“За 4,5 години встановили 730 мін”. Бойові розповіді сапера з Шепетівки

Олена Кошарська

Тут і далі фото зі сторінки військової частини А 2641

55-річний сержант Олександр має псевдо “Паровоз”.
Він розповів як танк, в якому він був, підірвався на міні, як встановили рекорд для орків у новорічну ніч, як ворожий танк наставив на них дуло та багато інших фронтових історій.

Олександру — 55 років. Він — молодший сержант, військовослужбовець одного із підрозділів Командування Сил підтримки. Частину свого життя захисник прожив у Шепетівському районі на Хмельниччині. Його історію розповіли у військовій частині А 2641.

Від пенітенціарника до солдата

Більшу частину життя чоловік присвятив роботі в пенітенціарній службі. У 1988 році був у школі МВС, тоді з лейтенанта до підполковника прослужив у Шепетівській виправній колонії. Згодом його призначили начальником в Ізяславську, а після того був Івано-Франківський виправний центр. Олександр пішов на пенсію у 40 років.

Трохи пожив цивільним життям і у 2020 році підписав контракт із ЗСУ. Побратими дали йому псевдо «Паровоз». Нині за його спиною дві ротації на Донеччину і Луганщину під час ООС. Він служив у населеному пункті Новоайдар. А згодом у Соледарі, розміновував та мінував місцевість під Горлівкою та Торецьком.Та все це було до повномасштабної війни.

Відео дня

“Найбезпечніше було працювати вночі”

24 лютого Олександр зустрів у варті. А через 2 тижні у складі групи виїхав на Запорізький напрямок.

— 5 березня зранку ми вже були на місці й цього ж дня ввечері вирушили на виконання завдань із мінування територій. Коли ми приїхали, у росіян ще не було багато дронів, тому працювати було простіше. А вже з осені 2022 року, коли орки почали постійно застосувати велику кількість квадрокоптерів, виходити працювати на «нуль» стало небезпечніше, адже коли працює 2-3 людини, одразу прилітає з мінометів. Тому для нас, як для саперів, найбезпечніше було працювати вночі, або як тільки світає, — згадує Паровоз.

“Три міни проскочили, на четвертій підірвались”

Захисник зізнається, що за рік на війні доводилось виконувати мінування, розмінування, підриви мостів, дамб, проробляти проходи у мінних полях, виїжджати зі штурмовиками. Але найбільше запам’ятався бойовий виїзд біля населеного пункту Нестерянка.

— Нестерянка тоді була ще під окупацією. У одній з будівель на верхніх поверхах сиділи ворожі снайпери. Моя група разом з підрозділом однієї з механізованих бригад йшли на штурм. Нашим завданням було проробити шлях до Нестерянки, щоб штурмовики могли зайти і зачистити населений пункт, адже підходи були заміновані, — розповідає Олександр.

Вони сіли на гусеничний бронетранспортер М113, разом з піхотою і поїхали. Відстань до мінного шлагбаума, який встановили росіяни, щоб не допустити прорив наших військ, мала бути близько двох кілометрів. Тоді почався дощ, і в цей момент захисники наїхали на міну. Пролунав вибух.

— Орки луплять по нас, наші у відповідь по них. А в колоні позаду ще 7 машин. Командир підганяв, типу — нам тут зараз буде хана, треба швидко розміновувати! А орки наставили мін там чимало. Як виявилось, ми три міни проскочили, і вже на четвертій підірвались. У мене у групі два молодих хлопця близько 25 років, третьому трохи за 40 і я. Працювали оперативно, злагоджено, розуміли всю серйозність справи. Колона бронетехніки — жирна ціль, і чим довше вона стоїть нерухомо, тим менше шансів вийти з під обстрілу неушкодженими, — пояснює захисник.

Вони тоді зняли 25 мін. Виконали завдання, а піхота погнала окупантів геть.

“Ствол танка повернувся і дивиться прямісінько нам в очі”

Та це не кінець історії. Після того військові розділилися на дві пари і почали розширення мінного проходу, аби там вільно пройшли танки. Але росіяни їх помітили і почали накривати з мінометів і великокаліберних кулеметів.

— Ми залягли і помітили, як метрів за п’ятсот від нас, з лісосмуги, виїжджає ворожий танк, а його ствол на башті повернувся і дивиться прямісінько нам в очі. Пригинаючись до землі, зиґзаґами чимдуж перебігти у «зеленку», яку наші перед цим зайняли, інакше — смерть! Нам вдалося вийти з під танкового вогню і, мов між краплями дощу, оминути розриви 82 і 120-мм мін. Ми пересиділи в окопі, який для себе вирили окупанти, врятувалися. За годину-півтори ворожий вогонь вщух. У підсумку в групі лише я вийшов неушкодженим. Решта троє дістали контузії різних ступенів тяжкості, — розказує Олександр.

Той 12-годинний штурм українських захисників був вдалим, піхотинці виконали своє бойове завдання, а сапери допомогли їм у цьому.

Рекорд у новорічну ніч

Олександр каже, що в новорічну ніч 2023-го його групі вдалося встановили найбільше мінне поле. Цей рекорд ще й досі не вдалося нікому з побратимів перевершити.

— Ми були впевнені, і не помилились, що орки, святкуючи Новий рік, «насвинячаться» до біса. О третій прокинулись і о пів на п’яту вже були на позиціях. Швидко розвантажили міни і приступили до роботи. Тоді ми за 4 години 30 хвилин встановили 730 мін. Орки собі святкували і не чули, що ми працюємо в них під самим носом, — згадує ті події військовий.

Він додає, що тоді було й небезпечно. Захисники почули, як щось деренчить неподалік та подумали, що то летить «шахед». Та з’ясувалось, що це була бензопила.

— Наші бачать у тепловізор, як росіянець вночі взявся дрова різати, замерзли певно. Та вирішили його не кошмарити, щоб ми могли нормально допрацювати. Коли встановили 730-ту, рук взагалі не відчували. А так зазвичай ми групою за один раз встановлювали по 200-300 мін, — згадує молодший сержант.

Як отримав орден «За мужність»

За одне із завдань, яке група Олександра виконувала на Запорізькому напрямку, молодший сержант за свою мужність, відвагу і професіоналізм, виявлені під час виконання бойових завдань, був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

— Ми поїхали мінувати ділянку в районі одного з населених пунктів у районі нашої відповідальності, який менше ніж за добу до цього наші військові деокупували. Коли прибули на пункт призначення, швидко вигрузили міни, щоб заховати машину і приступили до роботи. Нам тоді вдалось замінувати частину доріг, які були на околицях села, але мін не вистачило, тому довелось ще раз їхати на нашу позицію, щоб знову загрузитися і вже домінувати, — каже військовий.

В той час окупанти вирішили проїхати БТРами по цих дорогах. Однак, довго їхати не довелось, майже одразу вони підірвались на українських мінах.

— Два російські військові відразу «крякнули», інших двох ми взяли в полон. Один із тих, що вижили, був з Луганська, а другий десь з Курська чи Брянська, вже не пам’ятаю, і обоє молоді, років 20-21. Ми раді, що вдалось побачити результати нашої роботи, так ще й до того поповнити обмінний фонд, — розповідає Олександр.

У середині березня 2023 року сапер повернувся з району виконання бойових завдань на Запорізькому напрямку російсько-української війни. Нині захисник працює на посаді інструктора одного з підрозділів Командування Сил підтримки передає набутий досвід курсантам.

— Мотивація одна — якнайшвидше вигнати цих клятих окупантів з нашої землі. Щоб наші діти, онуки жили у вільній, незалежній мирній могутній Україні. Щоб ця війна була останньою в історії нашої країни. І я впевнений, що наша перемога буде блискавичною. Головне — наше єднання, спільна праця і віра у ЗСУ, — наголошує військовий.