Не міг сидіти вдома. Розповідь військового Дмитра із Кам’янеччини

Олена Кошарська

Тут і далі фото зі сторінки військової частини А 2641

Дмитро був монтажником.
Та коли його син пішов в ЗСУ і відправився на навчання у Великобританію — вирішив також йти захищати країну.

Дмитро до повномасштабного вторгнення працював монтажником. 24 лютого був у шоковому стані та не міг повірити, що в центрі Європи у 21 століття можуть літати ракети та стріляти танки.

Того дня навіть пішов на роботу. А потім — у терцентр комплектування та соціальної підтримки. Його історію розповіли у військовій частині А 2641, що базується на Кам’янеччині.

— До останнього не вірив у те, що відбувається. Я навіть того дня зранку зібрався на роботу, ніби це був звичайний буденний робочий день, — зізнається захисник.

Відео дня

За кілька днів по тому, як справжній патріот та свідомий громадянин, він пішов у військкомат. Військовий досвід Дмитро мав невеликий, тому що проходив строкову службу у 1990-1993 роках у росії на Північному флоті.

— Я був підводником. Хоч і проходив строкову службу в СРСР, але я завжди знав, що моя Батьківщина — Україна. Воєнком мені тоді сказав, що поки таких спеціальностей українське військо не потребує. Але я періодично ходив та нагадував їм про себе, — додає Дмитро.

Півроку тому молодший син приголомшив його із дружиною. Він покинув навчання у вищому навчальному закладі, та після досягнення повноліття, пішов до лав Збройних Сил України. Сьогодні він у Великій Британії проходить підготовку.

— Як я після цього міг далі сидіти дома?! Який приклад буду йому подавати?! Тому також вирішив, що настав час, коли треба і мені захищати нашу землю пліч-о-пліч із сином. У нас в сім’ї, до речі, ще і зять з перших днів війни воює, він кадровий військовий, побував у найгарячіших точках, — каже боєць.

У його сім’ї закінчення війни без нашої перемоги ніхто не чекає. Всі впевнені, що ворог зазнає серйозної поразки та ганьби.