Як тікали від війни і чому повернулися з-за кордону: історії двох мам з Хмельниччини

Як тікали від війни і чому повернулися з-за кордону: історії двох мам з Хмельниччини
  • Вони взяли за руки дітей  і поїхали майже у невідомість. 
  • Та за кордоном довго бути не змогли і повернулись додому. 
  • За чим скучили і що кажуть про своє перебування в іншій країні: розповідаємо історії молодих матусь. 

З перших днів війни тисячі матусь виїхали за кордон. До інших країн прямували не лише жінки з “гарячих” точок, а й всі, хто шукав повної безпеки для своїх дітей. Хтось намагався працювати, інші ж хотіли хоч на деякий час забути про сирени і повітряні тривоги. 

Багато українців почали повертатись додому перед Великоднем. Серед них - і мами з дітьми. Ми вже розповідали кілька таких історій, зокрема і про хмельничанку, яка з донькою виїхала за кордон та невдовзі повернулась додому.

Мама з Хмельниччини Анастасія теж одна з тих, хто не зміг довго знаходитись в іншій країні. Зізнається, найбільше скучила за рідним містом і українською мовою, якої в Італії їй дуже бракувало. Поїхала до іншої країни з маленьким сином. Каже, спочатку не хотіла, але чоловік наполягав, аби перестрахувалась і вивезла дитину в безпечне місце. 

Відео дня

Боялась, що приносять проблеми

Анастасія К. - 29-річна мама з Кам’янця-Подільського. До війни дівчина займалась вихованням сина-першокласника, мала роботу і вважала своє життя спокійним і розміреним. Того дня українськими ЗМІ розлетілась інформація про те, що окупанти захопили Запорізьку АЕС. Багатьох людей охопила паніка. Анастасія пригадує, як чоловік зателефонував їй на роботу і попросив збирати речі, щоб виїхати з країни. Саме так вона з 7-річним Іваном опинились у свекрухи в Італії. Там молода мама постійно працювала у закладі харчування, а син був поруч. 

“Надовго нас не вистачило”

Анастасія ділиться враженнями: господарі були добрі, а кухня дуже смачна. Щоправда зізнається, після двох місяців макаронів дуже хотілось скуштувати українського - гречки або ячмінної каші. Також матуся додає, увесь час перебування в сонячній Італії, серце було не на місці. 

Також кам’янчанка розповіла, що дуже сумувала за рідною мовою. Адже через незнання італійської, відчувала дискомфорт. Тому постійно в натовпі людей намагалась вловити знайомі нотки української. 

“Хотілось почути рідну мову, розмовляти українською, щоб тебе розуміли не тільки через гугл перекладач, а завжди і скрізь з першого слова”, - додає Анастасія. 

За словами жінки, після перемоги вона б обов’язково повернулась до Італії - в якості гостей, а не переселенців. 

“Нас висадили вночі і сказали, що кордон за 2 кілометри”

Хмельничанка  Анастасія П. теж одна з тих матусь, які виїхали з країни з початком повномасштабної війни. Журналістці vsim.ua дівчина зізнається, рішення приймалось настільки швидко і спонтанно, що навіть не пам’ятає як опинилась в автобусі з маленьким сином, який віз їх до Польщі.

А далі 27-річна мама розповідає, з якими труднощами їй довелось зіткнутись на кордоні. 

Анастасія каже, автомобіль рухався надто повільно. На сто метрів просунулись за  2-3 години. Додає, тоді найважче було дивитись на людей, які з візочками і малечею повертались пішки, адже замерзали, не витримуючи стояти годинами в черзі. 

“Зараз пишу це зі сльозами на очах. Я розуміла, що допомогти їм нічим не можу, бо сама така ж, а серце розривалось від болю”, - каже Настя. 

Загалом разом з маленьким сином дівчина пробула за кордоном 3 місяці. Один раз наважилась поїхати до України без дитини, так би мовити “розвідати обстановку”. Та вже зараз Анастасія повернулась до Польщі за сином, аби разом повернутись до Хмельницького.

“Перехожі, коли чули українську, зупинялись”

Хмельничанка залишилась задоволена іншою країною і людьми. Розповідає, з перших днів поляки дуже допомагали: як фінансово, так і морально і гуманітарно. 

Попри те, що чужа країна прийняла досить тепло, хмельничанка вирішила повернутись назад до Хмельницького. Найбільше каже, сумувала за рідним домом і постійно моніторила новини з війни. 

Слідкуйте за новинами Хмельницького у Telegram.

Коментарі (75)
  • Читач80

    Ми з ірпіня. Виїхали 25.02 зранку. Посидівши ніч мама я і донька та двоє котів в підвалі. Втікали під обстілами. Живі. За кордоном. Дякуємо добрим людям за все. Більше всього здивував клан вірменів зі Львову. Які навіть не були громадянами України) але їм давали прихисток бо діти народжені в Україні) найбільше всіх "постраждалі"!)
  • Читач63

    Вибачте моя думка я не розумію чому саме західні області України рванули в першу чергу.Вас не бомбили ви не сиділи в підвалах кордон з РФ від вас далеко де Каменець Подільський де запоріжська область треба пройти до тисячі км напевне.А думаю що люди з Маріуполя Чернігова Харькове які бачили смерть горе та страхи війни першочергово виїзджати а не Хмельничани
  • julia.dymkovskaya

    більше 50% біженців з "саме з небезпечних регіонів" наприклад Кам'янець... і вперше за кордоном😡
  • Любовь Третьякова

    Зачем этими никому не нужными историями засорять информпространство?

    Читач21 reply Любовь Третьякова

    Визначтесь для початку кому цікава ваша думка, а тоді розкажете про нікому непотрібні історії.

keyboard_arrow_up