Модельєр Наталя Тарашевська: «Копія ніколи не буде кращою за оригінал»
Ідеальний макіяж в пастельних тонах, стильна зачіска із вистриженим малюнком на одній скроні, в руці цигарка і … веселий, бадьорий погляд, хоча очі червоні від недосипання.
Наталя Тарашевська – вольова, цілеспрямована, впевнена в собі жінка. Разом із тим, ніжна, комфортна і м’яка, коли поруч із коханими та близькими. «Якщо чогось хочу – обов’язково досягну», – переконує Наталя і відразу додає: ось лишень… кинути палити якось не виходить, може ще не придумала для себе переконливої мотивації…
Через постійну зайнятість, нестабільну ситуацію в країні та насичений графік роботи, наша зустріч переносилася тричі, аж поки в суботу, трохи «розруливши» свої справи, ми нарешті зустрілися. Наталя у кав’ярню прийшла відразу зі швейного цеху, я – з Майдану. З того й почали. Про останні події Наталя говорить стримано. Каже, що не може зорієнтуватися: важче чи легше у Хмельницькому стало вести бізнес, бо немає з чим порівняти. Та й творчі люди здебільшого живуть у своєму, іншому світі.
– Наталю, твоя робота напряму залежить від моди чи від попиту народу?
– Не знаю, як чия, а моя робота, усі мої колекції залежать від настрою, бачення і світових тенденцій. Бо після семи років, прожитих у столиці, досі дивно від того, що у нас носять різні «цапки-пецки», стрази, каміння… Я не збираюся переналаштовуватися, бо керуюся в роботі європейськими вимогами і смаками… Те, що продається в моєму магазині. Більше такого немає ніде.
– Ти почала працювати у 22 роки, що було найважчим тоді?
– Важко було заявити про себе на такому рівні, щоб тебе сприймали серйозно. Тому що до двадцятилітніх мало хто ставиться серйозно. Але мене помічали. Не завжди навіть через те, що щось шила оригінальне, а завдяки особистому епатажу, сміливості, бо я завжди відкрито висловлюю свою точку зору.
– Бачиш зараз тодішні помилки?
– Якби мені вдалося повернути життя назад, я прожила б його так само. Немає таких речей, про які я дуже шкодую. Добре чи погане, воно все відбувається для чогось. Це життєві уроки.
«Мій одяг - з характером»
– Хто вони – твої сьогоднішні клієнти?
– Це люди, які вже чогось досягнули в житті. Жінки-підприємці, дівчата-студенти, люди, які мають харизму, енергію і готові експериментувати …. Публіка дуже різна. Закомплексовані пані чи «сірі мишки» не насміляться одягнути більшість моделей із моїх колекцій. Бо мій стиль – це, швидше, класика з авангардними елементами… така собі еклектика. На жаль, більшість своїх нинішніх клієнтів я не знаю, бо вони змінилися, а в магазині з ними працює продавець. Знаю лише тих, які шиють в мене одяг.
– А де і в кого одягається Наталя Тарашевська?
– Винятково у себе! Не ношу чужого одягу… Вважаю, що нерозумно мати власну булочну і купувати булочки у когось іншого. Взуття купую за кордоном. Але це теж швидше під настрій, ніж сплановано.
– Часто бувають спонтанні покупки?
– Так, але це стосується косметики, аксесуарів…
– Що порадиш людині, яка тільки формує свій стиль?
– Звертатися до професіоналів. Давно відомо, що у світі лише два відсотки людей мають вроджений смак. Двадцять відсотків розвивають його протягом життя, і можуть самі формувати свій стиль. Більшість людей не розуміє, що їм у тому чи іншому вбранні буде гарно. Це з практики кажу! Коли пропонуєш людині якусь річ, а вона впирається, що їй це не пасує, потім одягає і… вона на ній прекрасно лежить! Це якесь стереотипне мислення, коли жінки бояться показати себе, оглядаються на когось, як їх сприйматимуть оточуючі… Мій одяг з характером, багато речей треба вміти носити і мати сміливість. Одна моя клієнтка їхала за кордон, і ми шили їй штани-галіфе і з такої ж матерії куртку… Днями дзвонила, вихвалялася, що її сприйняли там «на ура!»
Відео дня
>
Я одягаюся лише з власних колекцій.– Твої клієнтки приходять зі своїми ідеями? Чи все ж більше на тебе сподіваються?
– Найчастіше – це другий варіант. Очевидно, що людина, дивлячись на майстра, розуміє, що йому можна довіряти. Люди розуміють, що я не одягну їх як опудало… Я створюю образ, виходячи із особистості людини, її характеру, темпераменту, типу зайнятості…
– Але для цього треба вже якесь досьє зібрати на людину.
– Все дуже індивідуально. Когось вивчаю під час спілкування, а з кимось…в мене дуже добре розвинена інтуїція, і я просто розумію, що саме такий чи інший стиль людині підійде. Чому – це вже згодом з’ясовується. В мене є одна клієнтка, яка приносить тканину і каже, що це на сукню, але якою саме вона буде – не розуміє. До останньої примірки вона не знає, якою буде та сукня, але речей моєї роботи у неї дуже вже багато!
«Дівчата повинні приваблювати, а не відштовхувати»
– Ти вважаєш себе світською пані?
– Зараз ні. Відвідую якісь тусовки, офіційні заходи, вечірки, але це, в основному, тому, що мені потрібно по роботі. Але вже так не цікаво, як то було колись. Можливо, зараз в мене якесь занурення в себе, чи що…
– Буваєш на тусовках як модельєр чи вдається «вимкнутися» і відпочити?
– Зараз вже, з плином часу і певним досвідом, можу. А раніше мені було складно. Вражав найбільше несмак. Хоча мене й досі шокує і ставить у ступор, коли бачу, що дівчата, м’яко кажучи, з не стрункою фігурою, одягають брюки з заниженою талією Не розумію, чому люди вважають, що це гарно, якщо це негарно! Дівчата повинні приваблювати, а вони навпаки, відштовхують таким виглядом. Переконати таких людей у тому, що це негарно дуже важко. Є такі, хто вважає, що це гарно і все, їх не переконаєш, але це вже їхня проблема. Скільки людей – стільки й думок. Кожен має право на власне самовираження, але є речі, коли потрібно розуміти, що ти можеш виглядати набагато ефектніше і привабливіше.
– Як виховати почуття стилю в дитини?
– Вона має бачити перед собою стильну, одягнену зі смаком, маму. Це найперше. Також впливає суспільство, оточення, в якому ти живеш, воно теж дуже часто формує смак і стиль одягу.
– Що впливало на твій смак?
– Мені здається, що я ще до цього часу формуюся і росту. А що впливає… я керуюсь біблійним принципом «Не сотвори собі кумира!». Колись покійна мама Саші Пономарьова сказала мені одну фразу, не стосовно мене, але я запам’ятала, що «копія не буває кращою за оригінал», тому я ні за ким на намагаюся слідувати.
«Я й досі живу у ритмі столиці»
– Якщо людина прийшла до мене як до спеціаліста, і не прислуховується до порад, то це просто не мій клієнт. Бо як можна прийти до стоматолога і не довіряти йому? Те ж саме з модельєром, стилістом…Кожен має займатися своєю справою.
– Яка ти за характером?
– Цілеспрямована, наполеглива на роботі. Вдома, з коханим, я інша, з донькою ще інша, бо на роботі ніжність – це не та якість.
– Крім створення моделей чим ще захоплюєшся?
– Батиком, але це теж пов’язане з моєю роботою. Перепробувала уже багато різних речей робити, інтер’єрами займалася, але завжди поверталася до створення моделей одягу. Це моє, як не крути.
– Ти ризикована людина?
– Так. Я ризикнула, коли в один день вирішила переїхати з Хмельницького до столиці. Тоді я зрозуміла, що Хмельницький став для мене замалий. На той час у мене вже були всі можливі грамоти-нагороди-перемоги, свої клієнти, значна частина яких були далеко за межами Хмельницького. Тоді ще не знала чого я хочу, що робитиму. Приїхала, як кажуть на порожнє місце.
– Як тебе, людину із провінції, прийняла столична публіка?
– Весь Київ, як і будь-яка столиця, тримається на провінціалах, яких раніше називали «ліміта». Перші два тижні, коли я переїхала до столиці, в мене був ступор, змішаний із шоком. Я не розуміла, чому кияни, які заробляють по триста доларів, не прагнуть чогось кращого! Згодом я зрозуміла, що все те, в чому вони виросли – мальовничі вітрини, дорогі автомобілі і всі інші атрибути розкішного життя – це те, що для їхнього ока звичне від народження. Але киянин живе у своїй квартирі, має звичний для нього побут, стиль життя і в нього немає стимулу працювати понад силу, щось змінювати. А люди з провінції, приїжджаючи до столиці, розуміють, що їм потрібно заробляти, щоб платити за квартиру, і ще за щось жити, тому вони працюють набагато ефективніше і досягають більшого.
– Що тобі дав київський період?
– Я й досі живу у ритмі столиці: все звикла робити швидко і ритмічно. У нас тут більшість людей працюють якось вальяжно, розмірено, спокійно…
– Що носитимуть модні хмельничани цього сезону?
– Немає чіткого стилю, щоб його можна було описати одним словом. Є частина моделей романтичних. Трохи класики і дрес-кодового напрямку для, наприклад, банківських чи офісних працівників. Мої сукні взагалі впізнавані, тому, незалежно від напрямку, вони залишаються в одному стилі. Коли мій магазин ще був у Сіті-центрі (зараз ми переїхали в «Атріум») то часто підходили продавці з сусідніх магазинів і казали: ми бачили жінку у твоєму платті!
– Швейний цех – це вже менше творчості, а більше адміністративної роботи…
– Зараз я вже нормально справляюся з цим. Важко було спочатку, в 22-23 роки, коли розуміла, що в мені вирує творчість, а я повинна все рахувати, виплачувати заробітну плату, суміщати роботу керівника, бухгалтера і творця. Зараз в мені ці якості вживаються і нормально розвиваються.
– Ти суворий начальник?
– Швидше демократичний. Хоча, коли справа доходить до критичної ситуації, то різкий. На щось заплющую очі, щось вирішую досить різко.
Інтерв"ю з сайту "Газети "Є". Спілкувалася Алла Собко.