“Прокидайтеся, війна”. Історія 23-річної херсонки, яка відкрила салон краси у Хмельницькому

• 23-річна Влада переїхала у Хмельницький з Херсону.

• З рідного міста виїхала в перший день повномасштабної війни.

• Що змінилося в її житті після 24 лютого та як це, розпочинати все з початку в новому місці?

• Дізнавайтеся її історію в цьому матеріалі.

З початком повномасштабної війни в Хмельницький перебралося чимало людей з інших областей. Зокрема - зі східних чи південних. У місті, що далеко від лінії фронту, вони розпочали життя з нуля. Адже більшість залишилися без роботи чи майна. Все це спонукало їх шукати новий вид діяльності, відкривати чи перевозити в Хмельницький свій бізнес. Саме про тих, хто відновив чи розпочав свою справу далеко від дому, журналісти vsim.ua розповідають вам в окремих матеріалах. 

Так, раніше знайомили вас із сім’єю з Маріуполя. Вони відкрили пекарню на Соборній. А от переселенка з Миколаєва разом з чоловіком започаткували в Хмельницькому гриль на колесах

Цього разу розповідаємо про 23-річну херсонку, яка відкрила в Хмельницькому салон краси. Це Владислава Музичук, яка в перший день повномасштабної війни мусила тікати з рідного міста. Залишаючи там рідних, бізнес, житло й речі.

“Поки збирали речі, то чули вибухи”

На вулиці Степана Бандери, в комерційному приміщенні новобудови, розмістився сучасний салон краси. У закладі хмельничанам виконують різні процедури. Власницею салону є Владислава, яка залишила рідний Херсон через війну. І в результаті - стала облаштовувати своє життя  в Хмельницькому.

День, коли почалося вторгнення росіян, Влада запам’ятає надовго. Каже - вдосвіта її розбудив телефонний дзвінок. Не встигнувши й оком моргнути, дівчина вже збирала речі, аби виїжджати з Херсону. Все відбувалося швидко. Тож вона рушила в дорогу лише з одним рюкзаком власних речей.

- Мої батьки живуть за 30 кілометрів від Херсону. Ми з хлопцем проживали близько 5 років саме в Херсоні. У мене там була невеличка студія. Я працювала і не думала, що може статися війна. Я дуже давно працюю сама на себе. Мабуть, з 19 років. У мене був свій кабінет, потім це вже переросло трохи в більший кабінет. Я займалася манікюром. Саме перед повномасштабною війною я закінчила ремонт у своїй студії. Набрала дівчат на оренду. 

- 24 лютого ми з хлопцем прокинулися від дзвінка знайомих. Сказали: “Прокидайтеся, війна. Їдьте кудись в село, до батьків”. Першим ділом ми почали збирати речі. Одночасно написала мамі. Вона попросила, аби виїжджаючи, я взяла із собою 13-річну сестру. Поки ми збирали речі, то чули вибухи. Було страшно. Я не розуміла, чому саме ми. Було загальне не розуміння всієї ситуації, - розповідає Владислава.

Важка дорога та батьки в окупації

Так, Влада з хлопцем та сестрою виїхали з міста. Вони тримали курс на Львівську область. Адже там мешкають їхні родичі. Дівчина пригадує - дорога була дуже важкою. Було обмаль пального. Траси були загружені. Дороги де-не-де перекриті. Навігатор вводив херсонців в оману. Добратися до Львівщини вдалося через більше як добу. Влада зізнається - того дня в її голові було чимало запитань, на які вона не мала відповідей. Наприклад - що буде далі? Коли я повернуся?

- Ми прожили два місяці в моїх родичів на Львівщині. Тим часом мої батьки жили в окупації на Херсонщині. Через два місяці після такого життя, вони вирішили виїжджати. Бо тоді російські війська почали шукати наших військових. Вони стали мобілізувати українців. На той момент мій вітчим був військовослужбовцем. Якби вони побачили у нього військовий квиток - то його б забрали. Тож він та мама вирішили виїжджати на свій страх і ризик. Бабусю, собак вивозили. Ми знайшли їм будинок біля Старокостянтинова. І так вже всі разом туди переїхали, - говорить Влада. 

Влада із хлопцем згодом перебралися в Хмельницький. Адже тут хотіли шукати роботу. Протягом 4 місяців херсонка працювала в салоні на Зарічанській. Була майстром манікюру. Після цього дівчина вирішила шукати собі місце на оренду. Проте того, що хотіла - знайти не вдалося. Все це привело її до рішення відкрити власний салон у Хмельницькому. 

Влада стала шукати відповідне приміщення. Закуповувати обладнання. Замовляти меблі. Усе підбирала дуже ретельно, зі смаком. Скажімо, аби крісла та диван були в одних відтінках. Щоб сам салон був зручно обставлений. 

- Я не бачу себе ні в якій сфері, окрім б’юті. Ще після школи я пішла навчатися на перукаря і майстра манікюру. Адже це було моєю мрією. Згодом після року роботи в салоні, я зрозуміла, що волосся - це не моє. Тож так я перейшла у сферу манікюру. І не жалкую, що так сталося. Отож, манікюр давно вже зі мною, десь з 16 років. 

- У Хмельницькому я спершу працювала на відсоток в салоні, 4 місяці. Після цього я вирішила звільнитися і почала шукати місце на оренду, на манікюр. Якось тоді нічого не подобалося. Я дуже почала сумувати. Сумувала за домом. Потім ми з хлопцем поговорили й вирішили відкрити салон й почали шукати приміщення. Закупляла туди обладнання й меблі з нуля. Адже жодних інструментів чи матеріалів з салону в Херсоні я не встигла забрати, коли виїжджала в лютому. Тому все почала тут з початку, тож обійшлося це дорого. Все це придбала зі своїх раніше відкладених збережень, - каже дівчина.

А що зі студією в Херсоні?

Розповідаючи про свою діяльність, Влада згадує свою студію в Херсоні. Мовляв, вона розташована в центрі міста. Там панорамні вікна, крізь які клієнти любили милуватися краєвидами. Зараз, каже Влада, такі вікна - це небезпека. Адже вибухова хвиля може в мить їх знести. Схожі ситуації за час повномасштабної війни вже не раз траплялися. 

- Коли Херсон був в окупації, осколки прилетіли у вікно студії й воно розбилося. Іншим разом, вже після деокупації, були прильоти неподалік будівлі зі студією. Вибуховою хвилею в мене там вибило вікно. У самому салоні нічого не постраждало. 

- Там все було новеньке. Перед війною я саме замовила всі меблі, які хотіла. Їх вдалося забрати лише нещодавно. Дещо забрала додому чи батькам віддала. Адже все це могло бути знищеним внаслідок російських обстрілів, - додає Влада.

Салон Влади у Хмельницькому працює уже рік. За цей час її колектив виріс з 4 майстрів до 15. Серед них більшість хмельничан, також є харків’яни. А от з-поміж клієнтів є й чимало херсонців. Влада розповідає, що у них навіть є своя спільнота в месенджерах - “Херсонці в Хмельницькому”. 

“Чому ви сюди приїхали?!”

За рік життя й роботи в Хмельницькому Влада каже - “Місто дуже подобається”. Додає, що чимось воно схоже на Херсон. Проте, звісно, не вистачає тут моря. 

Помітила різницю Влада в менталітеті. Каже - за час, що живе у Хмельницькому, зіткнулася з дуже різними людьми. Одні - приємні, інші - навпаки. Коли дізнаються, що Влада не місцева, деякі демонструють хамську поведінку, - додає дівчина.

- Не можу сказати, що тут всі люди однакові. Але от поки я працювала тут в салоні, то не раз чула таке: “Там, у Херсоні, окупація, тихо, тривог немає. А ми тут з тривогами сидимо”. Зустрічала також дуже різних таксистів, які питали: “Чому ви сюди приїхали?!” Це було дуже неприємно. А коли я шукала квартиру для мами, то мені сказали: “Ну, переселенці - це таке діло”. Я просто поклала слухавку тоді. Якщо тут спокійно та добре – то чому іншим людям сюди не переїжджати?, - говорить Влада. 

Водночас переїхавши до Хмельницького, Влада все ж змогла знайти в не знайомому місці своїх людей. Про це свідчить кількість майстрів у її команді, яка з часом лише збільшується. А її салон надає все нові й нові послуги.

Читайте також: Історії матерів з Хмельниччини, які чекають полонених синів додому

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.