Сьогодні, 25 травня, в усіх школах Хмельницького вітають завершення чергового навчального року.  На подвір’ях майорять повітряні кульки, стрічки та національна символіка. Ось-ось сотні школярів підуть на довгоочікувані канікули, а випускники зроблять перші кроки у доросле самостійне життя. Як святкують останній дзвоник в одній із місцевих шкіл,  бачили журналісти vsim.ua.

На подвірʾї спеціалізованої середньої загальноосвітньої школи І - ІІІ ступенів №6, неймовірно людно. Батьки, рідні та друзі прийшли поздоровити учнів з таким хвилюючим та довгоочікуваним моментом. З мікрофонів лунають привітання дирекції школи, вчителів та класних керівників. Випускники, зі сльозами на очах прощаються з першими класними мамами та дають настанови підростаючому поколінню. Останній шкільний вальс та останній дзвінок лунає сьогодні саме для них. Під розгорнутими вишитими рушниками одинадцятикласники заходять на свій, останній в житті, шкільний урок.

Що в цей момент відчувають батьки, та які емоції переповнюють вчителів, дізнавалися журналісти vsim.ua.

Марина Олександрівна, класний керівник 11-А класу

- Останній дзвоник – дуже тяжкий момент. Це – віддати шматок серця… Дуже шкода, тому що виховуємо, працюємо, намагаємося, щоб вони стали справжніми людьми. І, загалом, результат у нас є. Я від усього серця бажаю випускникам, щоб їхня доля склалася якомога краще, дійсно, від усього серця. Класному керівнику неймовірно тяжко прощатися з дітьми до яких ти приростаєш за ці роки. Разом скільки пережито, вони як рідні. Кожен такий особливий, кожен індивідуальність, і кожного любиш, і хвилюєшся за кожного.   

Ольга, мама випускниці 11 класу

- Для дітей, як і для нас батьків – це дуже хвилюючий момент. Що вони з таких малесеньких, ще пам’ятаєш їх першокласниками, ніби вчора було, а вони вже такі дорослі, самостійні, зі своїми поглядами на життя. Хочеться побажати їм удачі, хай Бог їх береже. А ті вишиті рушнички, нехай охороняють від зла, дають довгу дорогу.

Наталія Павлівна, вчитель математики

- В душі багато емоцій: тут і сум, і радість, і сподівання на краще , і на те, що не забудуть і повернуться до нас в продовжені своєму. Кожен випуск особливий, кожна дитина індивідуальність, і в кожному випуску є щось своє, на що звертаєш увагу. Це наше, ми цим живемо, кожен рік відрізняється від попереднього, додає досвіду.

Зоя, мама випускника 11 класу

- Цього останнього дзвоника я чекала, мабуть, більше ніж у свій час свого. Я так не хвилювалася як за прощальну лінійку сина. Я щаслива, і рада, що погода гарна і настрій гарний. І всім випускникам бажаю, щоб їхні мрії здійснилися, щоб вони обов’язково досягли того чого хочуть, і поступили  туди, куди бажають. Я пам’ятаю його такого першокласника, малесенького. Як вела на перший дзвоник, сьогодні зранку також сміялися, як він так повільно одягався, а ми квапили. Як кожен ґудзик повільно застібав перед мультиками. І сьогодні те ж саме: увімкнув мультик і повільно ґудзик за ґудзиком знов мучив ту сорочку. Ніби й не було цих 11 років, а перед нами вже геть дорослий син.

Тамара Миколаївна, заступник директора з навчально-виховної роботи, вчитель правознавства

- Кожен останній дзвоник для мене неймовірно емоційний. Щороку ми випускаємо яскравих та неординарних особистостей. За кожного з них переживаємо, як складеться їх доля. Але найтяжче прощатися із дітьми, яких взяла з п’ятого класу і провела з ними купу хвилюючих моментів. За них найбільше рветься серце. Як класний керівник, я мала вже не один випуск, і кожного разу це нові емоції. Мене часто запитують, чи плачу я на таких заходах… Звісно ж плачу, бо тяжко прощатися зі своїми дітьми.

Віталій та Ірина, батьки випускника 11 класу

- У мене зараз море позитивних емоцій. Почуття натхненності, хочеться, щоб син не зупинявся, ішов далі, прагнув до чогось. Не має почуття, що завершилось щось, ніби навпаки: все лише починається. Якась окриленість від того, що перед нами вже не хлопчик, а дорослий чоловік. Хоча й не віриться, що вже 11 років промайнуло, ніби ще ось-ось первачком був, – пояснює Віталій.