“Він марив небом, і от він на небі”: історія загиблого штурмана Романа Чехуна зі Старокостянтинова

“Він марив небом, і от він на небі”: історія загиблого штурмана Романа Чехуна зі Старокостянтинова
Тут і далі фото Романа Чехуна з сайту Старкон.City
  • Двоє льотчиків зі Старокостянтинова загинули під час військової місії у березні цього року. 

  • Їх обох нагородили орденами “За мужність”, посмертно. Рідні загиблих Героїв розповіли їхні історії. 

  • Сьогодні розкажемо вам про штурмана Романа Чехуна, батька двох доньок, який мріяв літати і віддав життя за свою країну. 

Кажуть, війна не обирає… На жаль, вона забрала життя досвідчених пілотів, справжніх професіоналів, мужніх захисників. У березні 2022 року Валерій Ошкало та Роман Чехун відправилися на бойове завдання. На літаку СУ-24М вони мали нанести авіаційний удар по колоні живої сили та техніки росіян, що перебували в Біляївці, на Херсонщині. 

Під час місії українські пілоти загинули. Місцеві згодом розкажуть, що вони летіли низько та не встигли катапультуватися, а сам літак розбився в повітрі. Обоє були з Хмельницької області, мешкали в Старокостянтинові. Рідні Валерія та Романа розповіли про чоловіків-Героїв місцевому виданню Старкон.City

Служба на Заході та зустріч з дружиною

Роман Чехун пройшов свій професійний шлях від старшого штурмана до штурмана програміста служб, після мобілізації проходив службу на посаді старшого штурмана авіаційної ескадрильї.

Він народився в сім'ї військовослужбовців. Закінчив Харківський інститут льотчиків Військово-повітряних Сил. І в 1997 році розпочав службу у місті Дубно на Рівненщині. Далі служив у Коломиї, Івано-Франківської області. А з 2004 року Роман став до складу 7-ої Бригади тактичної авіації імені Петра Франка.

У Дубно льотчик зустрів свою майбутню дружину — Оксану. Вона також військова. Вперше їм довелось зустрітися на одному із заходів у військовій частині у Дубно, де разом служили. 

— Пізніше ми з Романом познайомились уже особисто на дні народженні спільних друзів. Потім в Дубно розформували частину і Роман перевівся у Коломию, а через 2 роки перевелася за ним і я. У 2004 році чоловік розпочав службу у Старокостянтинові, а я перевелася сюди у 2008. Чоловік постійно служив на заході України, йому тут дуже подобалось: наші звичаї, традиції, — розповіла дружина Оксана. 

Роман марив небом

Дружина розповіла, що Роман Чехун ще зі школи мріяв бути льотчиком, навіть вступав на льотний факультет, але так склалося, що залишився штурманом. Каже, він завжди марив небом, і от — він на небі.

— Він виріс в Криму, але з 2014 року відкрито говорив, що росія — це ворог. Вже тоді, з початку війни 2014 року, Роман брав активну участь в АТО, згодом ООС. Виконував бойові вильоти, — додає Оксана Чехун. 

Вони ніколи з чоловіком хоч і військові, але не говорили про повномасштабну війну. Однак, чомусь постійно про те, що буде війна, говорила мама Оксани: "Вона щось відчувала, а я постійно з нею сварилася, мовляв, навіщо про ту війну говорити?".

— 24 лютого я була на чергуванні. Мали бути штатні польоти. Я чую як літаки злітають в небо один за одним, всередині відразу з’явилося таке хвилювання! Романа тоді не було в місті, і я йому написала: напевне, щось буде. А о 5-й годині бомбили аеродром. Роман тоді покинув усі справи і приїхав додому, — згадує дружина. 

Полетів вивчати байрактари

Роман Чехун звільнився з лав Збройних Сил України 18 жовтня 2021 року. Чоловік на той час мав уже 27 років вислуги. А вже через тиждень, 27 жовтня, в ролі цивільного він полетів у Туреччину — вивчати байрактари. Це було навчання-стажування.

— Ми не раз говорили по телефону, Рома весь час дуже шкодував, що покинув авіацію. Він не раз казав: це не моє, моє — це небо. В кінці січня 2022 року чоловік залишив Туреччину, приїхав сюди і приклав всі зусилля, щоб потрапити до своїх. Я завжди переживала за нього, за його здоров'я, казала, досить, за ворітьми аеродрому теж є життя, достатньо вже літати. Я так його просила, але ні! — пригадує Оксана. 

Білі троянди — до розлуки

Роман Чехун пішов до військкомату на другий день повномасштабного вторгнення. Дружина каже, радів тоді, як мала дитина, що повернувся у свій колектив, до своїх хлопців. Відразу літати не можна було, бо не відновився для польотів, після 3-місячної перерви.

— Пам'ятаю, 8 березня я прокинулася вранці, він ходить, посміхається і дарує мені білі троянди. А це ж війна, ми обоє поспішаємо на роботу. І в голові на секунду така думка промайнула, чому білі, завжди були червоні, а білі ж до розлуки! Роман завіз мене на службу, а вже по обіді телефонує, що вже у Кіровограді, — ділиться спогадами дружина. 

Далі передаємо частини діалогу Оксани Чехун:

— Що ти там робиш, ти ж ще не відновився для польотів?

— Я вже відновився, поїхав забирати літак після ремонту.

“Ти не переживай, Рому збили”

12 березня, вранці о 7.32, Роман написав дружині повідомлення: “Все норм ввечері відпишусь”. Вона ж каже, цілий день не знаходила собі місця, постійно телефонувала, а чоловік не брав слухавку. 

— О 18-й годині телефонує мій безпосередній начальник і каже: питав командир батальйону і командир частини чи ви вдома, чи на службі. Я відразу набрала товариша по службі, запитую: де Рома, що з ним.

— Ти не переживай, Рому збили, вони катапультувалися.

— Я почала телефонувати командиру, заступнику, він сказав, що їх збили і намагаються вивезти за допомогою бійців територіальної оборони. Я ж тоді не розуміла, що вивезти їх хочуть уже неживих.

Жінка каже 13 березня побігла у церкву до місцевого отця Степана. Купила свічки почала ставити Матері Божій за здоров'я Романа. 

— Я їх ставлю, а вони гаснуть, я знову ставлю — гаснуть. Свічки не хотіли горіти! — говорить дружина. 

Останній політ

12 березня у складі 7-ої бригади тактичної авіації імені Петра Франка пілот Валерій Ошкало підполковник, начальник повітряно-вогневої і тактичної підготовки служби та майор Чехун Роман, штурман навігаційного забезпечення бригади, на літаку Су-24М, відправилися на виконання бойового завдання з нанесення авіаційного удару по колоні живої сили та техніки противника. Вони мали здійснити свою місію у Херсонській області, Бериславського району, селі Біляївка. То був їх останній політ. 

Згодом, в травні родина Ошкало знайшла людей, які поховали хлопців, і все підтвердилося. Староста того села, розповів, що люди бачили, як в літак влучила ракета, він ще в повітрі розсипався. Літак летів зовсім низько, екіпаж катапультуватися не встиг. Першими до екіпажу дісталися рашисти, але місцеві таки забрали тіла українських пілотів і поховали на сільському цвинтарі.

Наступного дня після загибелі Указом президента України №131/2022 від 13 березня 2022 року підполковник Ошкало Валерій Миколайович (посмертно) нагороджений орденом "За мужність" ІІ ступеня.

А через 2 тижні нагородили й штурмана. Указом президента України №175/2022 від 26 березня 2022 року майор Чехун Роман Георгійович (посмертно) нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Роман приснився донькам

13 березня ввечері до оселі Оксани Чехун прийшло командування частини. Повідомили, що Роман загинув і тимчасово похований у Херсонській області.

— Я була готова почути Луганську, Донецьку область, але не Херсон. Ми ж тоді ще навіть не усвідомлювали наскільки ці нелюди до нас залізли, — згадує жінка. 

Менша донька Злата чула ту розмову дорослих. Їй довелось надавали медичну допомогу. Старша Дарина, за словами матері, плакала і повторювала: "Навіщо він поліз у той літак?"

Після загибелі Роман приснився обом дівчатам. Спершу - старшій доньці. У сні він був у формі і з ним ще багато військових на суді Божому. 

— Хтось виходить плаче, хтось в розпачі, а тато, каже, вийшов дуже гарний, посміхнувся і пішов в синь. А через тиждень-два приснився й для Злати. Запитав як мама, як бабця. І попросив доньку передати: якби знав, що так трапиться, то послухав би мене. І хоча мені сказали, що Рома загинув, що його нема, я до травня жила надією, ілюзією про полон, поранення…— зізнається Оксана Чехун. 

“Востаннє його чекаю”

Я завжди його чекала, то він у відрядженні, то на польотах, то на роботі, то він перевівся, а я не можу. Я постійно чекала, коли ми будемо разом. А зараз моє останнє чекання, коли його привезуть, щоб похоронити, — додає Оксана. 

Вона розповідає, що найбільшим надбання Романа були його доньки. Старша народилася, коли вони були ще зовсім молоді, менша вже у більш зрілому віці. Батько їх обожнював. Пишався, що старша теж буде офіцером. Він дуже хотів побачити її випуск, вручення погонів.

— Роман весь час переписувався з Дашею. Мені повернули його телефон, Рома не брав його у політ, і я побачила їхню останню переписку. Його останнє повідомлення доньці було таким: “служи, доцю, бий цих п…в за всіх наших хлопців”, — говорить жінка. 

Оксана Миколаївна дякує тим людям, які поховали пілотів. Від травня вона зідзвонюється з сільським головою, директором школи села Біляївка, де поховані Роман Чехун та Валерій Ошкало. Вони підтримують жінку. Зателефонували й після того, як Біляївку звільнили.

– Я зраділа одразу, а потім думаю: чому радію, він же не живий! Він же не приїде, його привезуть хоронити! Маєш — не цінуєш, то правда, лише тепер розумію, Роман був для мене усім. Завжди усміхнений, добрий, чуйний. Разом ми були 22 роки. Я була за справжньою чоловічою спиною. Кожна сім'я — це всесвіт. В кожної із нас цей всесвіт розбився однієї секунди.

Тепер жінка ходить на всі похорони військових, каже, бо так зробив би її чоловік. 

— Нас усі вчать: треба жити, бо у вас діти. Треба — живемо. Я сильна, я справлюсь, але у мене такий жаль... За тим, що він не дочекався Дашу під вінець повести, що він на випускний до Злати не прийде, що він внуків на руках не потримає. Мене так болить, що він так рано пішов з життя! На жаль, війна не обирає, — завершує розповідь дружина. 

Валерій Ошкало та Роман Чехун були цілим світом для своїх родин. Справжня чоловіча опора та надія для дружин, чарівники та всезнайки для дітей, а тепер їх смерть стала невимовним болем — для всіх, хто їх знав. Пілоти не вмирають, вони йдуть у вічний політ і назавжди залишаються у небі. Вірять у це рідні. Вірять і знають, що мають найкращих Янголів-охоронців.

Історію пілота Валерія Ошкало читайте в матеріалі Любив небо і Україну: історія загиблого пілота Валерія Ошкало зі Старокостянтинова

Читайте також: “Хочу помити вікна, бо скоро весна. Лютий закінчиться”: Історія переселенки з Херсону


 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (50)
  • Валентина Шваєнко

    Вічна і  світла пам'ять Герою України
  • Наталья Панасюк

    Вічна пам'ять Герою царство небесне співчуття рідним та близьким
  • Людмила Тетяніна

    Вічна пам'ять
  • Тетяна Лісова

    Вічна світла пам'ять Героям.

21:43 Як на Хмельниччині відключатимуть світіло 8 лютого: графік 20:37 Закликав до фізичного знищення українців: судитимуть колаборанта з Хмельниччини 19:36 Де вигідніше? Порівняли ціни на яйця у Хмельницькому photo_camera 18:37 Хмельничани передали захисникам 6 військових вантажівок Від читача 17:08 Серця і війна - як сьогодні працює КНП "ХОССЦ" розповідає директор закладу Андрій КЛАНЦА 17:19 Ухилення від мобілізації: жителя Хмельниччини посадять на 3 роки 16:52 Світло буде цілий день: в Укренерго пояснили як проведуть режимні заміри 16:34 На Донеччині загинули двоє військових з Хмельниччини photo_camera 16:08 Хотів отримати “посаду” в адміністрації: у Хмельницькому судитимуть колаборанта 15:35 Шістнадцятирічна нетішинка стала чемпіонкою України з боксу. Історія спортсменки 15:03 Ексклюзивні кадри з окупованого Криму покажуть в Хмельницькому: деталі play_circle_filled photo_camera 14:19 Добровольцям бригад «Гвардії наступу» нададуть пільги та переваги: які саме 13:29 У хмельничанина знайшли наркотиків на 100 тисяч гривень 12:54 Рада продовжила воєнний стан в Україні ще на 90 днів 12:09 У пожежі в Хмельницькому районі загинула 100-річна жінка 11:50 Знімала «порчу» дистанційно: хмельничанка відправила шахрайці всі золоті прикраси 11:08 Із 15 лютого забороняють ловити щуку. Який буде штраф 10:20 Де придбати резервні джерела живлення та освітлення у Хмельницькому 10:12 На Тернопільській затримали 25-річного наркоторговця 09:28 У ПЦУ також можуть змінити календар: рішення ухвалять у травні
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up