Моя медаль - це моє життя: історія добровольця, який був за крок до загибелі

Моя медаль - це моє життя: історія добровольця, який був за крок до загибелі
  • Хмельничанин Олександр Гуменюк у 40 років пішов воювати на Схід.

  • Він витягував побратимів майже з того світу, а потім врятували і його. 

  • Познайомився там з волонтеркою та одружився.

  • Про те, як 5 днів не їли, 3 місяці не мились, контузію, дружбу та кохання читайте в матеріалі.

Хмельничанин Олександр Гуменюк - учасник російсько-української війни. Не дивлячись на те, що був кілька разів за крок до смерті, називає період в АТО найкращим часом. 

Все почалось з Революції Гідності. На початку 2014 року працював на будівництві в Києві. Коли Євромайдан починався, ще думав, чи виходити на нього. Після розстрілів більше сотні протестувальників 18-20 лютого 2014 року чоловік вже без вагань долучився до акцій. Тоді він зі своєю бригадою будівельників, а це 25 осіб, більше не повернулися на роботу. 

У березні формували перші батальйони. Майбутніх бійців завезли у Кривий Ріг на навчання. Олександр потрапив у 40-й добровольчий батальйон “Кривбас” 17-ї танкової бригади. Через стан здоров’я лікарі відмовляли чоловіка від служби в зоні АТО.

Відео дня

13 квітня 2014 року в. о. президента України Олександр Турчинов оголосив про початок Антитерористичної операції.

Від березня до вересня чоловіка розшукувала поліція - родичі не знали, де він перебуває. Олександр не розповідав ні про Майдан, ні про військову службу. 

Та тоді мати не знала, що її син служить там, де постійні обстріли. Дізналась про це у березні 2015 року з сюжету новин. 

“Один шолом на відділення”

На початку війни українська армія “трималася” на волонтерах. Тоді на відділення, 9 осіб, був один шолом та один бронежилет. Їх одягали по черзі, коли, зайнявши позиції, виходили на караул. Перші бронежилети, “Корсари”, з’явились в кінці 2015 року. Коли був перший бій, то сам не зрозумів, що сталося.

Певний період доводилось спати по 2 години. Ця звичка залишилась у чоловіка й сьогодні. 

Військовий був у найгарячіших точках. Його добробат брав участь у боях за місто Дебальцеве на Донеччині. За офіційними даними, з 18 січня по 18 лютого у тих боях загинули 179 українських військовослужбовців, 270 було поранено, 118 полонених, 36 зниклих безвісти. До того ж ворог знищив близько 30% техніки. Серед загиблих було двоє чоловіків, з якими Олександр разом працювали в Києві на будівництві.

Дебальцеве бойовики окупували 19 лютого 2015 року. За інформацією Генштабу ЗСУ, штурм міста відбувався за підтримки кадрових військових Росії. У боях брали участь до восьми російських батальйонних тактичних груп та артилерійських дивізіонів.

Крім того, військовий брав участь у боях за Донецький аеропорт, був там 24 дні, а також у Слов’янську, Майорську, Опитному та Попасній.

- Коли починались справжні бойові дії, то казали 10-12 людей загинули, які там 10-12, треба було множити все на 10. Нас у Дебальцевому роздубасили. Ми приїхали знову в Кривий Ріг, нас переформували на 17 ОМБ. Там були ті, хто залишився після боїв за Іловайськ та Дебальцеве. Наша рота в Дебальцевому втратила 30 осіб. З Дебальцевого ми виходили одразу по відділеннях по 12 осіб. 

Про побратимів

Олександр каже, не було між чоловіками суперечок, усе було спільне, на кожного можна покластися. Тому, називає їх “ріднішими за братів”. Військових об’єднувала одна мета - не пустити окупанта далі та зберегти кордони України. Тоді усі були ідейні, гроші не мотивували, бо не було ні зарплат, ні нормального забезпечення. Найбільше зблизились після боїв та перших втрат. 

Тоді лікарів з ними не було. Олександр розповідає, що і сам не раз виконував функції медика. Пригадує, як надавав першу медичну допомогу 38-річному побратиму з Кропивницького. 

У 41 рік Олександр отримав позивний “Дід”. Під час служби в зоні АТО в чоловіка народився в Хмельницькому онук. 

Не раз чоловік повідомляв родичів про смерть побратима. Ще важче, каже, було їх везти додому, бувши представником роти.

Побратими для Олександра стали і друзями, і кумами. Пригадує, як за 40 хвилин назбирав для бійця з Миколаєва, якого називає “Пупсіком”, 50 тисяч гривень. Він розповів про проблеми при народженні його доньки. Потрібно було терміново скинути його жінці чималу суму грошей. Тоді “Дід” сказав про це іншим військовим. Усі, хто мали, давали по дві тисячі гривень. Так вдалося врятувати дівчинці життя. Олександр для неї став і хрещеним батьком.

Знайшов на війні справжнє кохання

Олександр був розлучений, коли потрапив у зону АТО. У травні 2015 року їхали з Луганської області на Донеччину займати позицію. У Павлограді Дніпропетровської області зламалась військова машина. Так сталося, що там проживала його майбутня дружина Галина. Жінка була волонтеркою та допомогла військовим - так і познайомились. Олександру тоді було 42 роки, Галина на 2 роки старша.

Пара разом 6 років. Спільних дітей не планують, бо на двох мають п’ять. У Галини троє синів, а в Олександра син та донька. 

А ви розуміли, що таке війна, коли йшли?

Олександр, без перебільшень, ризикував життям, щоб поговорити з Галиною телефоном. Їй тоді ні про небезпеку, ні про обстріли не говорив, щоб не хвилювалася.

Їх тоді об'єднана тема війни. Сьогодні Галина працює лікаркою в онкодиспансері, Олександр на заправці. Та подружжя постійно про неї говорить вдома, цікавляться, яка ситуація на Сході та часом допомагають військовим.

Про контузію 

Коли 2015 року займали позицію у селищі Зайцеве на Донеччині, військовий отримав контузію. Тоді Олександра врятували його побратими.

Після контузії чоловік спочатку взагалі не говорив, потім заїкався. Тоді перекваліфікувався на кухаря і ще рік залишився у зоні АТО, бо лягати в госпіталь не захотів. У 2016 році отримав осколкове поранення і після того повернувся в Хмельницький, де чекала дружина. 

Після війни Олександр гірше себе почуває - головний біль, спить по 2 години на день та досі про себе нагадує осколок у спині (його не виймали, лікарі пояснюють, близько до нервового закінчення). Але за необхідністю пішов би знову. 

Олександр легко говорить про бої, умови, в яких вони жили, поранення, про те, що чув, як свистить куля над головою, контузію та обстріли. Відчуття, що він абсолютно розумів, де він, і що міг не повернутися. Зникає посмішка з обличчя після розповідей про загиблих побратимів. Але розуміє, наскільки про це важливо нагадувати тут. 

- Коли просять розповісти щось про війну дітям в школах, то я зразу кажу, що медалі одягати я не буду. По-перше, медалі це не мої, це тих пацанів, яких немає. Коштом їхнього життя я живий. Моя медаль те, що я живий і те, що в мене є жінка та діти.

Нормальних умов для життя не було. Олександр каже, у грудні спав в окопі в літній формі, замотаний в целофан. Було, що п'ятьма літрами води треба було двом помитися, або й взагалі не мились кілька місяців. Чоловік має понад 1,90 метра зросту, коли повернувся, важив 53 кілограми. Каже, вдома його не впізнавали. Пояснює, носили кожного дня на собі близько 50 кілограмів - бронежилет, 6 магазинів, 4 гранати, 2 пістолети, автомат, підствольник, ВОГи.

- Я весь час казав, я не проти, щоб мої сини йшли воювати, але краще б я пішов. Мене не лякає ні голод, ні холод, ні болото. От мене питали, а як можна в цьому бігати. А я кажу, як міна прилетить ззаду, то так біжиш, що не відчуваєш важко тобі чи не важко. Було таке, що 5 днів нічого не їли. Взагалі. Нас привезли в Ізюм, ми їхали на передову. І БМП поїхали, а нас залишили, сказали, що Урали за нами приїдуть, але про нас забули. Жили біля залізничного вокзалу в Ізюмі. Сухпаї нам тоді давали. В поїзді нам раз дали гречку сиру. І як хочете, так і зварите. На шостий день гроші прийшли атошні, нам якраз почали гроші платити. То мені й ще одному прийшло по дві тисячі гривень. То ми на чотири тисячі набрали всього на відділення. 

- Було таке, що по 3 місяці не мились. Нас вивезли на ротацію в Широкине. Залишили в чистому степу. Полігон сто на сто кілометрів, ні одного дерева. Поставили там намети, болото там. Ні води, нічого. Воду привозили зі ставка.

- У червні 2015 року знімають нас з передової, везуть в Миколаїв на навчання. 7 діб везли в поїзді. У вагоні 60 людей, не миті, не бриті. От зайшло 60 осіб і всі дружно зняли берці. А я лежу, думаю, що на мої ноги всі дивляться. А в мене зверху є носки, а знизу стерті, немає нічого. Привезли нас на той “Сі Бриз”, копаємо окопи, 1,5 кілометра окопів прокопали, це ми там були 7 днів. Літо, спека, вдень +30 градусів. А ще в глині, там не така земля, як в нас. Нам почали видавати 1,5 літри води на добу на чоловіка. Хоч мийся, хоч пери, хоч пий - пофіг. Це таке навчання було. Нам дали по 60 патронів, ми їх вистріляли, нам сказали - ви класні пацани, можете грузитися і їхати назад на передову”

Найдовший бій тривав 9 годин у Зайцевому. А у боях за Донецький аеропорт стріляли цілодобово. 

Тоді російські бойовики стріляли кожного дня. Переважно після 17 години. Доброволець вважає, нашу армію не потрібно було зупиняти. Пригадує, як зайшли у Зайцеве до лікарні, тоді наказали їм “стояти”. До сьогодні українська сторона займає ті ж позиції та не рухнулася вперед. Проте, ймовірно, тоді було б і більше втрат.

Коли йшов на війну, думав, що вона скінчиться швидко. Тепер таких сподівань у військового немає.

Як війна змінила життя ?

Кожні дві години військові по рації повідомляли, яка ситуація. трьохсотий - це поранений, Двохсотий - мертвий. Чотири п’ять нуль - це все добре. Якщо взяли в полон і змушують по рації щось сказати, то треба було змінити останню цифру, наприклад, чотири п’ять один - розшифровується, як щось трапилось.

Війна загартовувала. Українським бійцям доводилось збирати розкидані рештки побратимів, а часом і закопувати тіла вбитих окупантів. 

- Не треба це близько до серця брати. Треба розуміти, що це війна, що це і з тобою може бути. Було таке, що людина стоїть стріляє біля тебе. Раз - і людини немає. Просто вбили. Тут немає нічого такого страшного, - говорить військовий.

 До 2014 року доброволець ніколи не був на Сході. На питання, чому не зміг не піти на війну, пояснює, що любов до своєї держави не має кордонів. А “прапор має бути не на флагштоці, а тут - в серці та голові”.

 






 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.

Коментарі (8)
  • Олечка Кайсина

    Брехун

    Олечка Кайсина reply Олечка Кайсина

    Настя Сбродова подивіться військовий квиток...Я особисто його бачила

    Настя Сбродова reply Олечка Кайсина

    Олю, я вдячна Олександру і в його словах не сумніваюся

    Олечка Кайсина reply Олечка Кайсина

    Настя Сбродова подивіться у військовий квиток там сектор записаний...Я особисто дивилася і запитувала хлопців з його бату

    Олечка Кайсина reply Олечка Кайсина

    Настя Сбродова  яких 2 роки? Рік по мобілізації, 10 місяців на шрі лані

    Настя Сбродова reply Олечка Кайсина

    Олечка Кайсина добрий вечір, Олександр та волонтери повідомили мені, що він був 2 роки на війні. Ті подробиці, які розповів, вигадати важко.

    Олечка Кайсина reply Олечка Кайсина

    Valery Podlesny я просто знаю цю людину...ми живемо поруч

    reply Олечка Кайсина

    Олечка Кайсина цей сайт усім взагалі зборище тупих журналіздів які ніколи не перевіряють інформацію а ляпають язиком навіть не задумуючись це чи правда це чи ні
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Хмельницького за сьогодні
21:11 Напав з ножем на перехожого на залізничому вокзалі: у Шепетівці судитимуть бандита 21:03 Новий депутат облради з мільйонами «в заначці»: хто такий Ілля Логін 20:33 За побиття дитини судили маму з Хмельниччини 19:45 Хмельницький попрощався з двома воїнами: Олегом Попелем та Юрієм Броварним Від читача 15:03 Хмельницькі кардіологи провели майстер-клас у м.Нетішин 19:10 Обрізка дерев: чому скаржаться хмельничани і що кажуть екологи photo_camera 18:28 Гостювання сина в матері закінчилось трагедією на Хмельниччині: деталі справи 17:41 Працівниця банку на Хмельниччині привласнювала допомогу родичам загиблих воїнів 17:03 У Хмельницькому пенсіонеру стало погано біля річки: його врятували патрульні 16:29 Погіршення погоди та обстріли: на Хмельниччині прогнозують погодинні відключення світла 16:16 Торгова марка SvitloSteli: Нове слово у світі натяжних стель і освітлення (новини компаній) 16:01 «Непридатність до військової служби»: скільки беруть за це на Хмельниччині і чим все закінчується 15:23 Житель Хмельниччини з гепатитом С сяде за ґрати за ухилення від мобілізації 14:43 Опублікували список TikTok-каналів, які поширюють ворожу пропаганду 14:06 Платні соціальні послуги в комунальних закладах Хмельниччини: яка вартість 13:43 У Хмельницькій митниці новий керівник. Що про нього відомо 13:02 На Староміській військові силою затримали чоловіка. У ТЦК кажуть, що він ухилянт play_circle_filled 12:40 Загинули двоє військових з Хмельниччини: Олег Улянчук та Микола Кулябін 12:06 Дружина Гереги стала власницею квартири за 38,9 мільйона 11:55 Що таке шале? Про затишні будиночки на природі та хто їх будує (Новини компаній)
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Хмельницькому Ваші відгуки про послуги у Хмельницькому
keyboard_arrow_up