“Стала військовою, щоб підтримати чоловіка”. Історія подружжя Власюків

Фото зі сторінки військового підрозділу. Колаж vsim.ua

• Він — заступник командира танкової бригади. 

• Вона — одягла піксель, аби бути ближче до нього. 

• Андрій та Наталія виховують трьох донечок та наближають Перемогу. 

Лютий. Почалась війна. Страх та невідомість. Такі думки заполонили тоді, здається, голови кожного. Та рідним військових було найгірше. Родина Власюків пережила переїзд, збори чоловіка на війну та новий вид діяльності. Історію подружжя розповіли у матеріалі газети "Вперед", який розміщений на сторінці 3-ої Залізної танкової бригади. 

Знайомство, діти, дім

Андрій та Наталія познайомилися 10 вересня 2005 року на весіллі у знайомих, а рівно через рік, 9 вересня (у день народження Наталії) - одружилися. Андрій був випускником Національної академії Сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного і дістав направлення на службу до Хмельницького. Молода родина часто змінювала зйомні квартири, зрештою вирішили шукати можливості повернутись на Львівщину.

У 2009 році з'явився на світ старша донечка Анна. А згодом ще двоє дівчаток, які приносили безмежну радість батькові. Сімейне щастя не заважало, а, навпаки, стимулювало його до успіхів на службі. 

Тож Андрій вирішив продовжити навчання та вступив до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. Вони всі переїхали до Києва та оселились у гуртожитку на території навчального закладу. Далі були різні місця служби: повернення до Львова, Яготин, Гончарівське, і, зрештою, Ярмолинці.

24 лютого

— Ту ніч забути неможливо. Думаю, ніколи не забуду. Під ранок — телефонний дзвінок Андрію. Він сказав, що почалась війна, швидко зібрався і пішов у частину. Я з дітьми залишилась вдома. Насправді, було страшно, бо то була невідомість, — так розповідає про перші години війни дружина заступника командира танкової бригади Андрія Власюка Наталія.

У подружжя — троє дітей. Тож найперше подумали про них. До вечора спільно із чоловіком вирішили, що потрібно дітей відвезти до Львова, де проживають батьки Наталії. Поїхали туди практично із незнайомими людьми. 

А через три тижні Наталя повернулася одна, бо потрібно було на роботу. Тоді вона ще працювала у сфері торгівлі. Потроху поверталася до більш-менш звичного ритму, хоч хвилювання, звісно, не покидало: з одного боку — за чоловіка та його побратимів, з іншого — за дітей. Аби бути ще ближчими вирішила, що й сама стане військовою.

— Такі думки у мене були ще із 2017 року, але не склалося, — розповідає Наталія. — У травні 2022-го я була рішучою.

Так і Наталія одягнула військову форму, щоб підтримати чоловіка, хоч служить в іншому військовому формуванні.

Усі думки — з коханим

— Чи важко бути військовою? Для мене — ні. Стільки років бути дружиною військового — то це, швидше, органічно, — ділиться пані Наталія. — І хоч до 3-ї танкової місце моєї служби відношення не має, я завжди хвилююся за хлопців, бо знаю, що буває важко. Адже тут служить мій чоловік, з ним — мої думки і серце.

Стати військовим — дитяча мрія Андрія. Дружина зізнається, що він мріяв стати пілотом, навіть моделював макети літаків, але й танки теж моделював. 

— Сьогодні у безмірі обов'язків мені важко навіть уявити його дні. Тому бути поруч, відчувати настрій, створити атмосферу родинного затишку та любові, чекати, коли чоловік у далеких відрядженнях, додавати сили і на відстані — ось такі мої головні завдання як дружини. Ми з донечками пишаємося нашим чоловіком та батьком, бо він справді чудовий! — каже Наталія. 

Читайте також:

• Нацгвардієць Микола пішов воювати замість брата, якого поранило під Бахмутом

• Вісім років воює проти росіян. Історія танкіста з Хмельниччини

• Військовий із Хмельницького здобув “золото” у перший день на Іграх Нескорених

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.