Любив небо і Україну: історія загиблого пілота Валерія Ошкало зі Старокостянтинова

Любив небо і Україну: історія загиблого пілота Валерія Ошкало зі Старокостянтинова
Тут і далі фото з сайту Старкон.City
  • Двоє льотчиків зі Старокостянтинова загинули під час військової місії у березні цього року. 

  • Їх обох нагородили орденами “За мужність”, посмертно. Рідні загиблих Героїв розповіли їхні історії. 

  • Сьогодні розкажемо вам про льотчика Валерія Ошкало, який і на пенсії продовжив захищати свою країну і віддав за неї життя. 

Кажуть, війна не обирає… На жаль, вона забрала життя досвідчених пілотів, справжніх професіоналів, мужніх захисників. У березні 2022 року Валерій Ошкало та Роман Чехун відправилися на бойове завдання. На літаку СУ-24М вони мали нанести авіаційний удар по колоні живої сили та техніки росіян, що перебували в Біляївці, на Херсонщині. 

Під час місії українські пілоти загинули. Місцеві згодом розкажуть, що вони летіли низько та не встигли катапультуватися. Обоє були з Хмельницької області, мешкали в Старокостянтинові. Рідні Валерія та Романа розповіли про чоловіків-Героїв місцевому виданню Старкон.City

Сьогодні розповідаємо вам історію підполковника Валерія Ошкало. Він більше 30 років був авіатором, мав кохану дружину та сина, був цілим світом для своєї родини. Він вийшов на пенсію, та коли 8 років тому росіяни вперше напали на наші землі, Валерій Ошкало не вагаючись став на захист України. 

Познайомився з дружиною в 1 класі

Дружина Валерія Ошкало Лілія розповідає, що її чоловік родом з Луганщини. Боєць народився у місті Ровеньки, але жив на Черкащині. Його виховувала бабуся. З майбутньою дружиною Валерій познайомився ще в 1 класі. 

— Він по життю досягав поставленої цілі, ще зі школи мав наполегливий, інколи впертий характер. У 8 класі Валерій сам попросив вчителя посадити нас разом, відтоді ми не розлучалися. Він завжди мав багато друзів, збирав навколо себе добрих, щирих людей, таких, як він сам, — каже дружина Лілія Володимирівна.

У 1985 році Валерій закінчив школу і вступив у Борисоглібське Вище Військове авіаційне училище льотчиків. У 1989 році здобув спеціальність "льотчик-інженер". Службу розпочав у Бердянську на посаді старшого льотчика, згодом служив у Псковській області. А в 1992 році забажав перевестися для проходження служби в Україну. Так Валерій Ошкало розпочав службу на старокостянтинівському аеродромі у Хмельницькій області. 

— Ми одружилися, коли Валерій закінчив авіаційне училище. І з того часу я все життя була поруч. Для мене ніколи не було проблемою спакувати контейнер з речами і їхати за ним навіть на край географії. Ми не жили заможно, але завжди були дуже щасливі. Ніколи не пошкодувала про свій вибір, ми разом прожили такі щасливі роки, любила і люблю цього чоловіка. Він був турботливим та уважним, людиною честі, для сина він мав відповіді на всі питання. Сьогодні Валерій став нашим янголом-охоронцем, — згадує Лілія. 

Пенсія та служба в АТО

У 2005 році в Збройних Силах було скорочення. Тож Валерій Ошкало вийшов на пенсію. Але не сидів вдома, каже дружина, відразу знайшов роботу.

— Він ніколи не сидів вдома. Служба була для нього сенсом життя, йому подобалось літати. Коли пішов на пенсію, відразу влаштувався на нову для себе роботу, але і там віддавався сповна, — додає жінка. 

Далі, у 2014 році, була часткова мобілізація. Валерій відразу зізвався, не зміг всидіти і дивитися як загарбують його Україну.

— Я казала, що ти вже 9 років на пенсії, як це має бути? Але він, завжди впевнений в собі, відповідав: я все згадаю і все буде добре, — пригадує ті часи жінка. 

Валерій брав активну участь в АТО, згодом ООС. Він виконував бойові вильоти. За свою роботу у 2016-му президент нагородив його орденом "За мужність" ІІІ ступеня. 

Про повномасштабну війну Валерій ніколи не говорив з дружиною. Лілія Володимирівна говорить, що напевне, він усе відчував, але не хотів турбувати її. Натомість завжди піклувався про дружину та сина, оберігав від поганих новин.

— Напередодні 24 лютого у чоловіка було чергування і його відпустили додому. А вночі о 3 годині подзвонив черговий, усіх підняли по тривозі. Валерій сказав приготувати тривожну сумку, вона була зібрана, бо він часто їздив у відрядження. І пішов, — розповідає Лілія. 

Зранку жінка почула, як у небо здійнялися літаки. Та Валерій подзвонив додому і  сказав, що залишився на місці. Так подружжя усі дні зідзвонювалося рано та ввечері.

Останнє завдання

Валерія Ошкало таки відправили на бойове завдання. Це трапилось в березні 2022. Тоді дружина чула його голос востаннє. 

— 12 березня Валерій зателефонував о 7.45. Сказав, аби не хвилювалася, і що він летить на завдання. Я навіть не знала, де він знаходиться, — говорить Лілія. 

Того вечора чоловік вперше не відзвонився. Тоді вдома з Лілією був син Дмитро, він її заспокоював. Та все ж жінка неабияк нервувала, бо каже, такого ще не було, щоб Валерій не подзвонив увечері. Лілія була у відчаї, тож 13 березня сама набрала командира.

– А потім мені повідомили, що чоловіка збили у Херсонській області, село Біляївка. Я не вірила, сама себе обманювала, сподівалась на диво, на жаль, його не сталося. Ми були змістом життя один для одного. А тепер я залишилася одна, — розповідає дружина. 

Того дня 12 березня у складі 7-ої бригади тактичної авіації імені Петра Франка пілот Валерій Ошкало підполковник, начальник повітряно-вогневої і тактичної підготовки служби та майор Чехун Роман, штурман навігаційного забезпечення бригади, на літаку Су-24М, відправилися на виконання бойового завдання з нанесення авіаційного удару по колоні живої сили та техніки противника. Вони мали здійснити свою місію у Херсонській області, Бериславського району, селі Біляївка. То був їх останній політ. 

Дружині сина Валерія Дмитра вдалося розшукати жінку з села, де збили літак свекра. Згодом до родини зателефонував староста села, розповів, що люди бачили, як в літак влучила ракета. Він летів зовсім низько, екіпаж катапультуватися не встиг. 

— Першими до них дісталися рашисти, але наші люди таки забрали тіла екіпажу і поховали на сільському цвинтарі. На згарищі знайшли і всі документи Валерія, вони повністю вціліли, навіть не порвалися, не забруднилися. Як таке може бути?! — дивується Лілія. 

Впродовж цих місяців дружина постійно спілкувалася зі старостою Біляївки. Він щоразу повідомляв рідних скільки ще залишилося до місця поховання і коли нарешті вони зможуть забрати тіла своїх близьких. 

— Тепер ми чекаємо аби як належить провести в останню путь чоловіка та батька, — додає дружина. 

Наступного дня після загибелі Указом президента України №131/2022 від 13 березня 2022 року підполковник Ошкало Валерій Миколайович (посмертно) нагороджений орденом "За мужність" ІІ ступеня.

А через 2 тижні нагородили й штурмана. Указом президента України №175/2022 від 26 березня 2022 року майор Чехун Роман Георгійович (посмертно) нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

Валерій Ошкало та Роман Чехун — ті, хто і у вогонь, і у воду. Вони сідали у літак без остраху, і навіть якби знали, що це їх останній політ, то обов'язково б виконали поставлене завдання на відмінно. Так кажуть рідні про своїх Янголів-охоронців…

Любив родину та вірив у перемогу України

Валерій Ошкало змінив за життя чимало авіаційних професій. Він був льотчиком-інструктором. Молодь любила з ним літати, вчитися. Він був гордий тим, що до нього просяться, що з ним хочуть вдосконалювати свої вміння молоді льотчики.

— Валерій завжди був добрий, ніжний, ніколи не підвищував голос, мені здається, він навіть кричати не вмів. Він ніколи не хотів, щоб я працювала, оберігав від зайвих проблем. Він звик, що я чекаю його вдома. Був такий короткий період, коли я працювала, тоді Валерій отримав звання підполковника і прийшов додому, а мене не було. Він сказав моїй мамі, що без мене святкувати не буде, адже це звання ми заслужили разом, — згадує дружина. 

Якось Лілії зробили операцію, то чоловік лікарні, біля неї тиждень спав на підлозі, бігав додому лише, щоб приготувати щось поїсти. Не хотів залишати кохану одну. 

Валерій вірив у Перемогу, казав рідним, що українцям треба вибити окупантів з країни — інакше ніяк. Лілія розповідає, він був справжнім патріотом, дуже любив одягати вишиванку, любив, коли і вона її одягала. 

— Пам'ятаю, минулого року хлопці літали на парад, коли вони поверталися, командир вирішив зробити їм сюрприз і запросив усіх жінок зустріти чоловіків на аеродромі. Я була у вишитій сукні, Валерій ще здалеку побачив, і як потім розповідав, не міг повірити очам, що я тут та ще й в його улюбленій сукні, — згадує жінка.

"Ми ще стільки всього планували. Мріяли цього літа поїхати разом за кордон. Хотіли відпочити, побачити світ, у січні саме зробили закордонні паспорти. Україною ми багато подорожували, а от за кордоном не були.

Сьогодні я пливу за течією, єдина моя розрада — це син Дмитро. Він живе у Києві, працює у банку. Аби надовго не залишати мене саму запрошує час від часу гостювати до себе, або ж приїжджає додому.

Дмитро завжди каже, що тато був людиною честі, мужнім і відважним, все робив по-справедливості".

Пілоти не вмирають, вони йдуть у вічний політ і назавжди залишаються у небі… Вірять у це рідні. Вірять і знають, що мають найкращих Янголів-охоронців.

Історія штурмана Романа Чехуна розповімо в наступному матеріалі. 

Читайте також:

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Facebook, Telegram, Instagram, Viber та YouTube.

Коментарі (47)
  • Lena Tet

    Вічна і світла пам'ять Герою щирі співчуття рідним
  • Елена Малюшкевич

    Царство небесне і вічна пам'ять героям
  • Людмила Тетяніна

    Вічна пам'ять
  • Алла Шевчук

    Вічна пам'ять Герою

17:53 Боролись за свободу: на фронті загинули троє захисників з Хмельниччини photo_camera 16:39 Морози до -13: прогноз погоди на тиждень з 6 по 12 лютого 15:35 У Старокостянтинівській громаді голова та секретар сільради підробляли рішення сесій 14:44 Вчителі-переселенці з Городка отримали нові ноутбуки photo_camera Від читача 10:34 Запрошуємо на тренінг «Медіаграмотність у віртуальному світі. Інформаційна гігієна: як не потрапити у пастку дезінформації» 13:36 За добу на Хмельниччині сталося 4 пожежі: горіли будинки та гараж 12:39 У школах та садочках дітлахам видаватимуть світловідбиваючі браслети, — Мінінтергації 11:31 “З дитиною пройти неможливо!” Хмельничанин просить облаштувати “зебру” на Озерній 10:55 Прорвало водопровід: де у Хмельницькому 5 лютого не буде води (ОНОВЛЕНО) 09:19 “Автодилер” з Шепетівщини видурив в людей майже 900 тисяч гривень
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up