик Адам Чорторийський. Побоюючись страти від повсталих гайдамаків на чолі з Максимом Залізняком, він переїхав до Польщі. Під час придушення повстання велика частина мешканців села загинула. Ті хто залишився, помер від спалаху чуми в 1769—1770 роках. Пізніше, орієнтовно у 1772—1773 роках, Адам Чорторийський повернувся та придбав нових кріпаків у Шумівцях, Ружичній та Копистині. Власники села відбудували панський маєток та селянські хати. 1782 року збудували дерев’яну церкву святої Параскеви.

1795 року в документах село вже вказують під новою назвою — Книжківці. Приблизно в той самий час село перейшло до нового власника — Мацея Журовського. 1829 року за його гроші побудували кам’яну Свято-Параскевиську церкву. Вона існує й досі, хоч і дещо оновлена та перебудована. Одна з наступних власниць села, Афелія Хвалибог, побудувала у селі цегельний завод. Наприкінці XIX століття багато книжковецьких родин заробляли візництвом — перевозили товари та пасажирів Летичівською поштовою дорогою.

Період нацистської окупації у селі тривав від 8 липня 1941 року до 25 березня 1944 року. За цей час на примусові роботи до Німеччини вивезли 70 осіб. Під час німецької окупації діяла підпільна організація Семенцова. Її викрили, керівника та кількох інших партизан після катувань розстріляли. Також стратили мешканку села Залесну з чотирма дітьми за допомогу партизанам. Під час бойових дій загинули 136 вихідців із села. 1981 року, як вже було згадано вище, село приєднали до Хмельницького.

Читайте також:

• Як дві підпільниці на саморобній друкарській машинці писали історію окупованого Проскурова

• ‌Від‌ ‌села‌ ‌із‌ ‌«сухим‌ ‌законом» ‌до‌ ‌сучасності‌ :‌ ‌історія‌ ‌мікрорайону‌ ‌Гречани‌

• Як змінювався мікрорайон Озерна: вигляд з космосу (ФОТО, ВІДЕО)

• Маєтки, епідемія холери та «шопінг-універмаг»: яким був мікрорайон Ружична десятки років тому

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.