«Пухлина, більша за серце»: історія хмельничанки Надії Саврацької, яка поборола рак

• У 2022-му у Надії діагностували 4 стадію лімфоми Ходжкіна; 

• Через повномасштабне вторгнення змушена була лікуватися в Італії. 

• Через майже два роки після ремісії хвороба повернулася. 

• Розповідаємо історію жінки.

35-річна Надія Саврацька 12 років працює у «Хмельницькводоканалі» на посаді оператора аварійно-диспетчерської служби. У 2019-му, під час декретної відпустки, у неї погіршилося самопочуття: з’явився невідомий кашель. Тоді лікарі не надали тому вагомого значення, списавши все на втому від догляду за дітьми й до 2022-го жінка не знала, що з нею коїться. 

Коли симптоми стали посилюватися вона пройшла повторне обстеження, за результатами якого у неї діагностували 4 стадію лімфоми Ходжкіна: у жінки була пухлина між серцем і легенями. Надія потрапила на безкоштовну програму лікування у Київському національному інституті раку, однак через повномасштабне вторгнення все скасували.  Відтак хімієтерапію вона пройшла в Італії й доволі успішно: настала ремісія. Однак взимку 2024-го симптоми повернулися. Навесні лікарі підтвердили: у неї рецидив. Та все ж ця історія має HAPPY END. 

Вчасно не діагностували хворобу 

– Як ви дізналися про хворобу? Якими були перші симптоми? 

– У 2017 році я народила сина, а в 2019-му пройшла обстеження. В мене якийсь кашель був, дуже дивно мені здалося, я просто покашлювала, більше симптомів ніяких не було. Я пройшла флюорографію і лікар рентгенолог покликав мене до себе в кабінет і сказав: «Дивно у вас серце змістилося вправо». Тобто саме таке формулювання мені здалося дивним, наскільки я знаю серце не переміщається. Порекомендував пройти КТ. Коли я звернулася до свого сімейного лікаря тому, що той кашель таки продовжувався, якась втома така була, але маленька дитина на руках – всі списували це на те, що не висипаюся, з дитиною, в декреті, вдома і так далі. Сімейний лікар сказала, типу все нормально, якщо не маєш бажання викинути лишні кілька тисяч на КТ – живи собі, як жила, все в тебе нормально. На жаль, на той час я була не дуже обізнана щодо флюорографії, що це обстеження, що на ньому можна побачити. Я думала, що це лише сугубо просвічують легені. Як виявилося, вже в 2019-му в мене була пухлина розміром, приблизно як серце. Це вже була приблизно друга стадія. Але ми її пропустили. Тут я завагітніла другою дитиною. Здавала всі обстеження, абсолютно всі, які здають вагітні, я не відмовилася від жодного аналізу. І що саме цікаве, що аналізи всі мої були в нормі. 

– Коли вам діагностували рак? 

– Я народила другу дитину, відгодувала, пройшов ще майже рік і тут я почала почувати себе просто жахливо: я прокидалася і вже була настільки виснажена, настільки втомлена, мені здавалося, що я до вечора просто не доживу.  Вночі я була дуже гаряча. Мені прям гаряче було, некомфортно. І в мене вже був кашель, досить сильний, приблизно такий, як в заядлого курця: сухий, просто сухий кашель. І в мене почали чесатися ноги, спина, боки. Я, на жаль, не дуже розуміла, що це є симптоми хвороби тому, що втома – це нормально коли в тебе двоє маленьких дітей, одне за другим (два роки різниця). Пітливість вночі – так само її тяжко сто відсотків діагностувати і звернути на неї увагу, коли ти за ніч прокидаєшся по кілька разів. Ну і плюс у мене шкіра все життя була делікатна і якщо пропустила день і не намазалась кремом – то сухість шкіри для мене це було нормально. 

– Потім ковід був, той кашель списували на ковід – мій сімейний лікар затягнув настільки, що я прийшла і просто попросила направлення на флюорографію, бо мені не подобався мій кашель і це не є ковід, і не є постковід, тому що в листопаді я на нього захворіла – а це вже було кінець грудня 2021-го. Тобто два місяці кашель був регулярний і досить сильний. В січні я вже пішла на флюорографію і там лікар мені сказав: «У вас новоутворення, не можу сказати, що це за пухлина в середостінні між легенями і серцем. І вже досить таки, майже 12 сантиметрів». Тобто майже в два рази більше, ніж серце. 

– Як ви сприйняли цю новину? 

– Звісно перше – це шок. Я не розуміла, як це може бути, було враження, що це взагалі не зі мною відбувається: пухлина в мене, між серцем і легенями. Якщо чесно, коли я тільки вийшла з лікарні, перша моя думка: а що далі?

– Я пішла до торакального хірурга, щоб зробити біопсію. На щастя, хірург був дуже класний, він дуже мені сподобався: дуже чітко і спокійно все пояснив, розказав, дуже гарно налаштував. І коли я пройшла біопсію, прийшли результати і вже тоді я взнала, що в мене лімфома Ходжкіна, з чим торакальний хірург мене привітав. Я коли прочитала дуже багато інформації, то зрозуміла, що він мав на увазі: на щастя, лімфома Ходжкіна дуже легко піддається лікуванню. Навіть при 4 стадії, яка була в мене – до 70% при сучасній терапії дають на ремісію. Це космос, це дуже багато. Не Ходжкіна лімфома – 20-30% на ремісію. Потім я пройшла ПЕТ-КТ (обстеження, сучасний метод діагностики пухлин, – прим.автора).. 

– Як відреагували ваші рідні, друзі, колеги? Чи вистачало вам підтримки? 

– В мене досить таки класна сім’я. Коли я дізналася, що у мене вже 4 стадія, я на той час знаходилася у декреті, я не могла це прийняти, тому довго нікому не казала. Коли я тільки дізналася, в мене перша думка була взяти гроші та поїхати з дітьми на відпочинок, щоб діти запам’ятали молоду, щасливу маму. В мене сестра більш сильна, менш емоційна, вона мені каже: «Слухай, що ти говориш? Твоїм дітям 2 і 4 роки, вони тебе не запам’ятають, якби їм весело не було. Давай в лікарню і вперед лікуватися». Підтримка в мене була колосальна. Мені не давали можливість розкисати, плакати. Ну є рак – є, він лікується. Все, твоя задача пройти лікування. 

– Куди звернулися за лікуванням? 

– Вже з отриманими результатами я звернулася в Київський національний інститут раку для проходження лікування. Подала документи, це вже 2022 рік (поки я пройшла біопсію, ПЕТ-КТ) це вже була середина лютого. Там мені сказали, що зараз у них діє програма, по якій можна отримати найсучасніше, найкраще лікування моєї лімфоми безкоштовно. Ти купуєш лише перші два флакони, тобто першу терапію ти забезпечуєш сама собі, а далі є програма, яка покриває цю суму. А сума досить солідна була. 

– Про яку саме суму йде мова? 

– На два флакони перші, це на першу хімію, мені потрібно було 220 000 гривень. Для терапії потрібно було 24 флакони. Я порахувала, що майже 2,5 мільйона гривень покривалося. 

Всі плани знищила війна 

– Як розвивалися події далі? Чи вдалося вам розпочати лікування? 

– Я подала документи на цю програму й 23 лютого 2022-го мені приходить підтвердження, що я проходжу по цій програмі. Тобто в мене були альтернативні програми лікування, але це було найкращим: найновіший препарат для лікування лімфоми, який застосовується на пізніх стадіях і дає хороший результат. 24 лютого почалася війна. Ближче до 9-10 години мені прийшов на пошту лист, що «Вибачте, поки ми припиняємо цю програму в зв’язку з війною». 

– Перший удар був коли я дізналася, про те, що в мене пухлина – це був такий шоковий стан, а другий момент – це початок війни, не зрозуміло, що це таке. Моя рідна сестра в зоні бойових дій, ще на той час перебувала, потім вже в окупації. І, звісно, те, що моє лікування зависло: я не знала далі, що робити. 

– Скільки часу ви були в такому підвішеному стані? 

– Трошки більше як тиждень. В мене є подруга, яка переїхала в Італію, і вона коли дізналася дуже просила: «Не чекай, їдь до нас, я тобі тут допоможу з лікарнею оформитись і пройти лікування. Тому, що 4 стадія, 2 маленьких дітей на руках, що чекати». І так, завдяки їй, не знаючи мови, не маючи з собою запасу коштів, в нікуди, але я попала в Італію. 

– Як вам вдалося потрапити на лікування в Італії, можливо, це теж була якась програма?

– Тоді на початку війни приймали українців, як біженців всі країни. Мені пощастило: я була перша українка з онкологією, яка потребувала лікування і про мене швидко пішов розголос по лікарнях. Перше, де я була, де я ступила ногою, це був заввідділення онкології в місті Пескара. Мені ще й пощастило, адже в перші дні війни, туди де нас розселили в готель, підійшли дівчата з «Карітасу». Отак вони взнали про мене, про мою онкологію і вони допомогли попасти в лікарню. Завдяки цьому моє лікування розпочалося досить швидко. В мене на руках були готові ПЕТ-КТ, КТ, всі результати аналізів. Те, в чому вони сумнівалися – ми переробили тут. Але якось на диво все складалося швидко. І вже 22 березня в мене була перша хімія. На пальцях, без мови, я проходила хімію. Дуже дякую дівчатам з «Карітасу», вони мені допомагали. І вже 16 вересня 2022-го я пройшла останню хімію і зараз ремісія. 

– Давно відомий факт, що лікування при онкології – дороговартісне. Вам якось фінансово допомагали рідні, друзі, колеги? 

– Спочатку пішов збір на ті 220 000 тисяч гривень на флакони для терапії, але, на жаль, збір тривав пів дня. Адже з початком війни люди взагалі не знали, що їх чекає, що це таке. Але дійсно, мені дуже допомогли мої колеги, моя робота, «Водоканал»: насправді підтримка відчувалася колосальна, просто колосальна. Також близькі, друзі, родичі дуже допомагали. 

– Скільки остаточно вам коштувало лікування в Італії? 

– По коштах тут лікують по страховці, так як біженці. Купуються добавки й  знеболювальні і все. Вся супроводжуюча медицина надається в лікарні безкоштовно. Те, що там особисті, наприклад, пішли побічні реакції, от тоді ти собі ліки купуєш. А так, обстеження, аналізи, кров, кардіограма, ПЕТ-КТ – абсолютно все тут безкоштовно. Сама хімія була безкоштовна, всі препарати надаються державою.

– Як у вас відбувалося лікування? Як ви перенесли хімію? 

– Переносила досить важко: рвота, тошнота – це було присутнє завжди. Навіть в лікарні, поки мене капали, я по кілька разів блювала. Почалися проблеми з шлунково-кишковим трактом. Дуже сильний біль в суглобах та кістках. І це те, від чого я страждала, мабуть, найбільше. Після кожної хімії, через декілька днів, кололи препарат, щоб підняти лейкоцити. Досить складний момент був, десь після 3-4 хімії, мені було настільки погано, що я 10 днів провела в ліжку. Я думала, що той період просто не переживу. 

– Досить був складний момент, коли вилітало волосся. В мене досить густе волосся й мене вистачило на половину хімії. І от 6 хімій пройшло і я вирішила зголити все волосся тому, що залишалося дуже мало. І це був досить болючий момент, бо чужа країна, ти не можеш ні до кого звернутися, і я то робила сама вдома. Плакала, не бачила світу, не бачила, що я голю. 

– Якби не війна, я б проходила лікування в Київському Національному університеті раку, і це було б значно простіше, бо можна було б комунікувати більше з лікарями, розуміти, як зменшити побічні реакції та таке інше.

– Що давало вам сили боротися? 

– В дітях шукала силу, шукала сенс і заради них кожного разу мусила вставати. Я бачила, як їм не вистачає мене. Вони приходили до мене, дивляться, що мені погано, вони налякані. Якщо чесно, якби дітей не було поруч – лікування не йшло так. Діти маленькі: 2 і 4 роки й менший просто тягнув мене за руку й кричав: «Мамо, встань». Мені було настільки погано, я не могла то фізично зробити. Але я розуміла, що їм я потрібна. Я збиралася з останніх сил, я вставала, ми щось там гралися, малювали. 

– Мама була біля мене. Те, що їй прийшлося пережити – то ворогу не побажаєш. Тому, що на той час в мами одна донька старша, моя сестра, була в окупації в Олешках, а я була хімії. І вона між нами розривалася. Також на ній було двоє маленьких дітей і навіть в лікарню мене супроводжувати вона не могла. Для моєї сім’ї мабуть це був ще важчий період, ніж для мене. 

Рецидив та чудо одужання 

– Яка ситуація із здоров’ям у вас зараз? 

– Коли я закінчила хімію, перший рік я кожні три місяці здавала аналізи, ходила до лікаря, щоб контролювати. Адже перші два роки найбільше випадків коли хвороба повертається. Наступні 5 років кожного року потрібно контрольне обстеження проходити. 

– Десь з лютого в мене почала знову щодня підніматися температура і з’явився легкий кашель. І от я приїхала в Італію, пройшла ПЕТ-КТ, аналізи і я до останнього надіялася, що ні. І тут я приходжу до лікаря і вона каже: «Мені шкода це казати, але 100% в тебе рак, твій рак до тебе повернувся». В мене знову шок, я в сльозах, не думала, що він може повернутися. Я поїхала в Україну забрала дітей і повернулася через 2 тижні в Італію. Пройшла обстеження, щоб виявити чи це повернулася лімфома, чи це інший вид раку. І через 5-7 днів в мене вже було це КТ. На наступний день я пішла до торакального хірурга і він сидить 10 хвилин, нічого мені не говорить, просто дивиться в монітор. Потім він повертає до мене монітор і каже: «Вот, дивись, це твоє ПЕТ-КТ, яке ти робила 27 днів тому (2 травня було ПЕТ-КТ, а 29 травня – КТ) і вот бачиш, є залишкові пухлини, це не помилка, це обидва твої знімки, легені бачиш?», «Бачу», «Бачиш дві білі плями, два шаріка? Це було на ПЕТ-КТ, а от КТ. Бачиш дві пухлини? «Ні», «І я не бачу. 27 днів різниця між знімками, без ніякої терапії, без ніяких ліків, де ділися пухлини?» 

– Він пише заключення, що немає матеріалу, немає звідки взяти біопсію. Він не може ні підтвердити, ні спростувати діагноз. Ми йдемо й я обстежую легені, проходжу кардіограму – для того, щоб виключити все. Все в мене добре, по всім результатам. І от ми чекали ще одне ПЕТ-КТ, його не можна робити частіше, ніж через три місяці. Врешті знову здала ПЕТ-КТ, аналізи і лікар написала мені на пошту, що от я бачила твої результати, все добре, лімфоми немає. Тобто, що це було: чи це помилка, чи та пухлина десь зникла, чи це лікарська недбалість – не знаю. Відповідь я так і не отримала. 

– А як щодо симптомів? Вони теж зникли? 

– Саме смішне, що коли я повернулася в Україну, в мене було менше двох тижнів, щоб все зібрати, все організувати, тут (в Італії, – прим.автора) знайти житло. Я була на такому стресі, коли ми повернулися в Україну,  були мільйони справ, мільйони думок і я не відчувала себе взагалі ніяк. І коли я приїхала в Італію і пройшла зустріч з торакальним хірургом, тобто три тижні, я почала міряти температуру – тут в мене її не стало. В мене зник кашель і в мене не стало задишки. Для мене самої це було дивно і лікарі ніяк не можуть це пояснити. 

– Які плани на майбутнє? 

– Я планую повернутися в Україну. Питання лише в часі. Тому, що я хочу зараз все ж таки ще почути думку іншого лікаря і тоді вже буду планувати далі. Але однозначно я повернуся в Україну. 

– Щоб ви хотіли сказати людям, які зіштовхнулися із цією складною хворобою? Можете дати поради від себе, як від людини, яка поборола рак?

– В першу чергу – не треба боятися самої хвороби, самого раку. Знаю дуже багато випадків, коли люди замовчують свою хворобу. Насправді це не ваша провина. Життя з онкологією – воно триває. І хворому навпаки потрібна підтримка, якісь цікаві речі. Не треба зосереджуватися лише на хворобі. 

– Також найбільш дивувало та шокувало, що в нашому часі, маючи доступ до всіх ресурсів, люди досі вірять, що якщо в тебе онкологія – треба попити соду, гриби чи не їсти цукор, чи не ходити коли сонце світить, чи поїхати до бабки або монахів. Я чула такі рекомендації, що вони мене просто шокували. Звісно, від хімії організм страждає, страшенно, її перенести – дуже важко. Але це можливість боротися за те, що потім стане краще. Дуже важливо й знайти хорошого лікаря. 

Читайте також: 

«Її діти дуже люблять». Збирають кошти на лікування вчительки з Хмельницького

Інсульт, кома, посмертне донорство: історія лікарки з Хмельницького, чиї органи пересадили після смерті

Де швидко та зручно пройти медогляд дитини?

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.