«Це війна. Це кров. Ми готові на все». Історія Павла Возного з Летичівської громади

Фото Подільського лісового офісу

• Павло працював лісівником понад 20 років. 

• Але рік тому його мобілізували до гірсько-штурмової бригади. 

• Нині він захищає Україну на Запорізькому напрямку. 

Від початку війни десятки лісівників замінили запах дерева на запах пороху. Вони взяли до рук зброю, аби захистити свою країну від російського чобота. Одним із таких є Павло Возний. Він — лісівник із Летичівської громади. Історія чоловіка розповіли в Подільському лісовому офісі. 

Павло Петрович працює у філії «Летичівське лісове господарство» на Хмельниччині. У галузі чоловік – понад 20 років. Розпочинав робочим, далі був майстром цеху,  завідувачем господарства. Остання посада – водій лісовозної машини. Він доставляв деревину з місця заготівлі до складу.

— Ліс для мене - це щось своє. Я люблю запах дерева. У ньому я відчуваю свої гени. Мій дідусь був майстром на всі руки, виготовляв різні дерев’яні вироби. А ще у лісі працював мій двоюрідний брат, — каже Павло. 

У січні 2023 року він став до війська. Павло Возний був мобілізований.

— За першим дзвінком я прийшов у військкомат. Мене запитали: «Йдеш?». Я відповів, що звісно піду. Не хочу, щоб мої діти бачили те, що зараз бачу я, — додає захисник. 

Нині Павло захищає Україну у складі 33-ої окремої гірсько-штурмової бригади на Запорізькому напрямку. Його основне завдання – прогнати ворога з українських територій та дійти до нашого кордону.

— Нам не потрібне чуже, нам важливо лише відвоювати наше. Це війна. Це кров. Але коли ми знаємо, що вдома все гаразд, ми готові на все, — додає він. 

Побратими для воїна-лісівника стали вже більше, ніж сім’єю. «Тут одна ложка і чашка для всіх. Тут немає «моє» чи «твоє». Є лише «наше». Ми єдині і в цьому наша сила».

Про ситуацію на фронті військовий каже: «Вороги впираються. Але ми потихеньку, крок за кроком йдемо вперед. Важко. Але рухаємося».

Вдома на воїна чекає донечка та два сини (рідний і зять). Після перемоги, в першу чергу, Павло мріє обійняти своїх рідних. А далі – об’їздити усі могили своїх полеглих побратимів.

— Я хочу вклонитися кожному побратиму. Бо те, що вони зробили для країни, - дуже важко. Це війна. Це кров. Але коли вдома все гаразд, ми готові на все, — говорить Павло Возний.

Читайте також:

• Барбер із Хмельницького щомісяця їздить на Схід, аби подарувати військовим зачіски

• Саперу з Кам’янця уламком перебило праву руку. Як підтримати воїна

• Селищний голова на Хмельниччині отримав повістку та пішов служити

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.